БАБЕНКО ВІРА (1902 - 7.9.1921) - зв'язкова українських повстанських штабів на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська обл.) Посланець окружного катеринославського штабу до уряду Української Народної Республіки. Закатована більшовиками в Катеринославі.

БАБІЙ ІВАН (р.н. невід. - 25. 7.1934) - директор філії Академічної гімназії у Львові. Звинувачений українськими націоналістичними колами у співпраці з польською окупаційною владою. Засуджений революційним трибуналом Організації Українських Haціoнaліcтів дo смертної кари. 25.7.1934 убитий у Львові бойовиком ОУН М. Царем.

БАГАЛІЙ ДМИТРО ІВАНОВИЧ (7.11.1857-9.2.1932) - видатний український історик та громадський діяч, академік Всеукраїнської Академії Наук (з 1919). Народився у Києві в міщанській родині. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті Київського та Харківського ун-тів. Після закінчення Київського ун-ту і проходження трирічної підготовки при кафедрі Б. у 1883 став доцентом кафедри російської історії Харківського ун-ту, а незабаром, у 1887 - екстраординарним професором цієї кафедри. У 1906-1910 обирався ректором Харківського ун-ту. Впродовж 1906, 1910-1914 Російська Академія наук обирала Б. членом Державної Ради. У 1914-1917- голова Харківської міської думи. У 1918 - член комітету для заснування Української Академії Наук і з 1919 -голова її історично-філологічного відділу, а згодом член Президії ВУАН. Розгорнув широку діяльність у справі організації наукової роботи, створення академічної бібліотеки. На протязі 20-30-х рр. викладав історію України у Харківському та Полтавському ін-тах народної освіти, очолював створену у Харкові науково-дослідну кафедру історії України, Інститут історії української культури, Інститут Т.Шевченка, Центральне архівне управління УСРР. Брав активну участь у громадській діяльності і був організатором вищої школи в Україні, двічі обирався головою Бюро секції наукових працівників України.

    Як історик Б. формувався під впливом поглядів свого вчителя В.Антоновича. У своїй концепції історичного процесу був прихильником етнографічно-федеративно-обласних поглядів, яких дотримувався також М.Костомаров.

    Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України 15-18 ст. Першою значною його роботою була монографія “История Северской земли до половины XIV в.” (1882). У 1883-1884 опубліковано: “Курс древнерусской истории до половины XIV в.”, який Б. читав у Харківському ун-ті. Головними працями Б. є: “Очерки по истории колонизации й быта степной окраины Московского государства” (1887), “Колонизация Новороссийского края и первые его шаги по пути культуры” (1889), “Магдебургское право в Левобережной Малороссии” (1892), “Украинская старина” (1896), “Опыт истории Харьковского университета” (т.І-II 1893,1904), “История города Харькова” (спільно з Д.Міллером 1905-1906). “Історія Слобідської України” (1918), “Нарис української історіографії” (т.І-ІІ, 1923-1925), “Український мандрівний філософ Г.С.Сковорода” (1926), “Нарис історії України на соціально-економічному грунті” (1928).

    Праці Б. побудовані на багатому джерельному матеріалі, значна частина якого вперше вводиться в науковий обіг.        

БАГГЕ (Бегге: Джон Піктон) (1867 - р. см. невід. ) - англійський дипломат. В 1905 преребував на консульській службі в Російській імперії. з 1914 - британський консул в Одесі. 5(18)12.1917 призначений представником Великобританії в Українській Народній Республіці.

БАДЕНІ КАЗИМИР-ФЕЛІКС (14.10.1846 - 9.7. 1909) - австрійський державний діяч, граф. італієць за походженням. В 1888-95 - намісник Галичини. В 1890 став ініціатором укладення угоди з народовцями, яка отримала назву “нова ера” і мала на меті стабілізувати українсько-польські відносини в Галичині. На основі цієї домовленості галицьким українцям за підтримку політики австрійського уряду було надано декілька місць в австрійському парламенті, збільшувалось число українських кафедр у Львівському ун-ті, запроваджувався український фонетичний правопис, викривались три українські гімназії і Фінансові установи “Дністер” у Львові та “Українська Щадниця” в Перемишлі, почала виходити українською мовою урядова газета “Народна Часопись” (1890 - 1914). Однак ці поступки, запропоновані Б. і реалізовані австрійським урядом не задовільнили політичних домагань більшості народовців, 1894 політика “нової ери” закінчилась повним крахом. В 1895 -97 Б.- президент-міністр Австро-Угорщини. В 1897 Б. під час парламентських виборів у Галичині розгорнув збройний антиукраїнський терор (криваві “баденівські вибори” ), в результаті якого загинуло 10 чоловік, 29 поранено і кількасот зарештовано. З 63 депутатів вд Галичини було обрано лише трьох українців. 28.11.1897 змушений був подати у відставку.

БАЙБУЗА ТИХОН ( рр.н. і см. невід. ) - козацький гетьман (1597-98). На поч.листопада 1598 очолив похід запорожців під Перекоп. Проводив політику, спрямовану на досягнення компромісу з польським урядом, чим викликав незадоволення запорожців і неєрестрових козаків. Вів боротьбу за гетьманство з Ф. Полоусом.

БАЗАВЛУЦЬКА СІЧ - Запорізька Січ. яка в 1652-1709 знаходилась на о. Чортомлик або Базавлук (див. Чортомлицька Оч).

БАЗАР - село Народицького р-ну Житомирської обл. 17.11. 1921 в с. Малі Міньки поблизу Б. у ході другого Зимового походу в бою з радянськими військами (9-та Кримська кавалерійська дивізія, командир Г. Котовський) зазнала поразки Волинська група Армії УНР під командуванням ген.-хорунжого Ю.Тютюника (див. Зимові походи Армії УНР 1919-201 1921). 2.11. 1921 (за ін. данними - 23.11.1921) в Б. більшовиками було розстріляно 359 полонених учасників походу, які відмовились перейти на службу до Червоної Армії.

БАЗИЛЕВИЧ ГРИГОРІЙ (1759-1802)-відомий український і російський лікар, перший клінічний професор у Російській імперії. Закінчив Харківську Колегію, навчався у Петербурзі і Страсбурзі. 31795 - професор патології і терапії Петербурзької медико-хірургічної школи. Сприяв поширенню медичної освіти.

БАЛАБАН ГЕДЕОН (до постриження в ченці-Григорій; 1530 - 10.2. 1607) - український церковний діяч, львівський єпископ (1569 -1607). З 1590 брав участь у всіх переговорах з Ватиканом про об'єднання православної та католицької церкви. В 1590 став ініціатором наради єпископів холмського і белзького Діонісія Зборуйського, луцького Кирила Терлецького, пинського і турівського Леонтія Пельчинського, яка проходила у Белзі, їде вперше було піднято питання про об'єднання (унію) православної та католицької церков. В 1596 Б. на Берестейському Соборі став на сторону князя К. Острозького і виступив проти унії. Вів боротьбу зі Львівським братством. Б. заснував школи і друкарню в Стрятині, видавав церковні книги (“Служебник”, 1604: “Требник”, 1606), піклувався про шкільництво. Помер в с. Уневі на Львівщині.

БАЛАГУЛИ - рух серед польської шляхти на Правобережній Україні в ЗО - 40-х рр. 19 ст., яка свої поверхневі симпатії до народу виявляла у зовнішьому наслідуванні селянських звичаїв. Часто набирав викривлених форм - бійки, пияцтво, лайки і т.ін.

БАНДЕРА СТЕПАН (1.12. 1909 - 15.10. 1959) - визначний український політичний діяч, один з лідерів українського національно-визвольного руху 30-50-х рр. Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика. В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На поч. 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. Після закінчення гімназії намагався виїхати у Чехо-Словаччину для навчання в Українській Господарській Академії у Подебрадах, але не дістав дозволу від польських властей. В 1928 Б., ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В 1929 Б. вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конфернції ОУН Б. був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. Під час зустрічей з Є. Коновальцем Б. виклав власне бачення шляхів розбудови організації та розгортання національно-визвольного руху в Західній Україні. В 1933 Б. спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Б. доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934 Б., виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 Б. разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Свенти Кшиж” ( “Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, Б. разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Б., затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. За розпорядженням Б. були сформовані три похідні групи ОУН (загальна кількість 6 тис. чол.), Дружину Українських Націоналістів (складалась з військових частин “Нахтігаль” і “Роланд”), організовано редакції газет. 30.6.1941 ОУН (під проводом Б.) проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління.

    6.7. 1941 Б. був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувать акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. У цей же час брати Б. - Степан і Ярослав були кинуті до німецького концтабору Освенцім, де загинули в 1942. Після звільнення з концтабору військами союзників Б. внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) Б. очолив провід Закордонних Частин ОУН (34 ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН, Б. відмовився від посту голови Проводу 34 ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 34 ОУН Б. знову був обраний головою Проводу. В наступні роки активізував роботу по налагодженню зв'язків з націоналістичним підпіллям в Україні і формуванням нової нелегальної структури ОУН на українських землях. Ця організаційна діяльність Б. серйозно занепокоїла керівництво СРСР. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Б. Похований на кладовищі у Мюнхені. Б. автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ ДМИТРО МИКОЛАЙОВИЧ (5.(16).11.1788 - 25.1.(62).1850) -український історик і археограф, син М.М. Бантиш-Каменського. Н. в Москві. Навчався в Московському ун-ті. В 1814-16 служив в Колегії закордонних справ. З 1816 - управитель канцелярії київського військового губернатора князя М. Рєпніна. В 1825-28 - губернатор Тобольська, в 1836-37 - віденський губернатор. Перебуваючи в Україні Б.-К. зібрав і систематизував цінний історичний матеріал, опублікований після його смерті в книзі “Джерела малоросійської історії” (1858-59). Автор “Історії Малої Росії з часів приєднання її до Російської Держави за Олексія Михайловича до відміни гетьманства” (ч. 1-4, 1822), “Словник достопам'ятних людей російської землі” (т.1-5; 1836, 1848).

БАНТИШ-КАМЕНСЬКИЙ МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ (16.(27).1Z1737 - 20.1.(12.)1814) -український і російський історик, археограф, бібліограф. Н. в м. Ніжині (тепер Чернігівської обл.). Навчався в Київській та Московській академіях та Московському ун-ті 31762 працював у московському архіві Колегії закордонних справ. З 1783 управляючий цього архіву. Автор археографічних праць, в яких містяться цінні документальні дані з історії України - “Історичні повідомлення про виниклу в Польщі унію” (1805,1864), “Листування між Росією і Польщею до 1700” (1862), “Огляд зовнішніх зносин Росії до 1800” (т.1-4,1894-1902) та ін. Б.-К.М. також відомий як видавець і перекладач.

БАРАБАШ ІВАН (р.н. невід. - п. 1648) -військовий осавул реєстрового козацького війська. Весною 1646 Б. у складі козацької делегації разом з І.Караїмовичем і Б.Хмельницьким їздив до Варшави, де велись таємні переговори з польським королем Владиславом IV Вазою про участь козаків у війні проти Туреччини. Навесні 1648 Б. разом з полк. С.- М. Кричевським і Вадовським та військовим осавулом І.Караїмовичем очолював загін реєстрових козаків, висланий польським урядом для придушення повстання на Запоріжжі, яке поклало початок національно-визвольній війні українського народу 1648-57. 24.4.(4.5). під проводом Ф.Джалалія та сотника Б.Товпиги відбулось повстання козаків загону Б. В Кам'яному Затоні (тепер с. Дніпрово-Кам'янка Дніпропетровської обл.) повстану стратили Б. та його прихильників. 2.(12).5.1648 під Жовтими Водами загін приєднався до української армії під проводом Б. Хмельницького.

БАРАБАШ ЯКІВ ФЕДОРОВИЧ - кошовий отаман Запорізької Січі (1657-58). Разом з полтавським полковником М.Пушкарем, виходячи з вузькостаршинських інтересів, очолив антигетьманську опозицію, яка проводила промосковську політику, спрямовану на підпорядкування України царській владі. Наприкінці 1657 став співорганізатором Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58 проти гетьмана І.Виговського. Після розгрому основних сил заколотників 16.6.1658 ( за ін. даними 15.5.) під Полтавою намагався втекти до наступаючих на Лівобережжя московських військ. В серпні 1658 був схоплений козаками і страчений.

БАРАН МИХАЙЛО (1880-1937) - український громадський і політичний діяч. Н. в Скалі-Подільській Борщівського повіту на Тернопільщині. Навчався у Тернопільській гімназії. Закінчив Чернівецький ун-тет і Львівську торгову академію. В 1914 очолив сотню Легіону Українських Січових Стрільців. Наприкінці грудня 1914 Б. в районі села Гутари потрапив у російський полон. В 1919 став одним з організаторів і провідних членів КПСГ (з 1923 - Комуністична Партія Західної України), член політбюро цієї партії. У березні 1920 очолив першу бригаду Червоної Української Галицької Армії, яка була розсіяна польськими військами в боях під Михнівкою. Під час польсько-більшовицької війни 1920- старшина I полку 44 дивізії Червоної Армії, заступник голови Галицького революційного комітету. В 20-30-х рр. працював на викладацькій роботі. В 1937 Б. як і сотні ін. галичан, які перебували в УРСР, було заарештовано і розстріляно.

БАРАН СТЕПАН (1879 - 4.6.1953) - відомий український громадський і політичний діяч, публіцист, дійсний член НТШ. Н. в с. Крукеничі Мостиського повіту у Галичині. В 1913-19 був членом Української Національно-Демократичної Партії, входив до складу Народного Комітету цієї партії. В 1913-18 - секретар УНДП. В 1914-16 -член Президії Головної Української Ради, з 1915 - Загальної Української Ради. В 1914-18 -головний редактор газето “Свобода”. В 1918-19 Б.. входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. З 9.11.1918 призначений державним секретарем земельних справ Західно-Української Народної Республіки в уряді К.Левицького і залишався на цьому посту до початку січня 1919. З кінця 1919 увійшов до складу Всеукраїнської Національної Ради, був обраний заступником голови цього політичного об'єднання. За дорученням ВНР провів підготовчу роботу по створенню проекту нової Конституції УНР. Брав активну участь у суспільно-політичному житті Галичини в 20-30-х рр. В 1928-39 - посол вір. Українського Національно-Демократичного Об'єднання у польському сеймі. Був одним з організаторів Української Парламентарної Репрезентації у вищому законодавчому органі Польщі. Як адвокат виступав захисником в політичних судових процесах над учасниками українського національно-визвольного, руху в Західній Україні. Протягом багатьох років тісно співпрацював з українськими періодичними виданнями - газетою “Діло” (1902-39)і “Свобода” (в 1914-18 - головний редактор). В післявоєнний період жив в еміграції. В 1951-53 Б.С. очолював виконавчий орган Української Національної Ради. Б. автор численних праць з проблем аграрних, церковних і освітніх відносин на західноукраїнських землях. Найважливіші з них: “Статистика середнього шкільництва у Східній Галичині в 1848-98” (1910), “Історія української адвокатури” (1934), “Земельна справа в Галичині” (1947), “Митрополит Андрій Шептицький” (1948) та ін. Помер та похований у Мюнхені (Німеччина).

БАРАНОВИЧ ЛАЗАР (бл.1620-3(13).9.1693) -український церковний, політичний і літературний діяч II пол. 17 ст. Навчався в Київській братській школі, колегіумах Вільно (тепер Вільнюс, Литва) і Каліша (тепер Польща). В 1650-57 - ректор Київської Колегії. 31657- чернігівський єпископ. В 1657, 1659-61, 1670-85 - місцеблюститель Київської митрополичої кафедри. В церковних справах проводив політику орієнтації на Московську Патріархію, проте не погодився вийти з-пд юрисдикції Константинопольського Патріарха і висвятитися на митрополита у Москві. В 1674 заснував друкарню і колегіум у Новгороді Сіверському (згодом - перенесені до Чернігова).

    Автор збірок казань - “Меч духовний” (1666), “Труби словес проповідних” (1674) та ін. Написав збірку віршів польською мовою “Лютня Аполлона” (1671).

