ЦАМБЛАК ГРИГОРІЙ (Саблак, Самвлак, Цамвлак; світське ім'я - Гавриїл; н. бл. 1364 -п. 1419, за ін. дан. - 1420, після 1450)-церковний і освітній діяч, митрополит Київський (з 1415). Н. у Тирново (Болгарія). Походив з болгарського аристократичного роду. Був учнем болгарського просвітителя Є.Тирновського. З 1389 перебував на Афоні, пізніше - у Пантократоровському монастирі у Константинополі. У 1401-09 обіймав церковні (пресвітер та ігумен монастиря) посади у Молдові та Сербії, займався проповідницькою і літературною діяльністю. У 1409 виїхав до Києва. Здобув прихильність великого князя литовського Вітовта. За його підтримки в листопаді 1415 у Новогрудці на соборі руських єпископів (були присутні також бояри і князі) Ц. без згоди Константинопольського Патріарха обраний Київським митрополитом. У 1416 позбавлений ієрейського сану і відлучений від церкви Константинопольським Патріархом Матфеем. У 1416 після зруйнування Києва кримськими татарами хана Едигея Ц. переніс кафедру до Вільно. У 1418 у Констанці (Румунія) як представник великого князя литовського зустрічався з Папою Римським Мартіном V. Відстоюючи православну віру, виступав за продовження діалогу між православною й католицькою церквами. Під тиском Константинополя змушений покинути митрополичу кафедру і виїхати до Молдови, де і помер. Автор понад 50 творів та проповідей, зокрема “Слово надгробне митрополиту Кипріяну”, “Слово похвальне Євфимію Тирновському”, “Житіє Стефана Дечанського” та ін.

М. Чорний (Львів).

ЦАРСЬКИЙ КУРГАН - поховальна споруда 4 ст. до н. е. Розташований за 4 км на пн. сх. від Керчі. Курган (заввишки 17 м, окружність 260 м) досліджувався А.Ашиком у 1837. Під насипом виявлено квадратну поховальну камеру (склеп) прямокутної форми (4,37 на 4,25 м) заввишки 8,37 м. Склеп складений з вапнякових плит та перекритий уступчастим куполом. До поховальної камери веде дромос (коридор) завдовжки 36 м і заввишки 7,14 м. Стіни дромоса викладені з блоків вапняку й мають стрілчасте перекриття. Сама гробниця обкладена бутом. У насипі зафіксовані прошарки морської трави (камки) та буту. Гробниця повністю пограбована у давнину. Припускають, що в кургані був похований один із боспорських царів (звідси і назва кургану). Ц.к. - видатна пам'ятка античної архітектури.

Г. Тощев (Запоріжжя).

ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ ЛЬОНГИН (29.8.1875 -13.12.1950) - український громадсько-політичний діяч, дипломат, адвокат, журналіст, видавець. Син М.Цегельського. Н. у Кам'янці-Струмиловій (тепер Кам'янка-Бузька Львівської обл.). З 1886 навчався в Академічній гімназії^ Львові. У 1894 вступив на юридичний ф-тет Львівського ун-ту. З 1898 - член літературної секції наукового гуртка “Академічної громади”. Був одним з активних учасників українського студентського руху, організатор з'їзду українських студентів у Львові (1899), один з ініціаторів студентських виступів у Львівському ун-ті (1901) та селянських страйків у Галичині (1902). Захистив у Львівському ун-ті докторську дисертацію з міжнародного права. Деякий час займався адвокатською практикою, проте незабаром повністю присвятив себе політичній та журналістській діяльності. У 1900-02 редагував журнал “Молода Україна”. Підтримував тісні зв'язки з М.Міхновським, видав у Львові його брошуру “Самостійна Україна” (1900). Належав до провідних діячів Української національно-демократичної партії, входив до її керівних органів. У 1907-08 - видавець і відповідальний редактор газети “Діло”, редагував газету “Свобода”, у 1915-18-“Українське слово”, відповідальний редактор “Літературно-наукового вісника”. У 1901 вийшла з друку його брошура “Русь-Україна і Московщина-Росія”, що мала широкий суспільний резонанс. Член Головної управи товариства “Сокіл”, входив у Надзірну раду товариства “Дністер”. У 1911-18 від УНДП обирався депутатом до австрійської Державної Ради, у 1913- послом до Галицького сейму. У 1914-18 Ц. був членом усіх провідних українських організацій у Галичині - Головної української ради, Загальної української ради, Бойової управи УСС, Союзу визволення України. 18.10.1918 увійшов до складу Української національної ради ЗУНР-ЗОУНР. З 11.11.1918 - секретар внутрішніх справ першої Ради державних секретарів ЗУНР. 1.12.1918 разом Д.Левицьким підписав у Фастові від імені Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР передвступний договір з Директорією УНР про об'єднання ЗУНР і УНР в єдину Українську державу. У січні-лютому 1919 в уряді С.Голубовича - секретар без портфеля і керівник секретаріату зовнішніх справ. У складі делегації Наддністрянської України брав участь в урочистому проголошенні злуки ЗУНР з УНР та в роботі Трудового конгресу України. 22.1.1919 призначений заступником міністра зовнішніх справ Української Народної Республіки. У січні-березні 1919 здійснив ряд дипломатичних поїздок до Австрії, Німеччини та Чехії. У 1920-21 - представник уряду ЗУНР у США, де згодом залишився в еміграції. Співпрацював у газеті “Америка”, з 1943 - її редактор. Автор спогадів “Від легенди до правди” (1960), в яких подав свою версію підготовки та здійснення Листопадового повстання 1918 у Львові. Помер у Філадельфії (США). О. Павлишин (Львів).

ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ МИХАЙЛО (6.11.1848 -5.4.1944) - український громадсько-політичний діяч у Галичині, греко-католицький священик. Батько Л.Цегельського і Р.Цегельського. Н. у с. Висоцьке у Галичині. Середню \ освіту здобував у гімназії в Бродах та в Академічній гімназії у Львові. Вивчав право і теологію у Львівському ун-ті. У 1873 висвячений на диякона, з 1875 - душпастир, парох, отець-шамбелян (папський парох) і декан в Кам'янці-Струмиловій (тепер Кам'янка-Бузька Львівської обл.). Член-засновник товариства “Просвіта”, засновник її філії в Кам'янці-Струмиловій (1892). Один із засновників “Руського педагогічного товариства”. У 1915 вивезений російськими окупаційними властями до Києва. В 1917-18-генеральний вікарій митрополита А.Шептицького у центральних землях України. В листопаді 1918 був одним із організаторів встановлення української влади в Кам'янці-Струмиловій. У кін. 1918 обраний до Української Національної Ради ЗУНР-30 УНР 1918-19, член її військової комісії. Після відступу Української галицької армії за р. Збруч у вересні заарештований і на деякий час ув'язнений окупаційною польською владою. У міжвоєнний період - діяч Українського національно-демократичного об'єднання. У 1931 був членом-засновником Українського католицького союзу. Помер у Кам'янці-Струмиловій.

О. Павлишин (Львів).