БАРАНОВСЬКИЙ ХРИСТОФОР АНТОНОВИЧ (1874-1941) - відомий український громадський і державний діяч, фінансист. В 1907-17 - засновник і директор Союзбанку в Києві. В 1917-18 Б.Х. обраний до складу Української Центральної Ради і Малої Ради від кооперативних організацій України. В червні-вересні 1917 - генеральний секретар фінансів Української Народної Республіки. В 1917-19 Б.Х. очолював Всеукраїнський Кооперативний Страховий Союз. З 26.5.1920 -міністр фінансів УНР в уряд В. Прокоповича. З 1920 жив в еміграції у Північній Америці. Автор праць з проблем фінансів та кооперації.

БАРАНОВСЬКИЙ ЯРОСЛАВ (псевдонім Лімницький, Макар; 1906-1943; за ін. даними -11.5. 1944) - український політичний діяч, член УВО і ОУН (31929). Н. в с.Темерівцях на Станіславщині (тепер Івано-Франківська обл.) в сім'ї греко-католиць-кого священика. В 1924-26 входив до складу “Летючої бригади” Української Військової Організації, створеної Ю. Головінським для здійснення бойових операцій проти польських репресивних Органів. Брав участь в експропріаційних акціях біля Калуша (травень, листопад 1924, травень 1926), у Львові (березень 1925), біля Богородчан (влітку 1925), в Долині (влітку 1925). Заарештований польською поліцаю і в червні 1926 разом з братом Р.Барановським (згодом виявився агентом польської поліції) засуджений до 2,5 років тюрми. Після звільнення з ув'язнення в січні-лютому 1929 Б. брав участь у Першому Конгресі Українських Націоналістів у Вині (28.1.-3.2.1929), на якому було створено Організацію Українських Націоналістів. З 1930 забезпечував зв'язок між Начальною і крайовою Командою УВО, референт зв'язку Проводу Українських Націоналістів (ПУН) з Крайовими Екзекутивами ОУН. В 1933-39 - президент Центрального Союзу Українського Студентства. В серпні 1939 - учасник II Великого Збору Українських Націоналістів у Римі (27.8.1939), на якому разом з М. Капустянським і О. Сеником увійшов до складу президії ПУН. Загинув в 1943 у Львові.

БАРБАРЕУМ - греко-католицька духовна семінарія в 1774-84 у Відні, заснована імператрицею Марією Терезією. Діяла при Варвари св.церкві. В Б. навчались відомі українські греко-католицькі церковні діячі Галичини та на Закарпаття (А. Ангелович та ін.).

БАРБОН ПЕТРО (р. н. невід. -1588)- львівський архітектор. Походив з Італії, жив у Львові в 50-80-х рр. 16 ст. Барбон збудував там дзвіницю при братській Успенській церкві, що носить назву “вежа Корнякта” (1572-82) та палац у стилі палійського Відродження для купця К. Корнякта (1571-80). Мав великий вплив на творчість українських архітекторів П.Римлянина і А.Прихильного.

БАРВІНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР (25.2.1850 3.2.1883) - український громадський діяч, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист. Брат О.Барвінського. Н. в с. Шляхтинцях на Тернопільщині (тепер с. Гніздичка Збарзького району Тернопільської обл.). В 1872 Б.В. закінчив Львівський ун-т. Б. -один з співзасновників товариств “Просвіта” (1868) і “Рідна школа” (1881). В 1876-80 -редактор журналу “Правда”, а в 1880-83 - засновник і перший редактор газети “Діло”. Б. був знайомий і підтримував зв'язки з П. Кулішем, М. Драгомановим, М. Костомаровим. Автор публіцистичних статей і прозових творів, наприклад повістей “Скошений цвіт” (1871), “Сонні мари молодого питомця” (1879), “Безталанне-сватання” та ін.

БАРВІНСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (6.6.1847-1927)-визначний український громадсько-політичний діяч, педагог і історик, дійсний член НТШ (з 1899). Брат В. Барвінського. Народився в с. Шляхтинцях на Тернопільщині у родині священика. В 1857-65 вчився у тернопільській гімназії. У 1865 вступив до Львівського ун-ту, вивчав історію і українську мову та літературу. Добре володів німецькою і декількома слов'янськими мовами. В студентські роки очолював львівський осередок Громади, співпрацював з українськими періодичними виданнями “Правда”, “Мета”. “Русь”, “Русалка”. Був знайомий з М. Лисенком. З 1868 Б. займався педагогічною діяльністю, викладав у гімназіях Бережан, Тернополя, з 1888 - професор державної учительської семінарії у Львові. В 1889-1918 - член Крайової шкільної ради, в 1891-96 голова Українського Педагогічного Товариства, заступник голови т-ва “Просвіта” (1889-1895) у Львові.  В 1886 Б. розпочав видавати “Руську історичну бібліотеку” (вийшло 24 томи). Б. поряд з О. Кониським і й. Антоновичем став одним з ініціаторів реорганізації Літературного Товариства ім.Т.Шевченка в Наукове Товариство ім. Т.Шевченка, а в 1892-97 - очолював т-во. Б. брав активну участь у громадсько-політичному житті Галичини. Намагався досягнути порозуміння з австрійським урядом і польськими політичними колами, впроваджуючи в життя політику т.зв. нової ери, яка, однак, зазнала невдачі (див. Народовці). В 1891-1907 входив до складу австрійського парламенту (з 1917-довічний член Ради Панів), в 1894 -1904 - депутат галицького сейму. В 1896 виступив засновником Католицького Руського Народного Союзу, який в 1911 перетворився на Християнсько-Суспільну Партію. В 1918-19 Б. очолював Державний Секретаріат освіти і віросповідань Західно-Української Народної Республіки в уряді К.Левицького (з 9.11.1918 до 4.1.1919). Після окупані польськими військами Галичини вийшов від політичної діяльності Б. - автор і видавець кількох підручників для українських народних і середніх шкіл -“Виїмки з українсько-руської літератури”, “Вибір з української літератури”, “Історія української літератури” (1920), та ін.

БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ 1768 - військово-політичне об'єднання польської шляхти, спрямоване проти короля Станіслава Августа Понятовського і Російської імперії. Створена 29.2.1768 у м. Бар на Поділлі (тепер Вінницька обл.) за ініціативою магнатів братів Красинських, Ю.Пуласького та ін. Учасники Б.к. виступали проти втручання Росії у внутрішні справи Речі Посполитої та реформ внутрішнього устрою Польщі, домагалися збереження прав і привілеїв шляхти. Безпосереднім приводом до виступу конфедерате стало підписання С. Понятовським 17.2. 1768 під грубим тиском російського уряду трактату про зрівняння в політичних правах католиків з некатоликами (лідери противників зрівняння були заарештовані російським послом М.Рєпніним і вивезені у Калугу). В ході воєнних дій з російськими військами конфедерати чинили масові розправи над українським населенням, що викликало піднесення гайдамацького руху і стало причиною національно-визвольного повстання на Правобережній Україні - Коліївщини. Боротьба конфедератів проти царських військ продовжувалася з 1768 до 1772. В жовтні 1768 на стороні Б.к. виступила Туреччина, яка оголосила війну Росії. Французький уряд для керівництва збройними силами конфедератів вислав ген.Дюмур'є. Проте, незважаючи на значну міжнародну підтримку, в 1772 головні сили конфедератів були розбиті російськими військами під командуванням О. Суворова. Поразка Б.к. стала однією з передумов першого поділу Польщі (1772).

БАРЯТИНСЬКИЙ ІВАН (рр.н. і см. невід.) -російський князь. В 1734 разом з князем О.Шаховським і полк. Гур'євим увійшов від російської сторони до складу Правління гетьманського уряду. В 1736 призначений фактичним головою цього органу. За наказом Б. було заарештовано весь київський магістрат, а всі королівські і царські грамоти, в яких зазначалися привілеї Києва, зібрано і відіслано до Петербурга.

БАРЯТИНСЬКИЙ ЮРІЙ (рр.н. і см. невід.) -московський воєвода, князь. В 1658 командував московською залогою в Києві. У вересні 1658 зумів вибити спробу Д. Виговського при підтримці київських міщан здобути місто. Щоб помститися киянам, Б.Ю. зруйнував частину міста, знищивши при цьому кілька тисяч мирних жителів (за деякими даними - 15 тис.чол.).

БАСАРАБ МАТЕЙ (Матейу; р. н. невід. - п. 1654) - господар Волощини (1632-1654), сприяв економічному розвитку Волощини, зміцнював владу господаря. За допомогою київського митрополита П.Могили відкрив друкарні у Кимпулунгу і Говорі. В 1652 надрукував перший збірник писаних законів Волощини. В 1653 Б., підтримуючи претендента на молдавський престол С.Георгіцу, разом з семигородським (трансільванським) князем Юрієм II Ракоці) вів боротьбу проти військ господаря Молдови В. Пупула і українських військ на чолі з Т. Хмельницьким.

БАСАРАБ ОЛЬГА (1889 - 12.02.1924) -визначна українська громадсько-політична дячка в Галичині. Н. в с.Підгородді на Рогатинщині (тепер Івано-Франківська обл.). Навчалась у Перемишльському ліцеї, згодом у Торговій академії у Відні. Вже під час навчання брала активну участь в українському національному русі, створюючи перші дівочі дружини Пласту. На поч. першої світової війни Б. разом з О.Степанів організувала першу жіночу чету Легіону Українських Січових Стрільців. В ході війни проводила велику доброчинну і освітню роботу у Комітеті допомоги пораненим і полоненим у Вині та Комітеті допомоги цивільному населенню, за що була відзначена організацією Міжнародного Червоного Хреста. Одна з організаторів і член Головної Управи Союзу Українок у Львові. 9.2.1924 Б., була заарештована польською поліцією за приналежність до Української Військової Організації. В ніч з 12 на 13.2.1924 закатована під час допиту. Похована на Янівському цвинтарі у Львові.

БАСКАК - намісник хана Золотої Орди у підвладних країнах у II пол. 13 - на поч. 14 ст. На українських землях з'явилися після падіння Києва (1240). Б., якого супроводжували значні військові загони, проводив облік населення і збирав данину в українських землях. Часто втручалися у взаємовідносини між князями, чинили суд і розправу. Жорстоке поводження Б. з місцевим населенням часто приводило до повстань проти монголо-татар. На початку 14 ст. хани перестали посилати Б. в Україну, зобов'язавши князів самих збирати данину і відвозити її в Золоту Орду.

БАТИЙ (Бату, Саїн-хан: 1208-1255) -монгольський хан, полководець, онук Чингісхана. В 1236-43 очолив похід монголо-татарського війська в Східну і Центральну Європу. В 1239 війська Б. здобули і зруйнували Чернігів і Переяслав, в 1240 - Київ, Галич, Володимир. Наприкінці 1240 монголо-татари увійшли в Польщу. Угорщину і Далмацію. Ослаблене героїчною боротьбою населення руських князівств, військо Б. зазнало ряд поразок у Чехії та Угорщині. В 1242 Б. повернувся з військом на Нижню Волгу. де заснував монгольську державу - Золоту Орду з столицею Сараєм-Бату (місто Бату). В 1251 Б. брав участь у державному перевороті в монгольській імперії, під час якого великим ханом імперії став Мунке.

БАТОЗЬКА БИТВА 1652 - переможна битва українського війська, очолюваного Б.Хмельницьким з польською армією під командуванням коронного гетьмана М.Калиновського 22-23.5(1-2.6.)1652 біля г.Батіг на Брацлавщині (тепер Вінницька обл.). Щоби не допустити воєнного союзу України з Молдовою польський уряд направив в Україну армію, яка складалась з 12 тис. кінноти, 8 тис. жовнірів та ЗО тис. озброєних слуг. Несподіваним ударом 22.05.(1.6) козацькі полки атакували польське військо і змусили ворога виступити в табір. Оточивши польський та6ір, вранці 23.5(2.6) козаки вдарили з усіх боків і в кількох місцях прорвали ворожу оборону. Бій у таборі точився цілий день і завершився повним розгромом польської армії. В Б. полягло майже все польське військо та німецькі найманці. Загинув і сам гетьман М.Калиновський. Українські війська зайняли територію України до р. Случ. В Б. Б. особливо яскраво проявився талант Б.Хмельницького як видатного полководця. Сучасники, оцінюючи цю блискучу перемогу української армії, порівнювали Б.б. з розгромом римлян карфагенським полк. Ганнібалом під Каннами (216 рік до н.е.)

БАТОРІЙ СТЕФАН (27.9.1533 - 12.12.1586) -польський король (з 1576). Син семигородського (трансильванського) князя Стефана IV. Навчався в Падуанському ун-ті В 1571-76 - семигородський князь. Вибраний польським королем при підтримці середньої шляхти. За правління Б. польський уряд зробив спробу знищити Запорізьку Січ. В квітні 1578 було видано королівський універсал, яким заборонялось пускати запорожців “на волость” і торгувати з Січчю зброєю і порохом. У вересні-грудні 1578, готуючись до війни з Московською державою і намагаючись використати в ній козацтво, Б. збільшив кількість реєстрових козаків до 500 чол., а в 1583-до 600 чоловік і надав їм ряд привілеїв, у т. ч. було вперше передано козакам клейноди (хоругву, бунчук, булаву та печатку) та видано у володіння Трахтемирів в Зарубським монастирем. В 1579-82 за Б. Річ Посполита брала участь у Лівонський війні 1558-1583. У воєнних діях брали участь і українські козаки, зокрема в боях на Оверщині. В січні 1582 Б. в Ямі Запольському уклав перемир'я з Московським царством. Намагаючись зміцнити королівську владу, вів боротьбу з польськими магнатами.

БАТУРИН  - містечко Бахмацького р-ну Чернігівської обл. на р. Сеймі Час заснування Б. точно невідомий. Вперше згадується в документах за 1625. Під час національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57- сотенне містечко Батуринської сотні Стародубського полку. В 1669 - 1708 -резиденція гетьманів Лівобережної України (Д. Многогрішного, І.Самойловича, І.Мазепи). Тут підписано Батуринські статті 1663. В листопаді 1708 московські війська під командуванням О. Меншикова захопили Б. Місто було вщент зруйновано, а всі жителі знищені. Козацьку старшину розіп'яли на хрестах, котрі встановили на плотах і пустили вниз по р.Сейм. В 1750-64 Б. був резиденцією гетьмана К.Розумовського. В Б. збереглися цінні архітектурні пам'ятки: палац К.Розумовського (1709-1803, архітектор Ч. Камерон), парк і будинок В. Кочубея.

БАТУРИНСЬКІ СТАТТІ 1663 - міждержавний договір, підписаний гетьманом Лівобережної України І.Брюховецьким і представниками московського уряду у м. Батурині в 1663. Підтверджуючи Березневі статті 7654, Б. с. містили додаткові пункти, за якими гетьманська адміністрація зобов'язувалась забезпечувати харчами московське військо в Україні: повернути московським поміщикам селян-втікачів; українським купцям заборонялось ввезення та продаж горілки і тютюну у Московській державі. У 1665 Б. с. замінені Московськими статтями 1665.

БАХЧИСАРАЙСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1681 угода про перемир'я 13(23).1.1681 у Бахчисараї між Туреччиною, Кримським ханством і Московською державою. При укладанні договору від української сторони був присутнім генеральний писар С Ракович. Договір був укладений терміном на 20 років і завершив війни 70-х рр. 17 ст. між цими державами за володіння землями Правобережної України. За Б.м.д. кордон між Туреччиною і Московською державою встановлювався по р. Дніпру; Туреччина приєднувала пн. Київщину, Брацпавщину і Поділля, а Московська держава - Лівобережну Україну і Київ з містечками Васильків, Стайки, Трипілля, Радомишль. Напротязі 20-х років територія між Дністром і Бугом залишалася нейтральною і незаселеною, на якій обидві сторони не мали права будувати і відновляти укріплення: козаки отримали право на рибну ловлю, добування солі та вільного плавання по Дніпру та його притоках до Чорного моря, а татари - на кочування і полювання в степу по обидві сторони Дніпра. Б. м. д. в черговий раз перерозподілив українські землі між сусідніми державами і значно посилив позиції московського уряду в Гетьманщині, що призвело до поступового наростання національного та соціального гніту українського народу у Лівобережній Україні.

БАЧИНСЬКИЙ ЛЕВ (1872-1930)- український політичний діяч, адвокат. Н. у Галичині. Після здобуття юридичної освіти займався адвокатською практикою у Станіславові (тепер Івано-Франківськ). Належав до провідних членів Української Радикальної Партії. В 1907-1918 Б., будучи членом Державної Ради у Відні, послідовно відстоював національні інтереси українського населення Галичини. В серпні 1914 увійшов до складу Головної Української Ради, а з травня 1915 разом з М. Васильком. Є Петрушевичем, М. Ганкевичем став заступником голови Загальної Української Ради К. Левицького. В жовтні 1918 обраний заступником президента Української Національної Ради Є. Петрушевича. На початку листопада 1918 - державний комісар Станіславського повіту. Автор конституційного закону від 3.1.1919 про об'єднання ЗУНР і УНР та закону про земельну реформу від 14.4.1919. В січні 1919 очолював делегацію з представників Галичини, Буковини і Закарпаття, яка 22.1.1919 взяла участь в урочистій церемонії проголошення Злуки двох українських держав у Києві. Після переходу УГА за Збруч залишився в окупованому польськими військами Станіславі. Підтримував діяльність президента ЗУНР Є.Летрушевича за кордоном, спрямовану на відновлення незалежності Західно-Української Народної 'Республіки дипломатичними заходами. В 1924-30 - голова УРП (з 1926 - Української Соціалістичної Радикальної Партії). З 1928 -депутат польського сейму, в якому спільно з Українською Парламентською Репрезентацією діяв Соціалістично-Радикальний Клуб, очолюваний Б.

БАЧИНСЬКИЙ ЮЛІАН (1870-після 1934) -український громадський діяч, публіцист. Член Української Радикальної Партії, а з 1899 -Української Соціал-Демократичної Партії. В 1895 Б. опублікував працю “Ukraina Irredenta” (“Україна Незалежна”), де обгрунтував необхідність політичної самостійності України. В 1918 Б. входив до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. З 1919 -представник УНР у Вашингтоні. В 20-х рр. повернувся в УСРР. Працював у редакції “Української Радянської Енциклопедії”. В 1934 Б. заарештований і засланий. Дальша доля невідома. Б. - автор книги “Українська еміграція в Америці”.

БЕЗБОРОДЬКИ - український старшинський рід. Походили з козаків Переяславського полку. Андрій Б. (1711 - 1780) - генеральний писар ( 1741-62), з 1762 - генеральний суддя. Олександр Андрійович Б. (1747 - 6.4. 1799) - державний діяч, дипломат, князь (з 1797). Н. в м. Глухові. Закінчив Київську Академію. В 1765 розпочав службу в канцелярії ген.-губернатора Малоросії П. Рум'янцева. Брав участь в укладанні Кючук-Кайнарджійського миру 1774.31775 - особистий секретар Катерини 11. В 1780 став членом Колегії закордонних справ, а з 1784 фактично очолював її. В 1791 підписав Ясський мирний договір 1791 з Туреччиною. Маючи великий вплив на Павла І, добився відновлення в Україні генерального Військового Суду та деяких установ часів Гетьманщини. Ілля Б. (1756-1815) - брат Олександра Б. В 1820 на його кошти в Ніжині була відкрита гімназія вищих наук. В 1832 її перетворено на Ніжинський ліцей.

БЕЗПАЛИЙ ІВАН (р. н. невід. - 1718) -козацький полковник. Походив з козацької старшини Уманського полку. В 1658-59 Б. очолював старшинську опозицію, яка, стоячи на промосковських позиціях, виступала проти незалежницької політики гетьмана І.Виговського. В листопаді 1658 під Барвою (тепер Чернігівська обл.) був обраний наказним гетьманом. При підтримці московських воєвод організував антигетьманське повстання на Лівобережжі. Приєднав свої загони до московських військ під командуванням воєвод Г.Ромодановського і О.Трубецького, які окупували частину території Лівобережної України. Після обрання в 1659 гетьманом Ю.Хмельницького став генеральним суддею. На початку XVIII ст. прийняв схиму.

БЕЗПАЛКО ЙОСИП (1881 - р. см. невід.) -український політичний і військовий діяч, публіцист. Н. на Буковині. Деякий час займався педагогічною діяльністю. В 1906-18 Б. очолював Українську Соціал-Демократичну Партію на Буковині. 1908-1914 і 1918 редагував партійний друкований орган - газету “Борба”. В 1918- член Української Національної Ради Буковини, з жовтня 1918 -Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. В січні 1919 взяв участь у роботі Трудового Конгресу України. В 1919-1920 Б. - міністр праці УНР в уряді Б.Мартоса. З 1920 жив в емігрант у Чехо-Словаччині, викладав у Господарській Академії у Подебрадах. В 1947 репресований НКВС СРСР.

БЕЗПАЛКО ЙОСИП (псевдонім Остап; р. н. невід. - п. 3.8.1947) - український військовий діяч, командир групи “Лисоня” Української Повстанської Армії. Загинув у бою з радянськими каральними загонами.

БЕЗРУЧКО МАРКО (1883-1944) - український військовий дач, ген.-хорунжий Армії УНР. Н. на Херсонщині. В 1914 закінчив Академію генерального штабу в Петербурзі Учасник першої світової війни. В 1918 - начальник оперативного відділу Генерального штабу Армії Української Народної Республіки. З квітня 1919 - начальник штабу Корпусу Січових Стрільців (командир Є.Коновалець), член Стрілецької Ради. З січня 1920 - командир 6 стрілецької дивізії Січових Стрільців, яка брала участь у першому Зимовому поход (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). Після підписання Варшавського договору 1920 дивізії Б. і О.Удовиченка розпочали спільно з польською армією наступ на Київ під час польсько-радянської війни 1920. 7.5.1920 дивізія Б. разом з польськими частинами зайняла Київ. З серпня 1920 Б. командував Середньою групою військ Армії УНР. яка, провівши в жовтні контрнаступ проти більшовицьких військ, зайняла Поділля по лінії Шаргород-Бар-Літин. Наприкінці 1920 очолював військову місію і штаб Армії УНР у Варшаві. В 1920-24 Б. військовий міністр, віце-міністр уряду Української Народної Республіки за кордоном (в екзилі), член Вищої Військової Ради УНР. В 1931-35 - голова Українського воєнно-історичного товариства у Варшаві. Автор книги “Українські Січові Стрільці на службі Батьківщині”.

БЕЛА - в угорському королівстві ім'я королів з династії Арпадів. Найвідоміші:

БЕЛА І (1016-1063) - угорський король, брат Андрія I. Правив з 6.12.1060;

БЕЛА II СЛІПИЙ (1108 - 13.2.1141) - угорський король. В 1112 був осліплений за наказом свого дядька короля Коломана. Захопив частину Далмації з м. Спліт (1133) та Боснію (1136). В 1139 втручався в міжусобну боротьбу в Київській державі, пославши 30-тисячне військо на допомогу Ярополку Володимировичу в його боротьбі проти чернігівського князя Всеволода;

БЕЛА III (1145 - 23.4.1196) - угорський король з 117Z Син Гейзи II. Виховувався в Константинополі Користувався підтримкою візантійського імператора Мануїла I, запровадив в управлінні країною візантійські порядки і звичаї. Приєднав до Угорщини Срем, Хорватію і Далмацію (1180). В 1188 Б. скориставшись конфліктом між галицьким князем Володимиром Ярославичем і боярами, захопив Галич і проголосив себе “королем Галичини” .Залишив у Галичині намісником свого сина Андрія. В 1189 галицьке боярство об'єдналось з Володимиром і вигнало загарбників:

БЕЛА IV (1206 - 3.5.1270) - угорський король з 1235. Син Андрія II. Проводив політику зміцнення королівської влади і намагався ослабити політичну роль магнатів. В 1241 під час монголо-татарської навали втік у Далмацію. З 1242 активно вибудовував країну. В 1244-45 разом з своїм зятем Ростиславом і польськими феодалами напав на Галицько-Волинське князівство, захопив Перемишль і обложив Ярослав (на р. Сян). 17.8.1245 в Ярославській битві 1245 угорсько-польські загарбники були розгромлені українськими військами під командуванням Данила Романовича Галицького. В 1246-64 підтримував союзні відносини з Д.Галицьким. В 1247 відбувся шлюб Лева Даниловича з дочкою Констанцією. Вів війну проти Венеції за далматинські міста, також проти чеського короля Пшемисла II за оволодіння Австрією і Штірією.

БЕЛЬКЕ ГУСТАВ (1618-1661) шведський дипломат. В 1655-56 очолював шведське посольство у Москві. Виконуючи доручення короля Карпа Х Густава, Б., не визнав козаків за підданих московського царя, продовжуючи вважати Україну повністю незалежною державою. Така позиція Швеції щодо України стала однією з причин оголошення в 1656 війни з Москвою.

БЕНЕДИКТИНЦІ (бенедектини) - найстаріший чернечий римо-католицький чин, заснований близько 530 Бенедиктом Нурсійським в монастирі Монте-Кассіно (Італія): жіноче відгалуження чину - бенедиктинки. Статут чину вимагав постійного перебування в монастирі, обов'язкової молитви (7 раз на добу) та ін. В 10-11 ст. чин Б. досяг найбільшого впливу в католицькій церкві. В епоху раннього середньовіччя Б. з'явилися в Україні. 313 ст. існував монастир Б. у Києві. В 1922-24 митрополитом А.Шептицьким були засновані Б. східного обряду. В 1926 відкрили католицький університету Зальцбурзі (Австрія). Сьогодні центри Б. існують в Європі та Америці. На чолі чину стоїть абат-примас, який живе в Римі і обирається кожні 12 років.

БЕРЕЗА КАРТУЗЬКА - місто на р. Яселя в Західній Бєларусі, за 92 км на пн.-сх. від Бреста (тепер м.Береза, Брестської обл. Республіка Бєларусь). Назва “Картузька” походить від костьолу чину картузіанців. В 1934 в Б.К. містився створений польським урядом концентраційний табір для політичних в'язнів. Утворений розпорядженням президента Польщі І.Мосціцького від 17.6.1934. Відкритий 5.7.1934 у будівлях колишнього російського монастиря. Відзначався особливо жорстоким режимом. У таборі були ув'язнені сотні українських діячів, зокрема членів Організації Українських Націоналістів. Вже в 1934 у Б.К. перебувало 200 в'язнів, в тому числі 120 українських націоналістів, 40 членів польської партії “Обуз Народово-радикальни” і близько 40 членів Комуністичної партіїЗахйноіУкраїни. Напередодні другої світової війни у таборі знаходилось близько 5 тис. українців.

БЕРЕЗИНСЬКИЙ ЮРІЙ-МИРОСЛАВ (бл. 1912-30.11.1932) - український військовий діяч. Н.вс. Оглядів Радехівського повіту на Львівщині у сім'ї священика. Навчався у Львівському ун-ті Член УВО і ОУН. 22.03.1932 убив начальника Українського відділу слідчої поліції львівського комісаріату Е.Чеховського, який керував слідством у всіх важливих справах заарештованих членів ОУН і відзначався особливо жорстоким поводженням з ув'язненими під час допитів. 30.11.1932 керував нападом на пошту в Городку Ягайлонському (тепер м. Городок Львівської обл.) з метою здобуття коштів для дальності ОУН. Під час операції був поранений охороною і, не бажаючи потрапити до рук ворога, застрілився.

“БЕРЕЗІЛЬ” - український театр. Заснований в 1922 Л.Курбасом, як мистецьке об'єднання “Березіль” (МОБ) навколо групи акторів колишнього “Молодого театру” (створений в 1918). Назва походить від першого місяця весни - березня. Працював 1922-26 у Києві, а в 1926-33 - у Харкові. Створюючи “Б.”, Л.Курбас виходив з засади, що театр повинен не відтворювати, а формувати життєві принципи людей у суспільстві. Творча практика” Б.” зазнавала впливу емпресіонізму і конструктивізму. Театр ставив п'єси світових і українських драматургів: “Макбет” В.Шекспіра, “Змова Феско в Генуї” Ф.Шіллера, “Жакерія” П.Меріме, “Хазяїн”, “Сава Чалий” і Карпенка-Карого, “За двома зайцями” М.Старицького та ін. Особливим успіхом користувапися п'єси М.Куліша “Маклена Граса”, “Народний Малахій” і “Мина Мазайло”. В різні роки в театрі працювали Д.Антонович, А.Бучма, М.Крушельницький, О.Середюк. Н.Титаренко, Н.Ужвій, С.Шагайда, В.Чистякова та інші актори. “Б.” з його чіткою національною та мистецькою позицією постійно зазнавав критики, яка звинувачувала театр у націоналізмі, в боротьбі з політикою Комуністичної партії. Наприкінці 1933 Л.Курбас був заарештований, а театр “Б.” переформовано і перейменовано у Харківський державний драматичний театр їм. Т.Шевченка.

БЕРЕЗНЕВІ СТАТТІ 1654 (статті Богдана Хмельницького) комплекс документів, які регламентували політичне і правове становище Гетьманщини після Переяславської ради і включення України до складу Московського царства. В ході переговорів між гетьманським урядом та Москвою українська сторона постійно добивалася від царя підтвердження прав та привілеїв Запорізького Війська, української шляхти, православного духовенства та міст. У відповідь царські посли запевняли гетьмана Б.Хмельницького та старшину, що всі права та порядки, які існували в Україні, будуть збережені. Однак вже в процесі безпосередньої підготовки та в ході Переяславської ради виникли непорозуміння між обома сторонами. Так, зокрема, московський посол, боярин В.Бутурлін, відмовився від будь-яких зобов'язань на користь України, у т ч. і від складення присяги від імені царя, про гарантування прав і привілеїв козацтва, шляхти, духовенства та міщан України. Такий хід подій стурбував Б.Хмельницького та старшину, які вирішили добитися письмового підтвердження своїх прав. З цією метою було розроблено вимоги до царя, що складалися з 23 пунктів, або статей. Ці т. зв. “Просительні статті” гетьман доручив відвезти до Москви посольству, яке очолювали генеральний суддя Війська Запорізького С.Богданович-Зарудний та переяславський полковник П.Тетеря.

    У даному документі мова йшла про підтвердження прав, привілеїв та вольностей Війська Запорізького та української шляхти (ст.1, З, 7. 13), укладення 60-тисячного козацького люстру (ст.2), платню старшині про кошти на утримання козацького війська (ст.8-12, 21), збереження місцевої адміністрації та збір нею податків (ст.4, 15), надання гетьманові у рангове володіння Чигиринського староства (ст.5), право Війська Запорвького обирати гетьмана (ст.6), право зносин гетьмана з іноземними державами (ст.14), невтручання московських чиновників у справи України (ст.16), підтвердження козацьких та шляхетських привілеїв (ст.17), збереження прав київського митрополита (ст.18), надіслання царського війська проти військ Речі Посполитої під Смоленськ (ст.19), утримання військових залог на кордонах України і Польщі (ст.20), оборону України від нападів татар (ст. 22), утримання козацької залоги у фортеці Кодак (ст.23).