ЦЕГЕЛЬСЬКИЙ РОМАН (12.7.1882 -3.10.1956) - український вчений-фізик, педагог, громадсько-політичний діяч у Буковині та Галичині. Син М.Цегельського. Н. у Кам'янці-Струмиловій (тепер Кам'янка-Бузька Львівської обл.). У 1892-1900 навчався в Академічній гімназії у Львові, після закінчення якої вступив на філософський ф-тет Львівського ун-ту. З 1901-04 продовжував навчання в унтах Праги та Чернівців. У 1904-05 працював учителем української гімназії в Тернополі. З 1905 - професор учительської семінарії в Чернівцях, одночасно - викладач фізики в ун-ті. У 1907 здобув ступінь доктора філософії. В 1914 призначений доцентом фізики Віденського ун-ту. Під час російської окупації Буковини перебував на території Австрії, в 1917 повернувся до Чернівців. 18-19.10.1918, як делегат від Народної партії, узяв участь у засіданні Української Національної Ради у Львові. В кін. жовтня 1918 очолив фінансову комісію Українського крайового комітету Буковини (розширеної Буковинської делегації Української Національної Ради). Після окупації території Буковини румунськими військами на поч. 1919 переїхав у Галичину. Викладав у навчальних закладах Тернополя, Львова. Дійсний член HTLU, його секретар (1926-36). Був одним із засновників Українського католицького союзу. З 1944 до 1953 доцент, завідувач кафедри фізики Львівського педагогічного інституту. Весною 1953 заарештований радянськими органами та вивезений у Теміртау (Казахстан), де працював учителем фізики і математики. У 1954 реабілітований, повернувся до Львова, де продовжив викладацьку працю в педагогічному інституті. Автор численних наукових статей у галузі атомної фізики, науково-популярних брошур з математики, фізики, хімії. Помер у Львові.

О. Павлишин (Львів).

ЦЕЛЕВИЧ ВОЛОДИМИР (1890 - можливо, 1944) - відомий український політичний діяч у Галичині, юрист. Один з організаторів Українського національно-демократичного об'єднання. У 1925-28 і 1932-37 - генеральний секретар УНДО, в 1928-30 - депутат до польського сейму і заст. голови Українського посольського клубу. Виступив одним з ініціаторів (разом з В.Мудрим і О.Луцьким) політики “нормалізації” українсько-польських стосунків у Західній Україні. У 1932-35 очолював редакцію тижневика “Свобода”. У 1935 за свою політичну діяльність заарештований, відбував ув'язнення у Бресті. Після звільнення продовжував брати активну участь в українському національному русі. В 1935 знову обраний депутатом до польського сейму. Після встановлення радянської влади у Галичині був заарештований і ув'язнений. Подальша його доля невідома.

ЦЕЛЕВИЧ ЮЛІАН (23.3.1843-24.12.1892)-український історик і педагог, дійсний член Наукового товариства ім.Т.Шевченка. Н. у с. Павелчі (тепер Івано-Франківська обл.) у родині священика. Гімназійну освіту здобув у Станіславі (1853-61), вищу історичну - у Львівському (1861-65) та Віденському (1866-68) ун-тах. Викладав у гімназіях Львова (1868-71)та Станіслава (1871-75). У 1875-92-викладач історії в Академічній гімназії у Львові. У 1878 присвоєно науковий ступінь доктора філософії. У 1892 став першим головою Наукового товариства ім. Т.Шевченка. Був упорядником першого тому “Записок наукового товариства ім. Т.Шевченка” (1892), членом головного Відділу, заступником голови і почесним членом товариства “Просвіта”, редактором його видань (“Народний календар на 1872”, “Читанка” 1874). Ц. - автор низки наукових праць, серед яких розвідка “Чи було в Польщі невільниче підданство?” (1880-81), статті з історії козацької доби (“Історичний причинок до нашої мартирології і рицарської слави”, 1880; “Облога міста Львова в році 1772”, 1883; “Перехід козаків через Покуття до Молдавії в році 1739”, 1885), цикл нарисів про опришківський рух на Прикарпатті під загальної назвою “Опришки”, монографія “Історія Скиту Манявського” (1886-87). В останній період життя спільно з А.Вахнянином працював над підручником з історії України для середніх шкіл (не завершений). Автор ряду науково-популярних праць, зокрема “Життя просвітителів слов'ян святих рівноапостольних Кирила і Методія” (1881, 1891). Зібрав велику збірку народних переказів, легенд про карпатських опришків (О.Довбуша та ін.).

Ф. Стеблій (Львів).