    Посольство вирушило до Москви наприкінці лютого 16541 відразу ж після приїзду розпочалися інтенсивні переговори, які тривали шість днів. В результаті проект був значною мірою змінений і скорочений до 11 пунктів. 21.3.1654 вони були представлені на розгляд царя та Боярської думи і схвалені ними. Згідно з цим документом, який був головним у всьому комплексі документів і увійшов до історії під назвою “Березневі статті”, передбачалось: 1 - збір податків на користь царської скарбниці доручалось вести українським урядникам; 2 - встановлювалась платня військовому писарю та підпискам (1000 польських злотих), військовим суддям (300 польських злотих), судовим писарям (100 польських злотих), полковим писарям і хорунжим (50 польських злотих), сотенним хорунжим (ЗО польських злотих) та гетьманському бунчужному (50 злотих); З - козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, всім полковникам, і військовим та полковим осавулам надавались у володіння млини; 4 - встановлювалась платня генеральному обозному (400 злотих) та генеральному хорунжому (50 злотих); 5 - заборонялись зносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем; 6 - підтверджувалося право київського митрополита і всього духовенства на маєтності, якими вони володіли; 7 - московський уряд зобов'язувався вступити у впну з Польщею весною 1654; 8 - передбачалось утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою; 9 - гетьманський уряд просив встановити платню полковникам (100 єфімків-талерів), полковим осавулам (200 польських злотих), військовим осавулам (300 польських злотих), сотникам (100 польських злотих) і кожному козакові (30 польських злотих), однак дане прохання було відкладено до перепису всіх прибутків, що мали поступати до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків; 10 - у випадку татарських нападів на Україну передбачалось організувати проти них спільні походи з боку як України, так і Московії; 11 - гетьманський уряд просив встановити утримання для козацької залоги у фортеці Кодак (400 чол.) та для запорожців, виконання даного прохання також було викладене до окремого рішення. Тут же містилась вимога до гетьмана: негайно приступити до укладення реєстру в кількості 60 тис. козаків і після завершення роботи надіслати його до Москви.

    Частина вимог гетьмана Б.Хмельницького і українського уряду була розглянута царським урядом окремо, і деякі з них були підтверджені царськими указами 27.3.1654.

    Згідно з Б.с. Україна зберігала значні права -мала власний адміністративно-територіальний устрій та управління, користувалася власним правом тощо. Однак відчутним було обмеження її політичного та економічного суверенітету: гетьманське управління було підпорядковане московському уряду, заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з сусідніми державами -Річчю Посполитою та Туреччиною, всі витрати на утримання козацького війська лягали на гетьманську скарбницю, яка повністю контролювалася царськими чиновниками.

    Б.с. були чинними лише на протязі 5 років. У 1659 між українським урядом і Москвою були укладені нові, т. зв. Переяславські сталі, які ще більш обмежували суверенітет України.

    Оригінали Б.с.до наших днів не збереглися (до речі, їх не було вже у 1659). Відомими є тільки копії та чорновики, що зберігаються у фондах Посольського приказу Центрального державного архіву давніх актів у Москві.

БЕРЕЗОВСЬКИЙ МАКСИМ СОЗОНТОВИЧ (16(27)10.1745 - 22.3.(2.4)1777) - видатний український композитор. Н. вм.Глухові (тепер Сумська обл.) Вчився в Київській Академії, де почав писати музику. Володіючи гарним голосом в 1758 Б. був запрошений співати у придворну капелу в Петербурзі. З 1762 - співак італійської оперної трупи в Орієнбаумі. В 1765-74 - жив у Італії, де завершив музичну освіту у відомого теоретика музики Дж.Мартіні. В 1771 Б. був обраний акад. Болонської філармонічної академії. В цей період життя Б. написав оперу “Демофонт”, яка в 1778 була поставлена з великим успіхом в Ліворно. В 1774 повернувся у Петербург. Постійні придворні інтриги і неможливість знайти застосування своїм творчим силам привели Б.до самогубства. Автор опери “Іфігенія”, багатьох духовних концертів ( “Не отвержи мене во время старости...”, “Отче наш”, “Вірую” ), в яких відчутні впливи українських народних пісень і київських церковних співів. Б. відіграв важливу роль у становленні української класичної музики, хорового концерту.

БЕРЕНДЕЇ (берендичі. берендії) - кочові тюркські племена. Згадуються в староукраїнських літописах. З початку 12 ст. разом з торками і печенігами селились, за згодою князів, в південноукраїнських степах, поблизу Київського і Переяславського князівств, особливо в басейні р.Росі. В 1145 Б. разом з торками і печенігами увійшли до складу об'єднання чорних клобуків. Українські князі використовували кінноту Б. (чисельність близько 2,5 тис. вершників) для боротьби проти половив і в міжусобицях. Після монголо-татарської навали Б. поступово асимілювалися з основним кочовим населенням Золотої Орди.

БЕРЕСТЕЦЬКА БИТВА 1651 - битва української армії на чолі з Б. Хмельницьким в період національно-визвольної війни українського народу 1648-573 польськими військами18(28).б.-30.6(10.7)1651 поблизу м. Берестечка (тепер містечко Горохівського району Волинської області Польська армія налічувала 150 тис. чоловік, в тому числі 20 тис іноземних найманців. У війську Б.Хмельницького було близько 100 тис. козаків і 50 тис. татар. У боях 18-20 (28-30).6 козаки успішно атакували польські війська, які втратили 7 тис. чоловік вбитими. У вирішальний момент битви татарські загони, очолювані кримським ханом Іслам-Гіреєм III, не витримавши артилерійського вогню, втекли з поля бою, захопивши в полон Б. Хмельницького, який намагався їх затримати. Залишившись без полководця, українська армія була оточена ворогом. Обложені протягом десяти днів, під керівництвом полковників Ф.Джалалія, М.Гладкого, І.Богуна та інших героїчно відбивали всі атаки поляків. Під командуванням наказного гетьмана І.Богуна через непрохідні болота і р.Пляшівку з возів, хомутів, сідел і одягу було збудовано три переправи. В ніч на 30.6(10.7) козацькі полки, ведучи ар'єргардні бої, зуміли вирватись з оточення. Хоча втрати у повстанців були великі- загинули близько ЗО тис. козаків, втрачено 28 з 115 гармат, - розгромити їх ворогові не вдалося. Українська армія виступила на Київщину, де почала готуватися до нових битв. Наслідком Б. б. стало підписання Білоцерківського мирного договору 1651.

БЕРЕСТЕЙСЬКА УНІЯ 1596 - одна з найважливіших подій в історії церковного життя в Україні. Укладена у 1596. внаслідок чого утворилась Українська Греко-Католицька Церква. Була викликана необхідністю виправити наслідки церковного розколу між Римським Престолом та Константинопольським Патріархатом, який відбувся у 1054. Кроки до цього робилися не один раз, але реальні можливості полагодження цього питання склалися лише в 16 ст. Сприяла цьому, насамперед, кризова ситуація, у якій перебувала православна церква в Україні. Проявами її були занепад церковної дисципліни, непорозуміння між церковними братствами та ієрархією, зазіхання новоствореного (1589) Московського Патріархату, непродумані кроки Константинопольського та інших східних патріархів, тощо. Важливим фактором, що спонукав до укладення унії з Апостольською столицею, була необхідність протистояти подальшій латинізації та полонізації української світської еліти, а також добитися зрівняння в правах українського духовенства з латинським. Ідея укладення унії знайшла прихильників і в польських державних та церковних колах, які мали тут свої розрахунки. Однак, як показав дальший розвиток подій, їхні сподівання не справдилися. Ініціатором укладення церковної унії з Римом був львівський православний єпископ Гедеон Балабан, який на протязі тривалого часу вів суперечки з Львівським Ставропігійським братством. Цю ідею підтримали єпископ холмський Діонізій Зборуйський, єпископ пинський Леонтій Пельчинський та єпископ луцький Кирило Терлецький, а з 1593 і нововисвячений володимирський єпископ Іпатій Потій. Ідею унії, особливо на етапі її підготовки, підтримував і найвпливовіший світський український магнат князь Костянтин Острозький. Для обговорення і вирішення даного питання на протязі 1590-95 єпископи провели 5 синодів і, погодивши основні питання, у червні 1595 доручили єпископам Потію та Терлецькому вести переговори у справі об'єднання церков у Римі, куди вони виїхали у вересні цього ж року. Після тривалих переговорів, у грудні 1595 обидва єпископи були прийняті папою Климентієм VIII і визнали католицьке віросповідання. Згодом було видано документ, який встановлював права та привілеї уніатської церкви. Для офіційного урочистого проголошення унії київським митрополитом Михайлом Рогозою та польським королем Сигізмундом III Ваза було скликано церковний собор у Бресті, який відбувся 16-20.10.1596. Для участі у його роботі прибули всі єпископи, багато архімандритів, ігуменів, священиків та представників мирян. Однак вже на початку собору його учасники поділилися надвоє. До противників унії, яких очолювали князь К.Острозький та представник Константинопольського Патріарха протосинкел Никир, приєдналися єпископи львівський Г.Балатон та перемишльський М.Копистинський. Разом з частиною духовенства та мирян вони провели окремий православний собор, який засудив діяльність митрополита М.Рогози та єпископів, які прийняли унію і хотіли наблизити православну церкву до західного світу. Митрополит Рогоза та вірні йому єпископи вибули згідно з канонічним правом собор, який довершив справу унії з Римським Престолом. У ньому взяли участь митрополит, 5 єпископів, частина духовенства та шляхти, а також представники католицької церкви. Собор затвердив акт унії, про що було оповіщено окремим посланням митрополита. Згідно з умовами Б.у. українська церква зберігала східний обряд, церковнослов'янську літургічну мову, право на заміщення митрополичої та єпископських кафедр, вживання старого (юліанського) календаря, нижче духовенство і надалі зберігало право одружуватись. Одночасно визнавалась зверхність Римського Папи як першоієрарха всієї Християнської Церкви та були прийняті догми католицької церкви.

    Внаслідок укладення Б.у. православне духовенство, що визнало її рішення, було урівняне в правах з католицьким, звільнялося від сплати податків та виконання інших повинностей. Єпископам були обіцяні місця у сенаті Речі Посполитої, але ця обіцянка не була виконана урядом. Шляхта та міщани, що прийняли унію, також урівнювались у правах з католиками латинського обряду і одержали право займати посади у державних та міських урядах. Зразу ж після Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пинська, Луцька, Холмська та Полоцька. Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її згодом відповідно у 1692 та 1700.

БЕРЕСТЕЙСЬКИЙ МИР 1918 (Брестський мир)-мирний договір між Українською Народною Республікою, з одного боку, Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією, з другого, підписаний 27.1(9.2)1918 у Бресті (Бересті, Брест-Литовську). Поштовх для початку переговорів про мир з Центральними державами дали більшовики. 20.11.(3.12)1917 у штабі німецьких військ у Брест-Литовську вони вступили у переговори з представниками австро-німецького блоку. 2(15 ).12 було підписано угоду про перемир'я строком на 28 днів. Переговори про укладання мирного договору між Радянською Росією і Німеччиною та її союзниками почались 9(22).12.1917 у Бресті. Більшовицька делегація (голова а. Іоффе) на початку переговорів заявила, що вона представлятиме інтереси всіх народів колишньої Російської імперії. 21.12.1917-3.1.1918 Українська Центральна Рада направила на переговори українську делегацію. До складу делегації УНР, яку було обрано на нараді представників керівництва Української Партії Соціалістів-Революціонерів і Української Соціал-Демократичної Робітничої Партії, входили В.Голубович (голова), М.Полоз, М.Любинський, О.Севрюк, М.Левитський. Напередодні від'їзду делегація отримала докладне роз'яснення позиції України на переговорах ви М.Грушевського. Делегація повинна була домагатися включення до складу УНР українських земель, що знаходились під владою Австро-Угорщини (Східної Галичини, Буковини і Закарпаття), а також земель, які належали до війни Російській імперії (Холмщина, Підляшшя і Посяння). У випадку відмови Австро-Угорщини передати окуповані нею землі, делегація мала вимагати створення з них окремого коронного краю з найширшою автономією. На переговорах у Бресті Німеччину представляли державний секретар закордонних справ Р.фон Кюльман, начальник штабу східної групи військ ген. М.Гофман, Австро-Угорщину - міністр закордонних справ граф О.Черніні граф Чакі, Туреччину - посол у Берліні Ібрагім Гакі і державний секретар Ахмет Мессімі-Бей; Болгарію - міністр юстиції Попов і ген. П.Ганчев (пізніше Попова заступив голова Ради Міністрів Болгарії В. Радославов). 25.12.(6.1).1918 українська делегація, яку нотою делегацій чотирьох союзних держав було визнано “самостійним і повноважним представником УНР”, підключилася до переговорів. Питання про долю Східної Галичини, Буковини і Закарпаття на вимогу делегації Австро-Угорщини було знято з обговорення. Холмщину, Підляшшя і Посяння було визнано за землі, які повинні увійти до складу УНР. 5(18).1.1918 на пропозицію російської делегації у переговорах було зроблено перерву на десять днів. 7(20).1.1918 виїхала до Києва і українська делегація. Після проголошення в ніч з 11 на 12.1.(24 на 25.1).1918 IV Універсалу УЦР ( Універсали Української Центральної Ради) члени української делегації повернулися до Бреста. На цей раз делегацію очолював О.Севрюк. Напередодні відновлення переговорів російська делегація (голова Л.Троцький)17(30)1.1918, мотивуючи зміною внутрішньополітичної ситуації в Україні і присутністю на переговорах представників харківського більшовицького уряду (голова делегації Ю.Медвєдєв), фактично відмовилася визнати повноваження делегаті УНР. Після ознайомлення учасників переговорів з текстом IV Універсалу УЦР 19.1(1.2).1918 на пленарному засіданні всіх делегацій міністр закордонних справ Австро-Угорщини О.Чернін від імені Центральних держав зробив заяву про визнання Української Народної Республіки незалежною і суверенною державою. В ніч з 26 на 27.1 (з 8.2 на 9.2) 1918 було укладено мирний договір між УНР і країнами Четверного союзу. Текст Б.м. складався з 10 статей. За умовами Б. договору кордони між Австро-Угорською імперією і УНР встановлювалися по лініі довоєнних кордонів Російської імперії та Австро-Угорщини. Кордон з Польщею мав проходити по лінії Тарноград-Білгорай-Щебрешин-Красностав-Пугачів-Радин-Межиріччя-
Сарнаки-Мельник-Високо-Литовськ-Кам'янець-Литовський-Пуржани-Вигоновське Озеро. Для остаточного встановлення кордонів з Польщею створювалась мішана місія. Брестський договір передбачав врегулювання питання про звільнення окупованих областей: встановлення дипломатичних і консульських відносин: взаємну відмову від оплати військових податків і компенсації шкоди, заподіяної війною: повернення військовополонених та інтернованих цивільних осіб. Б. м. регулював господарські відпосини і взаємний обмін товарів між Україною та країнами Четверного союзу. Додатковою умовою договору був пункт про надання Центральними державами збройної допомоги УНР у боротьбі проти більшовиків та позика українському уряду в розмірі 1 млрд.крб. У Бресті була укладена також таємна декларація між УНР і Австро-Угорщиною, за умовами якої Садна Галичина і Буковина об'єднувалися в один коронний край. Проте 4.7.1918 Австро-Угорщина анулювала таємну декларацію, мотивуючи це тим, що Україна не передала обумовленої Б.м. кількості збіжжя. Насправді таке рішення було прийняте під тиском польських політичних кіл. Укладення Б.м. стало блискучою перемогою молодої української дипломатії та першим актом визнання України як незалежної держави у новітній час.

БЕРЕСТЕЙЩИНА (Берестейська земля, Брестщина) - українська етична територія між Бугом і Прип'яттю, Яселдою і Нарвою. Загальна площа - 32.3 тис.км2 Найбільші міста -Берестя(Брест), Кобрин, Кам'янець. З 10 ст. знаходилась у склад Київської держави. В 1080-1150 належала до Турово-Пинського князівства, з 1150-до Волинського, а з 1199 стала складовою частиною Галицько-Волинськоі держави. В 1320 Брестська земля була захоплена Трокським князівством (Литва). В 1569-1795 входила до складу Берестейського воєводства Речі Посполитої. Після третього поділу Польщі (1795) Б. перейшла під, владу Російської імперії. Тепер - територія Республіки Бєларусь. Сьогодні на Б. в межах Малоритського, Брестського, Каменецького, Жабинківського, Кобринського, Березівського, Дрогочинського, Іванізського, Пінського та Столинського районів Брестської області цілковито, а в Пружанському, іванецькому, Ляховицькому і Лупинецькому - частково проживає корінне українське населення. В 1940 у Брестській області працювало 58 шкіл з українською мовою навчання, 127 читалень “Просвіти”, в обласному центр була українська бібліотека. На даний час шкіл з українською мовою викладання на Б. немає 18.02.1990 у Бресті було створено Українське Громадсько-Культурне Об'єднання, яке послідовно виступає за надання населенню Б. статусу української національної меншини в Бєларуській державі і за збереження та розвиток рідної мови, культури і звичаїв.

БЕРИНДА ПАМВО (н. між 50-70-ми рр. 16 ст. -п. 23.7.1632)-видатний діяч української культури і освіти, лексикограф, письменник. Н. у Галичині. Працював друкарем і гравером у Стрятині, Перемишлі, Львові, а з 1619 - у Києві. Був головним друкарем, редактором, перекладачем у Києво-Печорській лаврі. Найважливіша праця Б. - перший друкований український словник “Лексиконь словеноросский альбо имен толкование” (1627). Словник Б. містить 6982 поняття, слова та імена тогочасної церковнослов'янської мови з перекладом та тлумаченням тогочасною українською літературною мовою. Б. - один з зачинателів української поезії і шкільної драми, автор віршованої композиті “На Рождество Христа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа для утіхи православним християнам” (1616) - видатної пам'ятки української літератури. Помер у Києві.

БЕРЛАДНИК ІВАН (Іван Ростиславич; р.н. невід. - 1162) князь, один з представників галицького княжого роду Ростиславичів. Син перемишльського князя Ростислава Воло-даревича. Після смерті батька одержав у володіння м.Звенигород (на р.Білці). У 1141 розпочав війну з своїм дядьком Володимирком Володаревичем. В результат невдалої спроби зайняти галицький княжий стіл, Б. у 1144 був позбавлений Звенигородського удільного князівства. Зазнавши поразки, втік на землі нижнього Дунаю, де з 1146 згадується як князь берладський (назва походить від м.Берладь, що знаходилось на одноіменній річці - лівій притоці Серету). Згодом подався до Києва, де служив при дворі князя Всеволода Ольговича та його брата Святослава. У 1158 Б. знову на Дунаї, де, організувавши загони половців та берладників, у наступному році вирушив у похід проти галицького князя Ярослава Осмомисла. Маючи 6-тисячне військо, обложив головне місто Галицького Пониззя - Ушицю, але незважаючи на підтримку місцевого населення зазнав поразки. Подався до Києва, а згодом - до Греції, де у 1162 був отруєний у м.Солуні (Салоніки).

БЕРЛАДНИКИ - збірна назва переселенців з земель Київської держави, насамперед з Галицького князівства, які у 12 ст. оселилися у нижньому Подунав'ї (т. за. Галицьке Пониззя). Головним містом Б. було м.Берладь (нині м.Бирлад у Румунії). Займалися, головним чином, рибальством, полюванням та іншими промислами. У літописах вперше згадуються у 1159, коли вони пдтримуючи галицького князя Івана Ростиславича (Берладника), взяли участь у поході проти Ярослава Осмомисла, і напали на м.Ушицю та Кучелмин. Згодом, у 1160 Б. здобули м.Олешшя у пониззі Дніпра, але біля м.Дциня зазнали поразки від київського князя Ростислава Мстиславича. Після цього письмові джерела не подають відомостей про Б.

БЕРНАРДИНЦІ - див. ЦИСТЕРЦІАНЦІ. 

“БЕРТЕЛЕМІ ЛІНІЯ” (“Бартелемі лінія”) -умовна назва лінії, яку спеціальна комісія держав Антанти на чолі з генералом Бертелемі 24.2.1919 запропонувала вважати східним кордоном Західної Області Української Народної Республіки. На поч. лютого 1919 Найвища Рада країн Антанти, намагаючись припинити українсько-польську війну 1918-19. вислала для переговорів з урядами ЗОУНР і Польщі про перемир'я спеціальну комісію на чолі з ген. Бертелемі. До складу делегації входили представники Великобританії (лорд Картон де Віарт), США, (професор Лорд), Італії (майор Стабіле) та ряд військових експертів. Провівши попередні переговори з представниками польського уряду у Львові, члени місії 22.2.1919 прибули у Ходорів, ставку Начальної Команди УГА. 24.2.1919 на вимогу місії Антанти було укладено перемир'я. Припинення воєнних дій, яке вступило в силу з 25.2.1918 зупинило успішний наступ українських військ в ході Вовчухівськоі операції 1919. Під час переговорів за участю делегацій ЗОУНР і Польщі в Ходорові, а потім у Львові ген. Бертелемі в ультимативній формі вимагав встановлення демаркаційної лінії між воюючими сторонами по “Б. л.” Цей план передбачав встановлення західного кордону ЗОУНР по східній межі Львівського, Перемишлянського і Бібрського повітів і далі по р. Стрий. Таким чином до Польщі відходило 40% території Сх. Галичини (в тому числі Львів і Дрогобицько-Бориславський нафтовий басейн залишалися у складі Польщі). 28.2.1919 українська делегація (О.Бурачинський, С. Витвицький і М.Лозинський) викинула пропозиції місії Бертелемі. 23.1919 воєнні дії на українсько-польському фронті відновилися (див. також Західно-Українська Народна Республіка, українсько-польська війна 1918-19).

БЕССАРАБІЯ (Бассарабія) - Історична область між Прутом, Дністром і гирлом Дунаю. Значна частина Б. входить до складу Молдови. Землі на крайньому півдні і півночі Б. належать до України. Територія Б. здавна заселялась племенами скіфів, гетів, даків, антів (з 4 ст.), уличів, тиверців. В 9-10 ст. Бессарабія була у склад Київської держави, пізніше - Галицько-Волинського князівства. З середини 14 ст. увійшла до складу Молдовського князівства. В 1514 разом з Молдовою загарбала султанська Туреччина. В середині 16 ст. у Б. здійснили походи козацькі загони на чолі з Д. Вишневецьким (1553,1564), І.Свірговським (1574), Іваном Підковою, (1577), С. Наливайком (1594). Й період національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57 відбулися Молдовські походи 1650 і 1652. Після зруйнування в 1775 Запорізької Січі козаки заснували на півдні Б. Задунайську Січ. За Бухарестським мирним договором 1812 Б. увійшла до складу Російської імперії. Лютнева революція 1917 в Росії спричинила посилення українського національного руху в Б. Створювались українські школи, організовувались осередки “Просвіти”. Українське населення тієї частини Б., де українці становили більшість, домагались від Генерального Секретаріату УЦР-УНР приєднання цих земель до Української Народної Республіки. В середині січня 1918, скориставшись складним міжнародним становищем України, румунські війська окупували територію Б. В умовах румунської окупації бессарабський парламент Сфатул Церій (Рада Країни) проголосив 25.11.1918 приєднання Б. до Румуни. Проти цього рішення виступили українські депутати В. Цеганко, Чумаченко, Панцір, Прічницький та ін. за що були заарештовані і розстріляні. Українське населення Б. на багатотисячних мітингах і зборах протестувало проти анексії Румунією українських етнічних земель у Б. - Акерманщини, Ізмаільщини, Західної Одещини (Південна Бессарабія) і Хотинщини (Північна Бессарабія). На поч. січня 1919 на Хотинщині вибухнуло народне повстання проти румунських окупантів, яке було жостоко придушене регулярними військами (див. Хотинське повстання 1919). У вересні 1924 у Б. відбулося Татарбунарське повстання 1924, яке завершилось кривавою розправою над учасниками виступу і політичним процесом (1925) у Кишиневі над керівництвом повстання. За даними румунського перепису 1930 українське населення у Пд. Б. становило 74,2%, а у Пн.-36,6%, молдавани і румуни - 19,2%, німці - 9,2%, євреї - 3%. Протягом 20-30-х років румунський уряд проводив політику румунізаціїі українського населення Б.

    Перебуваючи постійно під жорстоким політичним тиском, українське національно-культурне життя у Б. розвивалось слабо. Існували нечисленні осередки товариств “Просвіта”, читальні, театральні гуртки. Серед керівників українського національного руху у Бессарабії були В.Корчовий. О.Яловий. М.Галин, І.Гаврилюк, В.Гетманченко, М.Палій та ін. 28. 1940 територія Бессарабії увійшла до складу СРСР. Акерманський, Ізмаїльський і Хотинський повіти відійшли до УРСР (див. також Адміністративно-територіальний устрій України).

БИЧ ЛУКА (1875-1944) - український політичний діяч на Кубані, юрист, економіст. З літа 1917 - член Військової Ради Кубані, а з жовтня -Крайової Ради (Установчих Зборів). В грудні 1917 брав участь у прийнятті Конституції Кубанського Краю (офіційна назва Кубанської Республіки). Очолював Законодавчу Раду Республіки. Після прийняття 16.2.1918 акту про державну незалежність Кубані, очолив перший крайовий уряд, який офіційно заявив про вступ Кубанського Краю на федеративних засадах до складу Української держави. Після розгрому кубанських крайових органів денікінцями у 1920, емігрував за кордон. Жив у Чехо-Словаччині. З 1922 - доцент, згодом проф. права Української Господарської Академії у Подебрадах. Автор ряду наукових праць з господарсько-фінансових проблем.

БІБІКОВ ДМИТРО ГАВРИЛОВИЧ (1792-22.2(63).1870)-російський державний діяч, ген. від інфантерії, учасник Вітчизняної війни 1812. В 1837-52 - київський, подільський і волинський ген.-губернатор. В Україні Б. активно проводив політику російського великодержавного шовінізму. Брав участь у розгромі Кирило-Мефодіївського братства, скасував дію Литовського статуту 1588 (1840) та ліквідував греко-католицьку церкву (1839) у Правобережній Україні, конфіскував маєтки католицького духовенства. З метою русифікації України здійснив заміну місцевих чиновників на російських. В 1847-48 провів інвентарну реформу, яка законодавче закріплювала поміщицьку земельну власність. В 1852-55 -міністр внутрішніх справ Російської імперії.

БІБЛІОТЕКА ІМЕНІ С. ПЕТЛЮРИ - заснована в Парижі у 1929. В 1940 нараховувала у своїх фондах 15 тис. книг. В приміщенні бібліотеки знаходився музей С. Петлюри. В 1940 німці зруйнували будинок бібліотеки і знищили бібліотечний фонд. У 1946 бібліотека відновила свою діяльність.

БІБЛІОТЕКА НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА - створена в 1892 у Львові разом з реорганізацію товариства ім. Т.Шевченка у наукове. В 1894 бібліотека мала 600 книг, на початку 1914 - 70 тис. книг, а в 1939 - близько 300 тис. томів. В бібліотеці зберігалась найповніша і найсистематичніша збірка україністики - пере-важноукраїнських друків19-20ст.,стародруків 16-18 ст., комплекти преси. Рукописний відділ мав рукописи-14-20 ст. з території весі України. Тепер фонди бібліотеки зберігаються в Львівській науковій бібліотеці їм. В. Стефаника АН України.

БІЗАНЦ АЛЬФРЕД (1890 - п. після 1945) -австрійський та український військовий діяч, підполк. УГА та Армії УНР. Н. в с. Дорнфельд (тепер с. Тернополя Пустомитівського р-ну Львівської обл.) За походженням німець. В роки першої свгтової війни - офіцер австрійської армії. З листопада 1918 командир Львівської (Сьомої) бригади УГА, групи військ “Південь”. В березні 1919 бригада Б. визначилась в ході Вовчухівської onepauji 1919. 7.6.1919 Львівська бригада УГА розпочала Чортківський наступ 7979. Заді бригади. пд час цієї операції Б. було присвоєно звання підполк. В серпні 1919 його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ. В січні 1920 підрозділ Б. у складі частин Української Галицької Армії, внаслідок епідемії тифу і повної відсутності боєприпасів потрапив у критичне становище, був змушений перейти на службу в Червону Українську Галицьку Армію. 24.4.1920 група військ під командуванням Б. вийшла зі складу ЧУГА і, прорвавши польську лінію фронту в р-ні Михнівки, вирушила на з'єднання з частинами Армії УНР. На поч. 40-х рр. Б: -референт українських справ в Управлінні Генеральною Губернію. В 1943-44 Б. очолював Військову управу Дивізії “Галичина”. В 1945 Б. був заарештований радянськими спец-службами і засланий. Дальша його доля невдома.

БІЛАС ВАСИЛЬ (17.9.1911 - 23.12.1932) - член Української Військової Органвації та Організації Українських Націоналістів. Небіж Д.Данилишина.

    Входив до складу дрогобицької бойової групи ОУН, створеної З.Коссаком. 19.8.1931 разом з Д.Данилишиним за дорученням Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ здійснив замах на керівника східного відділу міністерства закордонних справ Польщі Т.Голувка. Брав участь у експропріаційних актах з метою отримання коштів для діяльності ОУН у Бориславі (31.7.1931) і Трускавці (8.8.1931). 30.11.1932 Б. разом з Д.Данилишиним, Ю.Березинським, В.Стариком, М.Жураковським. С.Мащаком та ін. бойовиками здійснив напад на пошту у м. Городок Ягайлонський (тепер міородок Львівської обл.) з метою отримання коштів для діяльності українських націоналістичних організацій ОУН і УВО. Під час відступу після завершення операції заарештований разом з Д.Данилишиним у с.Веринь на Львівщині. Страчений 23.12.1932 у львівській тюрмі “Бригідки”.

БІЛИНСЬКИЙ (Білінський) МИХАЙЛО (1882-17.11.1921) - український військовий діяч, капітан 3-го рангу Українського Військового Флоту. 31917 неалежав до Української Партії  Соціалістів-Самостійників. Став одним з організаторів українського морського міністерства. У травні-жовтні 1918 Б. входив до складу української делегації, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з радянською Росією у Києві. З 26.12.1918 до 9.4.1919 - морський міністр Української Народної Республіки в урядах, які очолювали В.Чеховський і С. Остапенко. З квітня 1919 - командир першої української дивізії морської піхоти. У 1920-21 - міністр внутрішніх справ УНР. В 1920-21 Б. входив до складу Всеукраїнської Національної Ради, очолював її і був заступником голови урядової Комісії по розроби Конституції УНР. Брав участь в першому Зимовому поход Армії Української Народної Республіки (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). 17.11.1921 Б. під час бою з частинами Червоної Армії потрапив в оточення в р-ні Базару. Не бажаючи здаватись у полон, застрілився.

БІЛІ ХОРВАТИ - слов'янське плем'я, що жило в 7-10 ст. у районі Карпатських гір та верхів'ях Дністра. Утворили союз племен після розпаду.

БІБЛІОТЕКА НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ІМЕНІ Т. ШЕВЧЕНКА - створена в 1892 у Львові разом з реорганізацію товариства ім. Т.Шевченка у наукове. В 1894 бібліотека мала 600 книг, на початку 1914 - 70 тис. книг, а в 1939 - близько 300 тис. томів. В бібліотеці зберігалась найповніша і найсистематичніша збірка україністики - пере-важно українських друків 19-20ст., стародруків 16-18 ст., комплекти преси. Рукописний відділ мав рукописи-14-20 ст. з території всієї України. Тепер фонди бібліотеки зберігаються в Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН України.

БІЗАНЦ АЛЬФРЕД (1890 - п. після 1945) -австрійський та український військовий діяч, підполк. УГА та Армії УНР. Н. в с. Дорнфельд (тепер с. Тернопілля Пустомитівського р-ну Львівської обл.) За походженням німець. В роки першої світової війни - офіцер австрійської армії. З листопада 1918 командир Львівської (Сьомої) бригади УГА, групи військ “Південь”. В березні 1919 бригада Б. визначилась в ході Вовчухівської onepaції 1919. 7.6.1919 Львівська бригада УГА розпочала Чортківський наступ 1919. За дії бригади під час цієї операції Б. було присвоєно звання підполк. В серпні 1919 його частина успішно діяла під час наступу об'єднаних українських армій на Київ. В січні 1920 підрозділ Б. у складі частин Української Галицької Армії, внаслідок епідемії тифу і повної відсутності боєприпасів потрапив у критичне становище, був змушений перейти на службу в Червону Українську Галицьку Армію. 24.4.1920 група військ під командуванням Б. вийшла зі складу ЧУГА і, прорвавши польську лінію фронту в р-ні Михнівки, вирушила на з'єднання з частинами Армії УНР. На поч. 40-х рр. Б. -референт українських справ в Управлінні Генеральною Губернію. В 1943-44 Б. очолював Військову управу Дивізії “Галичина”. В 1945 Б. був заарештований радянськими спец-службами і засланий. Дальша його доля невідома.