ЦЕНГЕЛЕВИЧ КАСПЕР (1808 - 1886) - польський поет-романтик і громадсько-політичний діяч у .Галичині в 1830 роках. Належав до Таємного польського товариства. Автор віршів українською мовою, в яких агітував селян проти панщини та австрійської влади. Написав призначену для підпільників агітаційну бесіду “Інструкція для вчителів руського народу”. У ній містились заклики до об'єднання зусиль для спільної боротьби за свободу і відновлення державної незалежності Польщі, до якої зараховувались і українські та литовські землі. За свою діяльність у 1838 був заарештований австрійською владою, перебував до 1848 в ув'язненні. У 1848 став одним із організаторів Руського Собору. У 1848 брав участь у Слов'янському з'їзді 1848 у Празі.

Ф. Стеблій (Львів).

ЦЕНТРАЛЬНА РАДА НАРОДОВА -польська політична ліберальна організація у Галичині. Створена 13.4.1848 у Львові. Була керівним органом польського національно-визвольного руху. Домагалася перетворення Галичини в польську автономну провінцію у складі Австрії та проведення демократичних реформ. Захищаючи польські економічні й політичні інтереси, заперечувала право українського населення Східної Галичини на національний розвиток, займала ворожу позицію щодо українського національно-визвольного руху. Щоби спрямувати український національно-визвольний рух в інтересах польської шляхти, за ініціативою ЦРН, на противагу Головній Руській Раді, створено Руський Собор. Під час Львівського збройного повстання 1848 Рада займала вичікувальну позицію. Припинила своє існування в листопаді 1848 після поразки повстання.

Ф. Стеблій (Львів).

ЦЕНТРОСОЮЗ (повна назва - Союз кооперативних союзів у Львові) - українська господарсько-економічна інституція на західноукраїнських землях у кін. 19 - першій пол. 20 ст. Заснований 1899 у Перемишлі як Спілка для господарства і торгівлі (пізніше “Крайова спілка для господарства і торгівлі”) за ініціативою Т.Кормоша. Налічувала 40 членів. У 1911 з ініціативи Є.Олесницького Спілка перенесла свій центр до Львова і, об'єднавшися з торговельним синдикатом товариства “.Сільський господар”, отримала назву Крайовий союз господарських спілок. У 1912 Союз мав філії у 16 містах Галичини, а його діяльність охоплювала Буковину, Закарпаття, Боснію та українську еміграцію в Канаді й США. В цей час Союз налічував 481 чл., мав 66 кооперативів та установ. Обсяг товарообігу досяг 10 737 000 крон. Перед Першою світовою війною 1914-18 директорами Ц. були Т.Кормош і С.Герасимович; функції голови ради директорів виконував Є.Олесницький. Під час війни Ц. припинив свою діяльність.

У 1921-22 у містах Західної України виникли окружні й повітові кооперативні союзи, для координації діяльності яких було відновлено Ц. Діяв під назвою Союз господарських спілок (СГС). У 1924 було затверджено новий статут об'єднання і змінено назву на Союз \ кооперативних союзів (СКС) або Ц. У цей час Ц. представляв 5 центральних кооперативних організацій, 25 окружних, повітових і 1491 сільський кооперативи. Вартість оборотних фондів у 1924 становила 321 567 злотих (у т.ч. власних фондів 49 941 злотий), а торговельні обороти сягнули 1 733 437 злотих. Ц. поставляв промислові товари, зокрема сільськогосподарську техніку і обладнання, будівельні матеріали, паливо, штучні добрива, насіння. У власності Ц. знаходилися промислові підприємства з виробництва мила, галантереї, переробки сільськогосподарської продукції. Значне місце в діяльності Ц, посідала заготівля та збут сільськогосподарської продукції, яку Ц. поставляв не тільки в центральну Польщу, але й у країни Центральної та Західної Європи. Український кооперативний рух у західноукраїнських землях поширювався швидкими темпами. У кін. 1938 Ц. об'єднував 189 чл., у т. ч. 4 центральні союзи, 26 окружних 1 повітових союзів, 16 кооперативних гуртівень і 143 інші кооперативи. Обороти Ц. постійно зростали: у 1933 -10626 000 злотих, 1935 - 12 832 000 злотих, 1937 - 37 504 000 злотих. У 1924-30 членами дирекції Ц. були С.Герасимович, Ю.Шепарович, В.Медвецький, президент надзірної ради - Д.Коренець; у 1930-39 членами дирекції були Ю.Шепарович, М.Мартюк, згодом - О.Радловський; головою Ради директорів - Д. Коренець, пізніше - О.Луцький. Ц. продовжував діяти і в роки Другої світової війни. У цей період керівником Ц. був І.Сем'янчук. Після встановлення у західноукраїнських землях радянської влади Ц. припинив свою діяльність.