БІЛАС ВАСИЛЬ (17.9.1911 - 23.12.1932) - член Української Військової Організації Організації Українських Націоналістів. Небіж Д.Данилишина.

    Входив до складу дрогобицької бойової групи ОУН, створеної З.Коссаком. 19.8.1931 разом з Д.Данилишиним за дорученням Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ здійснив замах на керівника східного відділу міністерства закордонних справ Польщі Т.Голувка. Брав участь у експропріаційних актах з метою отримання коштів для діяльності ОУН у Бориславі (31.7.1931) і Трускавці (8.8.1931). 30.11.1932 Б. разом з Д.Данилишиним, Ю.Березинським, В.Стариком, М.Жураковським. С.Мащаком та ін. бойовиками здійснив напад на пошту у м. Городок Ягайлонський (тепер м.Городок Львівської обл.) з метою отримання коштів для діяльності українських націоналістичних організацій ОУН і УВО. Під час відступу після завершення операції заарештований разом з Д.Данилишиним у с.Веринь на Львівщині. Страчений 23.12.1932 у львівській тюрмі “Бригідки”.

БІЛИНСЬКИЙ (Білінський) МИХАЙЛО (1882-17.11.1921) - український військовий діяч, капітан 3-го рангу Українського Військового Флоту. 31917 належав до Української Партії Соціалістів-Самостійників. Став одним з організаторів українського морського міністерства. У травні-жовтні 1918 Б. входив до складу української делегації, яка вела переговори про умови підписання мирного договору з радянською Росією у Києві. З 26.12.1918 до 9.4.1919 - морський міністр Української Народної Республіки в урядах, які очолювали В.Чеховський і С. Остапенко. З квітня 1919 - командир першої української дивізії морської піхоти. У 1920-21 - міністр внутрішніх справ УНР. В 1920-21 Б. входив до складу Всеукраїнської Національної Ради, очолював її і був заступником голови урядової Комісії по розробці Конституції УНР. Брав участь в першому Зимовому поході Армії Української Народної Республіки (див.Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). 17.11.1921 Б. під час бою з частинами Червоної Армії потрапив в оточення в р-ні Базару. Не бажаючи здаватись у полон, застрілився.

БІЛІ ХОРВАТИ - слов'янське плем'я, що жило в 7-10 ст. у районі Карпатських гір та верхів'ях Дністра. Утворили союз племен після розпаду якого частина хорватів переселилася на захід. Згадуються утворах Константина VII Багрянородного (Велика або Біла Хорватія) і Масуді. Константин VII пов'язує з ними походження південнослов'янських хорватів, оскільки ще за візантійського імператора Іраклія (610-641) значна частина Б. х. переселилася на Балканський пів-ов. Згадуються у “Повісті временних літ”, що є свяченням того, що частина Б. х. залишилась у Прикарпатті.

БІЛОЗЕРСЬКИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ (1825 - 20.2(43).1899) - український громадсько-політичний і культурний діяч, журналіст. Н. на хуторі Мотронівці на Чернігівщині. Вищу освіту здобув в Київському унті св. Володимира (1843-46). В 1846-47 - учитель Петровського кадетського корпусу у Полтаві. Разом з М.Костомаровим і М.Гулаком виступив організатором Кирило-Мефодіївського братства. Брав участь у створенні “Статуту Слов'янського братства св. Кирила і Мефодія”. Був автором “Записки” - пояснень до статуту братства. Розвинув ідеї християнського соціалізму, виступав за об'єднання всіх слов'янських народів у республіканську федерати, в якій провідну роль відводив Україні. В 1847 Б. був заарештований і засланий в Олонецьку губернію під нагляд поліції. Служив у Петрозаводському губернському правлінні. В 1856 звільнений. Жив у Петербурзі. В 1861-62 - редактор “Основи”. Згодом служив у Варшаві. Підтримував зв'язки з Галичиною, співпрацював у газетах “Мета” і “ Правда”. Останні роки життя провів на хуторі Мотронівці.

БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1651 договір укладений між гетьманом України Б. Хмельницьким і польським урядом 18(28).9.1651 в м. Біла Церква. Умови цього договору стали наслідком поразки української армії у Берестецькій битві 1651. За Б. м. д. число реєстрового війська зменшувалося з 40 тис. до 20 тис. чол. Козацькою територією визнавалось лише Київське воєводство. У Брацлавське і Чернігівське воєводства поверталась польська адміністрація, а магнатам і шляхті повертались - їхні маєтки.

    Гетьман зобов'язувався розірвати союз Кримським ханством і позбавлявся права дипломатичних зносин з іноземними державами. Б.Хмельницький залишався гетьманом, але після його смерті король дістав право призначати і звільняти гетьманів. Білоцерківський договір дав можливість українському народові зібрати сили для відновлення боротьби проти Польщі. В травні 1652 умови .Б. м. д. були анульовані Б. Хмельницьким.

БІЛЬСЬКИЙ (Бєльський) ФЕДІР ІВАНОВИЧ (р. н. невід. - п. бл. 1506) - український князь, один з керівників боротьби українського народу проти литовського панування в останній чверті 15 ст. В 1481 Б., М.Олелькович (брат останнього київського князя Семена Олельковича: див. Олельковичі) та І.Гольшанський у відповідь на ліквідацію литовським урядом українських князівств, в першу чергу Київського (1470; фактично в 1471) організували змову з метою вбити великого князя литовського Казимира IV Ягеллончика і утворити незалежну українську державу. Після викриття змови М.Олельковича та І.Гольшанського стратили в серпні 1481 у Києві, а Б. втік до Москви, де перейшов на службу до московського князя Івана III Васильовича. В 1402 оженився на племінних князя, рязанській княжні Анні Василівні. Сам Б. і його нащадки вигравали значну роль в державному і політичному жити Московської держави 16 ст.

БІСМАРК ОТТО-ЕДУАРД-ЛЕОПОЛЬД ФОН ШЬОНГАУЗЕН (1.4.1815 - 30.7.1898) - пруський та німецький державний діяч, дипломат, князь. Н. в Шьонгаузені. В 1859-62- прусський посланець в Російській імперії, в 1862 - у Франції. В 1862-71 Б.-міністр-президент і міністр закордонних справ Пруссії. Провів воєнним шляхом об'єднання Німеччини під зверхністю Пруссії. В 1871-90 -рейхсканцлер Німецької імперії, в якій керівну роль відігравала Пруссія. В 1879-1882 став одним з головних організаторів Троїстого союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія). Припускають, що Б. був ініціатором поміщення в тижневику “Gegenwart” (“Сучасність”) статті Б.Гартмана “Росія в Європі”, в якій висловлювалась думка про можливість відновлення “Київського князівства” під протекторатом Габсбургів.

БЛАКИТНИЙ ВАСИЛЬ МИХАЙЛОВИЧ (справжнє прізвище - Елланський) (31.12.1893 (12.1.1894) - 4.12.1925) - український політичний діяч і письменник. Н. у с.Козлах на Чернігівщині (тепер с.Михайло Коцюбинське Чернігівського р-ну Чернігівської обл.). Навчався в Чернігівській духовній семінарії і Київському комерційному інститут. З квітня 1917 - член Української Партії Соціалістів-Революціонерів. В травні 1918 Б. став одним з ініціаторів розколу УПСР і оформлення лівої фракції партії боротьбистів. Редагував її друкований орган - газету “Боротьба”. Після вимушеного злиття Української Партії Соціалістів-Революціонерів-Боротьбистів (комуністів) з Комуністичною Партією (більшовиків) України вступив до останньої. В 1920-25 входив до складу ЦК КП(б)У. З 1921 був призначений головою Держвидаву та редактором газети “Вісті ВУЦВК”. Б. - організатор і редактор журналів “Шляхи мистецтв”, “Червоний перець” (1922-25), “Всесвіт” (1925). Засновник і керівник спілок “пролетарських” письменників України -“Боротьба” (1919) і “Гарт” (1923-25). Б. відомий як поет (під псевдонім В.Еллан), прозаїк (псевдонім - А.Орталь), як фейлетоністі сатирик (псевдонім - Валер Проноза), як пародист (псевдонім - Маркіз Попелястий). Автор збірки поезій “Удари молота і серця” (1920) та інших літературних творів. В 30-х роках твори Б. були заборонені як націоналістичні, а пам'ятник Б., встановлений у Харкові, знищений.

БОБЕРСЬКИЙ ІВАН (4.8.1873 - 17.8.1947) відомий український громадський діяч, один з засновників українського спортивного руху. Н. в с. Доброгостів Дрогобицького повіту на Львівщині у родині священика. Навчався в ун-тах Львова, Відня і Граца. Перебуваючи в Західній Європі, вивчав нові форми і методи фізичного виховання. В 1890-14 викладав німецьку мову і фізичну культуру в Академічній гімназії у Львові. Став одним з організаторів сокільсько-стрілецького руху, в 1910-14 - голова “Сокола-Батька”. Редагував періодичні видання: “Вісті з Запорожжа” (1910-14) і “Січові вісті" (1912-14). На поч. першої світової війни увійшов до складу Бойової Управи УСС. з 1915 - член Головної Української Ради. В 1918-19 - референт пропаганди у державному секретаріаті військових справ ЗУНР. В листопаді 1920 за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР виїхав до США. 3 1922- секретар представництва ЗУНР у Канаді. Брав активну участь у житті української діаспори в Америці. В 1931 повернувся в Європу. В 1932-47 жив у м.Тржичі (Югославія). Автор поручників з фізичного виховання - “Забави й ігри рухові” (1904-05). “Копаний м'яч” (1906) та ін.

БОБРИНСЬКИЙ ГРИГОРІЙ (Георгій) ОЛЕКСАНДРОВИЧ ( рр.н. і см. невд. ) - російський державний діяч, граф. В 1914-5 Б. під час окупації російськими військами Галичини і Буковини очолював Галицько-Буковинське генерал-губернаторство. Керована Б. російська окупаційна адміністрація проводила відверту антиукраїнську політику. За його розпорядженнями закривались українські школи, газети, друкарні, відбувались масові арешти і депортації української інтелігенції у глиб Росії. Діяльність Б. на посту генерал-губернатора Галичини і Буковини російський політик П.Мілюков, виступаючи в Державній Думі, розцінив як “європейський скандал”.

БОБРОВСЬКИЙ БОРИС (рр. н. і см. невід.) -український військовий діяч періоду української національно-визвольної боротьби 1917-21. В роки першої світової війни - генерал російської армії. В 1917 очолював Українську Військову Громаду в Двинську. Наприкінці листопада 1917 був призначений начальником Українського Генерального Військового Штабу, який очолював до березня 1918. Подальша його доля невідома.

БОБРОК-ВОЛИНСЬКИЙ ДМИТРО МИХАЙЛОВИЧ (II пол 14 ст.) - український князь. Походив з Волині. Син литовського князя Коріата (Михайла) Гедиміновича. З кінця 70-х років перейшов на службу до московського князя Дмитрія Донського і одружився на його сестрі Анні. Учасник походів московського війська проти волзьких булгар. (1376) і татар (1378). Особливо відзначився під час Куликівської битви 1380. Командуючи в ході битви запасним полком, наніс ранговий удар, який привів до розгрому татарських військ хана Мамая.

БОВМЕН ІСААК (1878-1950) - американський дипломат. В 1919 Б. входив до складу американської делегаті на Паризькій мирній конференції 1919-20. Член комісії по вирішенню українсько-польського конфлікту. З ініціативи Б. 2.5.1919 американський уряд припинив воєнну допомогу Польщі у зв'язку з діями польської армії ген. Й.Гаплера на українському фронті в Галичині під час українсько-польської війни 1918-1919.

БОГАЦЬКИЙ ПАВЛО (1883 - р.см. невід.) український громадський і військовий діяч, журналіст, літературознавець і бібліограф, дійсний член НТШ. В 1909-14 - засновник і редактор ж-лу “Українська хата”, який виходив у Києві. В 1914 Б. за національно-просвітницьку роботу був заарештований російською владою і засланий до Нерчинського краю. В 1917 повернувся до Києва, де був призначений начальником міліції міста. В 1918-19 - столичний отаман і отаман Коша Охорони Республіки. 31922 перебував в еміграції. Б. автор збірок новел “Камелії” (1918), “Під баштою зі слонової кості”, літературно-критичних статей і бібліографічних праць.

БОГДАНОВИЧ-ЗАРУДНИЙ САМІЙЛО ( рр.н. і см. невід.) - український військовий і державний діяч, генеральний суддя, дипломат. До поч. національно-визвольної війни 1648-57 був товаришем козацької хоругви королівської армії. В 1648 приєднався до повстанського війська під проводом Б.Хмельницького. Визначився в Корсунській битві 1648. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана Б.Хмельницького. В квітні 1650 вів переговори з представниками польського уряду у Варшаві. В квітні 1652 і березні 1654 Б.-З. очолював українські посольства до Москви, а в червні 1653 - до Туреччини. Разом з П. Тетерею брав участь у виробленні положень міждержавного договору між Україною і Московським царством в лютому-березні 1654 (див. Березневі статті 1654). В 1657 їздив з дипломатичною місією до Трансільванії. Підтримував політику гетьмана І.Виговського. У вересні 1658 брав участь у виробленні умов і укладанні Гадяцького договору 1658. Після обрання гетьманом Ю.Хмельницького перейшов на його бік. Спільно з Г.ЛІсницьким і Г.Гуляницьким уклав Слободищенський трактат 1660. В 1664 вів боротьбу проти гетьмана Лівобережної України -І.Брюховецького. Після 1664 даних про нього немає.

БОГУН ІВАН ТЕОДОРОВИЧ (Федоренко, Федорович; р.н.невід.п.17(27), 2.1664) - видатний український військовий і державний діяч, полководець, полковник подільський, згодом – кальницький (вінницький) і паволоцький. Походив з української шляхти. Учасник визвольних повстань у 1637-38. Брав участь у всіх битвах національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. В березні 1651 Б. разом з С.Височаном керував обороною Вінниці. Особливо визначився у Берестецькій битві 1651. В ході цієї битви, будучи обраним наказним гетьманом, зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення. В 1653 вів запеклі бої з польськими частинами пір, командуванням С.Чарнецького під Монастирищем. В січні 1654 Б. разом з відмовився присягнути на вірність московському царю. У 1655 керував героїчною обороною Умані. Непохитно стояв на позиціях української державності, був противником промосковської і пропольської орієнтації українських гетьманів. В1658брав активну участь у придушенні Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58. Висловлював претензії Ю.Хмельницькомуза укладення Переяславських статей 1659. В.1662 Б. був ув'язнений поляками в фортеці Мальборк (Марієнбург). На поч. 1663 король Ян II Казимир звільнив Б. і доручив йому командування правобережними козацькими полками. В 1663-64 брав участь у поході гетьмана П.Тетері у Лівобережну Україну. В лютому 1664 був схоплений поляками 117( 27)2.1664 розстріляний біля Новгород-Оверського.