Т. Андрусяк (Львів).

“ЦЕРКВА Й ЖИТТЯ” - журнал, друкований орган Української автокефальної православної церкви. Видавався в 1927-28 у Харкові. Вийшло 7 номерів: 1927 - чч. 1-5, 1928 - чч. 6-7. Головою редколегії спочатку був митрополит В.Лепківський, згодом -архієп. Іван Павловський. На обкладинці зазначено: “Видання Всеукраїнської православної церковної ради”, хоча з 1928 за ухвалою

ВПЦР видання передано видавничій комісії при Харківській округовій церковній раді. Мав рубрики: “Філософія і етика християнства”, “Історія релігії”, “Церковна історія”, “Студія над Св. Письмом”, “Релігія й наука”, “Релігія та економічне й соціальне життя”, “Церковне мистецтво та церковна археологія”, “Релігія й красне письменство”, “Бібліографія й критика”, “Богословські наукові й церковно-історичні матеріали”, “Церковна апологетика й полеміка”, “Пастирська практика”, “Богослужбовий культ”, “Релігійне навчання й благовістя”, “Сучасне релігійне життя в УАПЦ і за її межами” та ін., вміщував також вірші та оповідання релігійного змісту. Серед провідних співробітників журналу були В.Чехівський, К.Кротевич, К.Малюшкевич, В.Юхимович та ін. За змістом і характером журнал наближався до видання академічного типу, хоча видавнича комісія ставила за мету в майбутньому зробити журнал за змістом більш доступним для широкого кола читачів. Припинив своє існування під тиском органів влади.

О. Ігнатуша (Запоріжжя).

“ЦЕРКОВНА ГАЗЕТА” - релігійна православна газета, що видавалась з 1.2.1906 у Харкові. Вийшло 25 номерів. Редактор і видавець - приват-доцент Харківського ун-ту священик Іоанн Філевський. На шпальтах газети друкувалися статті на релігійні, виховні та суспільні теми, публікувалась інформація про завдання 1 поширення демократичного руху в українських єпархіях, духовних навчальних закладах, популяризувалися національні традиції української церкви. З газетою співпрацював проф. М.Сумцов. Видання припинено в адміністративному порядку в 1906.

О. Ігнатуша (Запоріжжя).

“ЦЕРКОВНАЯ ГАЗЕТА” - релігійний часопис русофільського спрямування, що видавався у 1856-58 в Будапешті угорським католицьким Товариством ім. св. Стефана. Був призначений для українського населення Закарпаття. “Ц.Г” друкувалася “язичієм”. Редактор - священик І.Раковський. Публікувалися життєписи святих, релігійні проповіді, вірші релігійної тематики, подавалася інформація про події релігійного життя у світі. З червня 1858 замість “Ц.Г” видавався “Церковний вестник для русинов Австрійськой Держави”. До жовтня 1858 вийшло 10 номерів.

Н. Федорович (Львів).

ЦЕРКОВНІ СЕЛЯНИ - категорія феодально залежних селян на українських землях, які належали монастирям і церквам. У Київській Русі виникли після заснування монастирів (10-11 ст.), яким князі й бояридарували землі разом із селянами. Значно збільшилася чисельність Ц.с. після входження українських земель до складу Російської імперії, велика кількість яких належала патріархові (згодом -синоду). Були найбільш численною (після поміщицьких) категорією кріпосних селян. Становище Ц.с. і умови не відрізнялись від становища поміщицьких селян. У 1760 роках у Російській імперії, включаючи й українські землі, Ц.с. становили 991 761 ревізьку душу або бл. 14% усіх селян. Велика кількість Ц.с. належала Києво-Печерській лаврі, Густинському, Новгород-Сіверському та ін. монастирям. У 1768 в Лівобережній Україні 61 монастирю належало бл. 160 тис. селян. Царським указом 26.2.1764 у Росії була проведена секуляризація церковних володінь, в Україні - у 1786-88. Ц.с. створили категорію економічних селян (з підпорядкуванням Колегії економії), що увійшли до складу державних селян.

ЦЕРТЕЛЄВ (Церетелі) МИКОЛА АНДРІЙОВИЧ [1790 - 8(20).9.1869] - фольклорист, один із перших дослідників і видавців української народної поезії. Н. у м. Хоролі (тепер Полтавська обл.) у родині грузинського князя. Попри грузинське походження і російське виховання став глибоким шанувальником культури українського народу. В 1814 закінчив Московський ун-тет. У 1819 опублікував у Петербурзі “Опыт собрания старинных малороссийских песен”. У передмові збірки зазначав, що українську народну пісню ставить вище найталановитіших романів і поем, оскільки ці пісні демонструють геній і дух народу. Вивчав звичаї українського народу, наголошуючи, що українці завжди відзначались чистотою моралі. Брав участь у роботі громадської організації Вільного товариства аматорів російської словесності. Займався теоретичними проблемами фольклору: вивчав жанрову специфіку, класифікацію фольклорних видів. Засуджував підробки під фольклорно-етнографічні твори, що мали місце в добу романтизму у 1820-40 роках. Вивчав “Слово о полку Ігоревім”. У 1830-х почав працювати інспектором Полтавського інституту шляхетних дівчат, помічником попечителя Харківського учбового округу. Підтримував особисті контакти з українськими діячами першої пол. 19 ст., зокрема з Т.Шевченком. Сприяв Т.Шевченкові у поширенні на Харківщині “Живописной старины”.

О. Сухий (Львів).

ЦЕХИ (від нім. zeche - спілка, гільдія) -корпоративні союзи особисто вільних міських ремісників (однієї чи кількох споріднених спеціальностей), які забезпечували своїм членам господарську і особисту незалежність, монополію заняття даним видом ремесла в місті та привілейоване становище на місцевому ринку. Ц. регулювали закупку сировини, виробництво і збут продукції; були політичними організаціями для захисту громадянських прав ремісників від утисків міського патриціату; воєнними одиницями під час оборони міст від ворога; церковно-релігійними і благодійними організаціями для допомоги бідним, вдовам і дітям ремісників. Хоча ремісниче виробництво було досить розвиненим і в часи Київської Русій існували ремісничі артілі, але Ц., як виробничо-правова організація, близька до класичних західноєвропейських об'єднань ремісників, з'явилися в українських містах разом із наданням їм Магдебурзького права. В Україні найраніше з'явилися в Галичині - у кін. 14 ст. Виникнення Ц. свідчило про ступінь розвитку міської общини і було однією з основних привілеїв міста. Розквіт Ц. в Україні припав на 16-17 ст. - час, коли в Західній Європі цехова система вже занепала. Виникнувши в умовах вузького внутрішнього ринку, Ц. в Україні мали свої особливості (відсутність абсолютної замкненості, існування значної кількості позацехових ремісників - партачів тощо). Структура Ц. складалася з майстрів, підмайстрів та учнів. Очолювали Ц. виборні цехмістри. Ц. мали свої скарбниці. Виробнича діяльність і відносини в Ц. регулювалися статутом. Щоб стати майстром, підмайстер повинен був визначений статутом час мандрувати по ін. містах для вдосконалення своєї кваліфікації у Ц. великих міст і, повернувшись з “листом” (свідоцтвом про успішне стажування), мав виготовити замовлений Ц. виріб - “шедевр”, а також влаштувати для цехових братчиків дружню вечірку. Ц. мали свої суди і підпорядковувалися магістратам. Цехові книги із записами прибутків і витрат, судових постанов, записами про прийом і випуск учнів збереглися до наших днів. У другій пол. 17-18 ст. у Гетьманщині до Ц. входили не лише ремісники-міщани, але й ремісники-козаки та ремісники навколишніх сіл. За підпорядкування деяких Ц. (ковальських, музицьких та деяких ін.) йшла боротьба між магістратами і полковими урядами. Залишки Ц. у Лівобережній Україні збереглися до поч. 20 ст.