БОДЯНСЬКИЙ ОСИП МАКСИМОВИЧ (літературні псевдоніми М.Бода-Варвинець; запорожець Ісько Материнка, І.Мастак та ін.: 31.10(12.11).1808-6(18).9.1877) - український філолог-славіст, історик і письменник. Н. в с.Варві Полтавської губернії (тепер селище Сріблянського р-ну Чернігівської обл.) у сім'ї священика. В 1834 закінчив навчання у Московському ун-ті. У 1837-42 перебував у науковому вирядженні у слов'янських країнах. В 1842-68 - проф. Московського ун-ту, а з 1845 - секретар Московського т-ва історії-та старожитностей при ун-ті. В 1846-48 і 1858-77 редагував його періодичне видання “Чтение Московского общества истории й древности российских” , в яких опублікував багато цінних матеріалів з історії України, народні пісні. Б. - автор праць з історії -“Про погляди відносно походження Русі” (1835), “Про час виникнення слов'янських письмен” (1855) га слов'янської філології -“Розгляд різних думок про давню мову північних і південних русів”(1837) та ін. Б. послідовно вистоював самобутність і самостійність української національно-визвольної війни українського народу під проводом Б. Хмельницького 1648-57. В березні 1651 Б. разом з С.Височаном керував обороною Вінниці. Особливо відзначився у Берестецькій битві 1651. В ході цієї битви, будучи обраним наказним гетьманом, зумів організувати оборону козацького табору, а пізніше вивести українську армію з оточення. В 1653 вів запеклі бої з польськими частинами під командуванням С.Чарнецького під Монастирищем. В січні 1654 Б. разом з І.Сірком відмовився присягнути на вірність московському царю. У 1655 керував героїчною обороною Умані. Непохитно стояв на позиціях української державності, був противником промосковської і пропольської орієнтації українських гетьманів. В 1658 брав активну участь у придушенні Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58. Висловлював претензії Ю.Хмельницькому за укладення Переяславських статей 1659. В.1662 Б. був ув'язнений поляками в фортеці Мальборк (Марієнбург). На поч. 1663 король Ян ІІ Казимир звільнив Б. і доручив йому командування правобере)цими козацькими полками. В 1663-64 брав участь у поході гетьмана П.Тетері у Лівобережну Україну. В лютому 1664 був схоплений поляками і 17( 27)2.1664 розстріляний біля 
 Новгород-Сіверського.

БОДЯНСЬКИЙ ОСИП МАКСИМОВИЧ (літературні псевдоніми М.Бода-Варвинець: запорожець Ісько Материнка, І. Мастак та ін.; 31.10(13.11).1808-6(18).9.1877) - український філолог-славіст, історик і письменник. Н. в с.Варві Полтавської губернії (тепер селище Сріблянського р-ну Чернігівської обл.) у сім'ї священика. В 1834 закінчив навчання у Московському ун-ті. У 1837-42 перебував у науковому відрядженні у слов'янських країнах. В 1842-68 - проф. Московського ун-ту, а з 1845 - секретар Московського т-ва історії-та старожитностей при ун-ті. В 1846-48 і 1858-77 редагував його періодичне видання “Чтение Московского общества истории й древности российских” , в яких опублікував багато цінних матеріалів з історії Укр.аїни,народні пісні. Б. – автор праць з історії -“Про погляди відносно походження Русі” (1835), “Про час виникнення слов'янських письмен”(1855) га слов'янської філології -“Розгляд різних думок про давню мову північних і південних русів”(1837) та ін. Б. послідовно відстоював самобутність і самостійність української мови і літератури. В 1846 вперше видав “Літопис Самовидця” (можливий автор - Р.Ракушка-Романовський) та “Історію Русів”. Був ініціатором видання “Народні пісні Галицької і Угорської Русі” Я.Головацького. Автор поетичних творів “Наські українські казки” (1835) та поезії 1843-44. Б. був знайомим і перебував у дружніх стосунках з М.Гоголем, Т.Шевченком, М.Максимовичем.

БОЖ (Боз, Бус; р.н. невід. -п. 6л. 375) – князь антів. У своїй книзі “Про походження та історію готів” історик Йордан писав, що в 70-х роках 4 ст. Б. очолював мужню боротьбу антів проти готів. Спочатку анти завдали поразки готам, яких очолював король Вінітар, але бл. 375 готам вдалося захопити Б. в полон. За наказом Вінгтара розп'ятий разом зі своїми синами і найближчими 70 старшинами. Згадується в “Слові о полку Ігоревім”. За деякими даними, Б. був страчений на Росі біля с. Синяви (тепер Рокитнянський р-н Київської обл.).

БОЖКО ЮХИМ (1885 - січень 1920) -український повстанський отаман. В період Гетьманату - начальник охорони Запорізької залізниці у Катеринославі. В листопаді 1918 очолив українське військове формування на Катеринославщині - “Запорізька Січ”. Наприкінці 1918 -поч. 1919 вів активні бойові дії проти більшовицьких військ в р-ні Катеринослава. В 1919 - командир 2 піхотної дивізії Запорізького Корпусу. Б. хотів втілити в життя утопічну ідею про відновлення запорізьких традицій в армії, чим вносив елементи анархії у військові частини. Загинув у суперечці з отаманом О.Волохом в січні 1920.

БОЙДУНИК ОСИП (псевдонім Діброва; 1895 -р. см. невід.) - український політичний діяч. Н. у Галичині. Інженер за фахом. Брав участь в українських національно-визвольних змаганнях 1917-21, був старшиною Української Галицької Армії і Армії Української Народної Республіки. З 1920 -член Української Військової Організації. На поч. 20-х років один з провідних членів Групи Української Національної Молоді, згодом голова ГУНМ. В січні-лютому 1929 - учасник Першого Конгресу Українських Націоналістів (28.1.-3.2.1929) у Відні, на якому було утворено Організацію Українських Націоналістів. Співпрацював у тижневику “Український Голос” і “Голос Нації”. Неодноразово заарештовувався польською поліцією. У вересні 1932 під час “процесу конгресівців” над 9 учасниками Першого Конгресу Українських Націоналістів засуджений до 4 років ув'язнення. Після звільнення наприкінці 1935 очолив політичну референтуру Крайової Екзекутиви ОУН на ЗУЗ. З 1941 - член Проводу Українських Націоналістів. В еміграції входив до складу Української Національної Ради. очолював її президію. Автор праць “Національний солідаризм”, “Українська внутрішня політика” та ін.

БОЙОВА УПРАВА УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ (Українська Бойова Управа) -організаційно-координаційний центр Легіону Українських Січових Стрільців. Створена 3.8.1914 з представників від Головної Української Ради, Українського Січового Союзу і “Сокола-Батька” для формування Легіону УСС. 6.8.1914 опублікувала звернення “До українського народу”, в якому містився заклик вступати в УСС.З початку вересня 1914 Б.У. УСС перебувала у Відні. З 1915 Б.У. займалася в основному пропагандистською, видавничою і харитативною діяльністю, В 1914-15 Б.У. очолював К.Трильовський, а з 1917 - С. Смаль-Стоцький. Членами Б.У. були К.Білецький, І.Боберський, Д.Вітовський. В.Темницький. С.Горук, Д.Катамай. С.Шухевич, В.Онгалевич, Т.Рожанковський та ін.

БОЙЧУК МИХАЙЛО ЛЕВОВИЧ (18(30).10.1882- 13.7.1937) - визначний український живописець-монументаліст і педагог, один з основоположників українського монументального мистецтва. Н. в с.Романівці на Тернопільщині. В 1908 -удосконалював свою майстерність у Парижі. В 1917 - проф. Академії Мистецтв, з 1924 -художнього інституту в Києві. Б. створив школу художників-монументалістів т. зв. бойчукістів (Т.Бойчук, К.Гвоздик, А.Іванова, С.Колос, О.Мизін, О.Павленко, І.Падалка, М.Рокицький та ін.), вміло поєднував впливи візантійського живопису з традиційними елементами українського малярства. Під його керівництвом виконано розписи Луцьких казарм у Києві (1919) санаторію ім. ВУЦВК на Хаджібеївському лимані в Одесі (1928), Червонозаводського театру в Харкові (1933-35). Б. - автор портретів Б.Лепкого і К. Же-ромського (поч. 20 ст.), ряду декорацій для вистав “Молодого театру” Л. Курбаса у Києві (1918). В 1937 заарештований органами НКВС і засланий. Помер у концтаборі.

БОЛБОЧАН (Балбачан) ПЕТРО (1883 -24.6.1919) - відомий український військовий діяч, полковник Армії УHP. З осені 1917 Б. командир Першого Українського республіканського полку у складі Другої сердюцької дивізії. На поч. лютого 1918 очолювана Б. частина вела запеклі бої на підступах до Києва і в самому місті проти наступаючих більшовицьких армій, В лютому 1918 був призначений командиром другого куреня Окремого Запорізького Загону. 24.2.1918 курінь Б., зайнявши Житомир, розпочав наступ на Київ, який звільнив 2.3.1918. 10.4.1918 Б. за наказом військового міністра УНР О..Жуковського очолив Кримську групу Армії УНР, яка, розвиваючи успішний наступ на півдні України, 25.4. зайняла Симферополь, а в наступний день - Бахчисарай. З кін. квітня 1918 Б. командував Другим Запорізьким полком у складі Запорізького Корпусу, який у період Гетьманату охороняв східні кордони України. В листопаді 1918 полк під командуванням Б. одним з перших перейшов на бік Директорії Укпаїнської Народної Республіки і взяв участь у повстанні проти гетьмана П.Скоропадського. У грудні 1918 Директорія УНР призначила Б. командуючим Лівобережною армійською групою яка протистояла наступу Червоної армії у Лівобережній Україні. Після відступу частин Армії Української Народної Республіки на Правобережну Україну Б. командних постів не займав. 9.6.1919 при підтримці ряду провідних членів Української Партії Соціалістів-Самостійників Б. самовільно проголосив себе командуючим Запорізького Корпусу, який розташовувався в Проскурові (тепер Хмельницький). Цей крок був розцінений Директорією УНР як спроба державного перевороту. Б. був заарештований начальником контррозвідки Армії УНР М.Чеботарівим, звинувачений у спробі встановлення диктатури Є. Летрушевича та командуючого Української Галицької Армії О.Грекова і за вироком воєнно-польового суд розстріляний біля станції Балин на Поділлі.

БОЛЕСЛАВ І ХОРОБРИЙ (967-17.6.1025) польський князь (992-1025) і король в 1025. Походив з династії П'ястів. Син князя Мєшка І.В. 999 приєднанням Краківської землі завершив процес формування польської держави. У війнах з “Священною Римською імперією” (1003-05 1007-13, 1015-18) зумів відстояти незалежність Польщі. В 1000 добився організації самостійної архиєпископської кафедри у Гнєздно. В 1003 захопив Словаччину і Моравію, проте остання була відвойована Чехією в 1201. В 1018 Б., підтримуючи Святополка Окаянного у боротьбі проти Ярослава Мудрого, здійснив похід на Київ і тимчасово захопив Червенські міста. В 1030-31ці міста відвоював Ярослав Мудрий.

БОЛЕСЛАВ II СМІЛИВИЙ (1039-1081) польський князь (1058-77), король Польщі (1077 79) з династії П'ястів. Син Казиміра І. Вів війну з Чехією. За правління Б.ІІ Польща втратила частину Західного Помор'я. В квітні 1069 війська Б ІІ допомогли київському князю Ізяславу Ярославичу зайняти Київ і придушити Київське повстання 1068-69. В 1077 здійснив новий похід у Київську державу. В 1079 в результаті повстання великих феодалів змушений втекти в Угорщину. Помер у Карінтії.

БОЛЕСЛАВ III КРИВОУСТИЙ (20.8.1085-28.10.1138) - польський князь (1102-1138; за іншими даними -1106-38). Син князя Владислава І Германа. Походив з династії П'япів. Після смерті батька отримав у володіння Малу Польщу. Вів вперту боротьбу зі своїм братом Збігнєвом, який успадкував Мазовію і Велику Польщу, і його союзником німецьким імператором Генріхом. За Б.ІІІ було тимчасово відновлено політичну єдність Польщі. В 1116 приєднав до Польщі Сх.Помор'я, а в 1123-Зах. Помор'я і частково землі лютичів. За правління Б.ІІІ у Польщі перебував Володимир Мономах. В 1138 видав статут (т.зв. статут Б.ІІІ), за яким територія Польщі була поділена на уділи між його синами, що поклало початок періоду роздробленості Польської держави.

БОНЯК (руське прізвисько - Шолудивий; кін. 11-поч. 12 ст.) - половецький хан. Чинив грабіжницькі напади на Київську Русь. В червні 1096 на чолі половецької орди напав на Київ (можливо, у відповідь за вбивство 24.2.1095 князем В.Мономахом у Переяславі половецьких князів Кітана і Ітлара), де спалив княжий двір в Берестові, Красний двір на Вицубичах і пограбував Печорську Лавру. В 1097 і 1105 знову напав на київські землі. В 1099 допомагав князю Давиду Ігоровичу заволодіти Володимиром і Луцьком. В 1107 Б. разом з половецьким ханом Шаруканом був розгромлений військами Володимира Мономаха, Святополка і Олега на Сулі поблизу Лубен.

БОПЛАН ПЙОМ ЛЕВАССЕР де (6л. 1600-6.12.1673) - французький військовий інженер і картограф. Н. у Нормандії. В 1630-48 перебував на службі у польських королів Сигізмукца III, Владислава IV і Яна II Казимира в чині старшого капітана артилерії і королівського інженера, переважно в Україні. Керував будівництвом фортець і замків у Барі (1638), Бродах (1630-35), Підгірцях (1635-40; у співпраці з італ. інженером Андреа дель Аквою), Кременчук. В липні 1635 за проектом Б. на правому березі Дніпра біля Кодацького порогу польський уряд наказав спорудити фортецю Кодак, яка мала повністю ізолювати Запорізьку Січ від решти України. В 1639 Б. відбудував зруйновану козаками на чолі з гетьманом І.Сулимою фортецю Кодак. В 1650 видав “Опис України або області Королівства Польського...”, що містить цінні дані з історії, географії і культури України, докладний опис побуту і звичаїв українського народу. Б. був одним з найвидатніших картографів 17 ст. В 1648-50 склав карту України, для якої використовував власні виміри.

БОРБИСТИ - популярна назва членів Української Партії Лівих Соціалістів-Революціонерів (борбистів). Назва походить від центрального партійного органу російської газети “Борьба”. Підтримували існування радянської влади в Україні. Проте, на відміну від більшовиків, замість гасла диктатури пролетаріату висунули гасло диктатури трудящих класів. В липні 1920 Б. були змушені самоліквуватися і увійти до складу Комуністичної Партії (більшовиків) України. В 20-30-х роках деякі провідні члени Б., серед яких Качинський, Мстиславський, Терлецький та ін., входили до складу уряду УСРР.

БОРЕЦЬКИЙ ІОВ (Іван Матвійович; р.н. невід. -п. 12.3.1631)- український церковний, політичний і освітній діяч. Н. в с.Бірчому у Галичині (тепер с. Городоцького р-ну Львівської обл.). Освіту здобув за кордоном. Викладав у Львівській братській школі, в 1604-05 - її ректор. В 1615 виступив одним з засновників Київської братської школи, в якій згодом став ректором. В 1620-31 - київський православний митрополит. Б. - автор полемічних творів, спрямованих на захист православ'я: “Протестація” (1621), “Юстифікація” (1622). В 1628-29 Б. разом з митрополитом В.Рутським робив спроби примирити дві українські церкви - православну і греко-католицьку. Проте плани Б. не знайшли підтримки.

БОРЕЦЬКИЙ МИХАЙЛО (1879-1936) -український церковний діяч, митрополит УАПЦ (1927-1930). Н. на Волині. Навчався у Київській духовній семінарії та на педагогічних курсах у Харкові. В 1904-21 - викладач теології та військовий священик-капелан. 31922 - єпископ гайсинський. 17.10.1927 обраний на Другому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі митрополитом Української Автокефальної Православної Церкви. Підчас процесу над Спілкою Визволення України заарештований і ув'язнений у Ярославському ізоляторі для політичних в'язнів. За відмову підписати звернення до Папи Римського, яке б засвідчувало відсутність в Україні репресій за релігійні переконання, засланий на Соловецькі острови. Помер при нез'ясованих обставинах в одній з клінік Ленінграда.