Г. Швидько (Дніпропетровськ).

ЦЕХІН (цехин; від італ. zесса - монетний двір, або арабського siccah - карбована монета) -з 13 ст. назва золотих венеціанських дукатів масою 3,49 г високопробного золота, що були в обігу на українських землях у 16-18 ст. Ц. карбувалися впродовж 1284-1797. Термін “цехін” поширювався також на ін. монети цього типу, що випускалися в різних італійських державах.

Р. Шуст (Львів).

ЦЕЦОРСЬКА БИТВА 1620 - битва польських військ із турецько-татарською армією поблизу Ясс (тепер Румунія). Відбулася під час Хотинської війни 1620-21. Влітку 1620 турецько-татарські війська під командуванням Іскандера-паші, що налічували 80 тис. чол., вторглися у межі Валахії і Молдови. Їм назустріч на поч. вересня вийшла польська армія на чолі з коронним гетьманом С.Жолкевським і невеликий козацький загін (у складі його були чигиринський сотник М.Хмельницький 1 його син Б.Хмельницький). На допомогу С.Жолкевському прийшов молдовський господар Граціон зі своїм полком (600 чол.).

10.(20).9.1620 противники зустрілись біля с. Цецори. Під час битви, не витримавши безперервних атак турків, польське військо почало безладно відступати до Дніпра. 27.10.(6.11.)1620 польський табір під Могилевом-Подільським був оточений турецько-татарською армією і наступного дня вщент розгромлений. У битві загинули С.Жолкевський і М.Хмельницький, а Б.Хмельницький, польний гетьман Конецпольський та ін. польські воєначальники потрапили у полон. Скориставшись з перемоги, турки і татари спустошили Поділля і Галичину. У 1621 об'єднане українсько-польське військо розгромило турецько-татарську армію в Хотинській битві 1621.

І. Підкова (Львів).

ЦЕЦЮРА (Цицюра) ТИМІШ (рр. н. і см. невід.) - полковник переяславський (1658). Походив з Переяславщини. Вперше його ім'я зустрічається в документах у 1653. Підтримував гетьмана І.Виговського, брав участь у Конотопській битві 1659. Згодом, прагнучи захопити гетьманську владу, організував повстання проти І.Виговського. У вересні 1659 козаки Ц. спільно з підрозділами В.Золотаренка та московськими військами напали на гетьманські полки під командуванням Ю.Немирича, що розташовувалися на Чернігівщині, та розбили їх. Позиція Ц. сприяла царському уряду домогтися значних поступок Москві від гетьмана Ю.Хмельницького при укладенні Переяславських статей 1659. Мав політичні зносини з царськими воєводами в Україні, у 1660 побував у Москві й просив царя надати йому у володіння маєтності. У серпні 1660 призначений наказним гетьманом під час походу частини лівобережних полків і московських військ на чолі з В.Шереметьєвим проти Польщі. Після поразки московської армії під Чудновом перейшов на бік гетьмана Ю.Хмельницького. У 1660-62 перебував у Кракові. Весною 1662 прибув у Переяслав, де за наказом гетьмана Я.Сомка був заарештований 1 висланий до Москви, в 1667 - до Томська, У 1671 був ще живий, бо тоді гетьман Д.Многогрішний у своїй чолобитній цареві просив повернути Ц. в Україну, проте безуспішно. Подальша його доля невідома.

Г. Швидько (Дніпропетровськ).

ЦИСТЕРЦІАНЦІ (бернардинці) - члени католицького ордену, заснованого у Франції ченцями бенедиктинцями в 1098. Перший монастир у м. Цистерціумі організував абат Робер. Вплив чину значно зріс після реорганізації його діяльності абатом Бернаром Клервоським (звідси друга назва чину). У 1119 був затверджений Папою Римським статут чину. У 13-14 ст. орден Ц. став одним із найвпливовіших серед католицьких чернечих чинів. У цей період існувало бл. 700 монастирів у всіх країнах Європи. Діяльність Ц. поширилась і в Україні. Монастирі Ц. були у Львові, Луцьку, Дубно, Житомирі, Бережанах та ін. містах. У 18-19 ст. більшість монастирів Ц. було ліквідовано.

ЦИЦОВИЧ ОЛЕКСАНДР АНДРІЙОВИЧ (7.10.1853 - р. см. невід.) - військовий діяч періоду Української Центральної Ради, генерал-лейтенант. Н. в Омську (Росія). Закінчив міську гімназію, 2-ге Костянтинівське військове училище (1879). Служив у лейб-гвардії Ізмаїльського полку. Після навчання у Миколаївській академії Генерального штабу командував батальйоном 3-го Олександрівського військового училища, батальйоном Усть-Двинської фортеці. З 1904 - командир піхотного полку Ковенської фортеці. У роки Першої світової війни 1914-18-на фронті. Післяутворення Української Центральної Ради і проголошення незалежності УНР у 1917 був військовим комендантом м. Києва.

М. Литвин, К. Науменко (Львів).

ЦІРІЦ ГУСТАВ (15.2.1872 - серпень 1920)-український військовий діяч, генерал-майор Української галицької армії. Н. у м. Сатмарі (Угорщина). Дитинство та юність минули у Стрию на Львівщині. У 1891 закінчив Стрийську гімназію, згодом навчався у Віденській кадетській школі. У 1897 завершив навчання в офіцерській піхотній школі й отримав звання четаря. З 1900 служив у Генеральному штабі австро-угорської армії, у 1903-06 - професор Кадетської школи у Львові. Після закінчення в 1909 військової Академії служив у Галичині. Автор низки військово-теоретичних праць. Перед війною призначений професором кафедри тактики і стратегії Вищих гарматних курсів у Відні. У роки Першої світової війни 1914-18 - начальник штабу 43-ї стрілецької дивізії, яка формувалася влітку 1914 у Львівському і Станіславському округах. Брав участь у боях на російському фронті під Львовом і Чернівцями. З 1915 - начальник вишкільного відділу військового міністерства, командир 29-ї піхотної дивізії. В УГА - з лютого 1919. Під час українсько-польської війни 1918-19- начальник штабу корпусу, заступник військового міністра, начальник штабу УГА. Після переходу частини Галицької армії на бік Червоної армії 10.2.1920 заарештований і разом із командувачем армії генералом О.Микиткою вивезений до Москви. Влітку 1920 помер у тюремній лікарні. За ін. дан., на поч. серпня 1920 разом з генералом О.Микиткою розстріляний.

М. Литвин, К. Науменко (Львів).

ЦЬОКАН ІЛЛЯ (Ілько; 1887-1940)-український військовий діяч. Н. у Сторонибабах Золочівського повіту на Львівщині. Закінчив Золочівську гімназію та правничий ф-тет Львівського ун-ту. Учасник Першої світової війни 1914-18, сотник Легіону українських січових стрільців. Підчас українсько-польської війни 1918-19 відзначився в боях за Львів. У 1918-19 очолював Золочівську військову округу, військову округу Тернополя, командував 18-ю галицькою бригадою. У 1919 призначений начальним інтендантом Української галицької армії У 1930 роках заарештований і засуджений до тривалого терміну ув'язнення в концентраційних таборах. Загинув на засланні у Семипалатинську (тепер Республіка Казахстан). Автор спогадів “Від Денікіна до большевиків”, виданих 1921 у Відні.

І. Підкова (Львів).