БОРИС І ГЛІБ - молодші сини київського князя Володимира Святославича. Бл. 987-89 (за іншими даними - 994-996) Борис (р.н. невід-п.1015) отримав від батька Ростов, а Гліб (р.н. невід-П.1015) - Муром. Після смерті батька (1015) під час міжусобної боротьби були вбиті за наказом старшого брата Святополка Окаянного. Б. вбито на р. Альті, коли він повертався з походу на печенігів, а Г, - поблизу Смоленська. В 1072 останки Г. і Б. були перенесені у Вишгород і захоронені у Борисоглібському соборі, збудованому князем Ізяславом. В 1071 канонізовані православною церквою. В 1191 прах Б. і Г. князь Давид Ростиславич переніс у Смоленськ.

БОРОВЕЦЬ ТАРАС (псевдоніми Тарас Бульба, Чуб, Гонта: 93.1908 - 15.5.1981) - український політичний і військовий діяч. Н. на Волині. Деякий час працював каменярем. В роки польської окупації Західної України проводив пропагандистську роботу на Поліссі. У 1930 заснував організацію Українське Національне Виродження. Декілька раз заарештовувався польськими спецслужбами, в 1934-35 був в'язнем Берези Картузької В 1939-41 під час більшовицької окупації продовжував роботу по організації націоналістичного підпілля на Поліссі і Волині. На поч. німецько-радянської війни 1941-45 Б. сформував і очолив партизанські виділи Поліської Січі в м.Олевську. В лютому 1942 повстанські загони на чолі Б. діяли в Костопільському та ін. р-нах. В березні-квітні 1943 вів переговори з штабом УПА-Північ, однак пропозицію про входження його виділів в єдиний повстанський рух Б. вихилив. В липні 1943 Б. перейменував очолювані ним загони в Українську Народно-Революційну Армію і створив спільно з І.Мітрингою Українську Національно-Демократичну Партію. 18-19.8.1943 УНРА була роззброєна частинами Української Повстанської Армії. Наприкінці листопада 1943 (за деякими даними -1.12.1943) заарештований гестапо у Варшаві і ув'язнений у концтаборі Саксенгаузен.

Звільнений у вересні 1944.31948 жив в емігрант у Канаді. Видавав журнал “Меч і Воля”, створив Українську Національну Гвардію. Номеру Торонто. Автор спогаде “Армія без держави”.

БОРОВИКОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ЛУКИЧ (24.7(4.8.).1757-6(18).4.1825) - видатний український живописець-портретист. Н. в м.Миргороді в козацькій родині. Малювати вчився у батька і дядька-іконописців. В 1788 Б. переїхав до Петербурга, де працював під керівництвом Д.Левицького. Став найвидатнішим портретистом Петербурга. 3 1795-академік, з 1802- радник Академії Мистецтв. Працюючи в дусі класицизму, продовжував кращі західно-європейські традиції в українському мистецтві. Виконав бл. 160 портретів - полк. П.Руденка (80-11 рр. 18 ст.), О.Капніста (1780), “Богоматір на троні”, “Цар Давид” (1785), М.Лопухіної (1797), В. Арсеньєвої (1795), О.Безбородька здочками (1803), київського війта П.Борщевського (1818) та багато ін. Виконав іконостаси і розписи церков та соборів у Миргород, Кобинцях, Могилеві, Петербурзі та інших містах.

БОРОДАВКА (Неродич) ЯЦЬКО (р.н. невід.-П.1621) - гетьман запорізького козацтва. Наприкінці 1619 Б. був обраний нереєстровим козацтвом гетьманом замість П.Сагайдачного. В 1621 очолив козацьке військо в поході проти турків у Молдавію (див. Хотинська війна 1620-21). Невдачі деяких козацьких загонів Б. у Молдавії, нестача провіанту і фуражу для війська привели до скинення його з гетьманства. Гетьманом було обрано П.Сагайдачного. Невдовзі Б. за вироком козацького суду було страчено.

“БОРОТЬБА” - щотижнева газета, видання Української Партії Соціалістів-Революціонерів. Виходила в 1917-20 у Києві. Редактор М.Порш. Після розколу УПСР у травні 1918 “Б.” - орган лівої фракції партії, яка отримала від газети свою назву - боротьбисти. Редактор В.Блакитний.

БОРОТЬБИСТИ (Боротьбісти) -див. Українська Партія Соціалістів-Революцюнерів-Боротьбистів (комуністів).

БОРТНЯНСЬКИЙ ДМИТРО СТЕПАНОВИЧ (1751-28.9(10.10).1825) - видатний український композитор і хоровий диригент. Н. в м.Глухові (тепер Сумська обл.). За деякими даними, до1758 навчався у Глухівській співочій школі. За гарний голос був прийнятий до петербурзької придворної капели. Вчився в італійського композитора Б.Галуппі, а в 1769-79 продовжував навчання в Італії. Написав опери “Креонт” (1776), “Алкід” (1778), “Квінт Фабій” (1779), поставлені на італійській сцені. В 1774 (за ін. даними1779)-1796-капельмейстер придворної капели в Гатчині і Павловську, в якій співали майже виключно українці. В цей час написав опери “Сокіл” (1786) і “Син-суперник” (1787). пасторальну комедію “Свято сеньйора” (1786), балет і концертну симфонію (1796). В 1796-1825 управитель придворної співочої капели. Створив понад сто творів хорової церковної музики (в т.ч. бл. 70 концертів і 2 літургії), в яких в значній мірі відобразилися мотиви української народної пісенності. Серед хорових концертів Б. найвідоміші: “Господи, силою твоєю”, “Слава во вишніх Богу”, “Сей день”, “Услиши, Боже, глас мій” та ін. Хоровий стиль Б. визначається урочистістю і ліричністю. Творчість Б. належить до вершин світової музичної культури.

БОРЩАК ІЛЬКО (19.7.1892-11.10.1959) -відомий український історик і громадський діяч. Н. на Херсонщині. Вивчав класичну філологію в Петербурзькому, Київському і Новоросійському (Одеському) ун-тах. Після здобутт вищої освіти, займався науковою діяльністю. В 1914-17 Б. -офіцер російської армії, брав участь у боях на фронтах першої світової війни. На поч. 1917 обраний членом Української ради військ Румунського фронту. В 1918-19-старшина Армії УНР. З січня 1919 у складі місії Української Народної Республіки перебував у США, згодом - секретар української делегації на Паризькій мирній конференції 1919-20. В 1923-32 Б. - один з засновників і провідних членів Союзу Українських Громадян у Франції, який стояв на прорадянських позиціях. У 1926-29 - один з видавців газети “Українські вісті” в Парижі. В 20-30-х роках плідно займався науковою діяльністю, досліджуючи політичну історію України 17-поч. 20 ст. В 1938 став ініціатором викладання української мови і літератури, а також запровадження курсу українознавства в Національній школі живих східних мов у Париж. Під час гітлерівської окупації Франції в 1940-43 двічі заарештовувався, деякий час перебував на нелегальному становищі. В 1949 став директором Архіву української еміграції у Франції, розпочав видання наукового журналу “Україна” (1949-53). Помер у жовтні 1959 у Парижі. Автор бл. 400 наукових праць, написаних українською і французькою мовами, серед них -“Козаки Б.Хмельницького” (1922), “Пилип Орлик. Вивід прав України” (1924), “Вольтер і Україна” (1926), “Український мир у Брест-Литовському” (1929), “Григор Орлик - великий мазепинець” (1930), “Мазепа - людина і історичний діяч” (1932), “Слідами гетьмана К.Розумовського у Франції” (1957) та ін.

БОТА ЛУІС (1862-1919) - південноафриканський державний і військовий діяч, генерал. Перший прем'єр-міністр Трансваалю, а з 1910 - прем'єр-міністр Південно-Африканського Союзу. 2.4.1919 Б. за дорученням Найвищої Ради Паризької мирної конференції 1919-20 очолив міжнародну комісію, утворену для підготовки укладання перемир'я між Західною Областю Української Народної Республіки і Польщею під час українсько-польської війни 1918-19. Комісія ухвалила обмежити армії воюючих сторін до 20 тис. кожну. Було встановлено демаркаційну лінію (“лінія Боти”), за якою Дрогобицький нафтовий басейн залишався за ЗОЗУНР, а до Польщі відходив Львів і території на захід від лінії Львів - Сокаль. Уряд ЗОЗУНР 13.5.1919 прийняв пропозиції комісії Б. Польський уряд, значно посиливши фронтові частини на українсько-польському фронті армією ген. Й. Галлера, повністю сформованою у Франції і призначеної Антантою виключно для боротьби з більшовицькими військами, відкинув всі пропозиції міжсоюзної комісії, очолюваної Б. (див. також українсько-польська війна 1918-19).

БОШ ЄВГЕНІЯ БОГДАНІВНА (11(23).8.1879 5.1.1925) - радянська партійна і державна дачка. Єврейка за походженням. Н. в м.Очакові (тепер Миколаївська обл.). В 1901 році вступила в РСДРП. В 1905-07 займалась пропагандою ідей більшовизму на півдні України. 31908 перебувала в Києві. В 1911-12 секретар комітету РСДРП в Києві. Навесні 1912 заарештована і вислана в Іркутську губернію. В 1914 разом з Г. Пятаковим емігрувала за кордон. Після Лютневої революції в Росії повернулася в Київ. В 1917 очолювала окружний і обласний комітет більшовицької партії. В грудні 1917 обрана до складу більшовицького уряду в Україні - т. зв. Народного Секретаріату, в якому виконувала функції секретаря внутрішніх справ. В 1917-18 керувала більшовицькими збройними загонами в Україні, згодом займалась партійною роботою у Пензі, Астрахані, Чернігові, Москві.

БОЯРИ - 1. Збірна назва представників правлячого стану у Київській Русі, які займали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою. Щодо походження терміну “Б.” висловлюються різні думки. Одні дослідники виводять його від старослов'янського “бой” (воїн) або “болій” (великий), інші - від тюркського “бояр” (вельможа, багатий муж), ще інші - від староісландського “boaermen” (знатна людина).

    Виникнення боярства на Русі виноситься до епохи розкладу родоплемінних відносин у слов'янських племен (6-9 ст.). В період утворення Київської держави Б. поділялися на дві великі групи: 1 - земські Б. (старці, градські) - потомки родоплемінної знаті, що становили верхівку тогочасного суспільсьва; 2 - княжі Б. -представники княжої дружини та урядники його двору. В 11 ст. відбувається злиття обох груп боярства. Б. були васалами князя, зобов'язаними служити у його війську за право володіння земельними наділами. Одночасно вони користувалися т. зв. правом від'їзду, тобто могли переходити від одного князя до іншого без втрати своїх земель. В часи Київської держави Б. не були замкнутим станом, були випадки, коли до їхнього середовища потрапляли представники городян, духовенства і навіть селянства (смердів). В епоху роздробленості посилилась економічна могутність Б., зросло їх політичне значення. В Галицько-волинському князвсві впродовж 12-13 ст. вони брали участь у вирішенні всіх державних справ і неодноразово були керівниками антикнязівських виступів (наприклад Володислав Кормильчич). Дещо меншим був вплив Б. на політичне життя Київського, Чернігово-Оверського, Переяславського та інших князівств.

    Б. займали найважливіші посади при княжому дворі. З їх середовища призначалися двірські (управителі княжим господарством), скарбники, печатники (держателі княжої печатки), мечники, стольники та ін. Вони очолювали обласну адміністрацію - були княжими посадниками та тисяцькими. Найбільш заслужені і найзнатніші Б. входили до складу Боярської ради,- що була дорадчим органом при князі.

    2. Після переходу українських земель під владу Великого Князівства Литовського та Королівства Польського основна частина Б. перейшла на службу до великих князів литовських та польських королів і була включена до шляхетського стану. Найбільш знатні з них отримали титули князів (Острозькі, Вишневецькі, Збаразькі та ін.). Середньо- і малозаможні Б. втратили частину своїх привілеїв і перетворилися на військових слуг, урядників та інших що служили панам та князям на правах денної залежності. За часів Польсько-Литовської держави вище боярство прибрало назву панів, або земян, а стара назва -Б. залишилася при дрібних боярах. Нижчий прошарок боярства разом з дрібною шляхтою впродовж тривалого часу боровся проти засилля панів. Ця боротьба закінчилась у 16 ст. формальним зрівнянням у правах всіх представників шляхти і Б. без огляду на їх майновий стан. Частина збіднілих Б. в часи формування і розвитку українського козацтва поповнювала його ряди, з їх середовища походила значна частина керівників козацьких рухів у 16-17 ст.

    3. На протязі 15-17 ст. Б. були представниками правлячої верхівки у Московській державі. Вони перетворилися на замкнутий стан, який претендував на панівну роль в управлінні державою, що викликало репресії з боку московських великих князів (з 1547 - царів). Так, за Івана IV (1533-1584) під час т. зв. оприччини було знищено або заслано значне число Б., представників найзнатніших і найбагатших родів. Згодом, Б. стали іменуватися служилі люди вищого розряду, що входили до складу Боярської думи. В ході реформ Петра 1 (1682-1725) на початку 18 ст. титул Б. було скасовано. 

    4. В Румунії, Молдові, а також на українських землях, що знаходилися в їх склад (див. Буковина ) Б. називали великих землевласників. Боярство тут сформувалося у 13-14 ст. і на протязі наступних століть відігравало провідну роль у політичному житті регіону, проводило активну румунізацію українських земель. Особливо масштабним цей процес був у 1918-1940, коли фактично була припинена політична та культурно-просвітницька діяльність українського населення. В результаті включення Північної Буковини до УРСР у 1940 боярство було ліквідоване. У 1945 така ж доля його спіткала у Румунії.

БОЯРСЬКА ДУМА - 1. В часи Київської держави - вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства (старців градських - потомків місцевої родоплемінної знаті), княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів). У компетенції Б.д. був розгляд і обговорення питань законодавства, внутрішньої та зовнішньої політики, державного устрою, релігії. Рішення її мали дорадчий характер.

Бд. не мала постійного складу, заслання її скликалися князем у необхідних випадках. Особливо зросла роль Бд. в період феодальної роздробленості. Вона стала свого роду феодальною курією (радою феодалів) сеньйора - великого чи удільного князя з його васалами, що користувалися певною політичною самостійністю. У 12 ст. до її складу входили основні урядову княжого двору: двірський, печатник, стольник, мечник, скарбник, а також представники княжої адміністрації на місцях -тисяцькі, посадники, воєводи. Звичайно число членів Бд. було незначним. В деяких землях Київської Русі її роль суттєво вирізнялася. Так, у Галицькій землі їй належало важливе місце в управлінні державою.

    2. У Московській державі з кінця 15 ст. Б.д. перетворилася на постійний дорадчий орган при московському великому князі (з 1547 -при царі). До її складу входили путні бояри (вдали окремими галузями двірцевого княжого господарства) та особи, що вдали адміністративним управлінням держави (тисяцькі, окольничі та ін.). Роль Бд. була суттєво підірвана оприччиною, яку запровадив Іван IV Грозний. Значення її посилилося наприкінці 16 і у 17 ст., коли до неї були включені представники дворянства. В результаті проведення державних реформ Петра І Б.д. у 1711 була замінена Сенатом.

БРАЙТЕР ЕРНЕСТ ТЕОДОР (1865-1935) -польський політичний діяч, публіцист. Єврей за походженням. В період до першої світової війни посол віденського парламенту від Галичини, видавець львівського “Монітора”. В 1918 - член Української Національної Ради ЗУНР і Державного Секретаріату ЗУНР. Б. був єдиним польським політиком, який підтримував ідею державної незалежності України. За свою політичну діяльність і погляди Б. зазнавав переслідувань з боку польського уряду і був змушений емігрувати з Польщі.

БРАТСТВА - релігійні та культурно-просвітницькі організації українських міщан, які виникли при церковних парафіях в Україні в 15-17 ст. Спочатку Б. носили релігійно-благодійницький характер - опікувалися церквою, дбали про її побудову та обслуговування, влаштовували громадські богослужіння, місцеві церковні урочистості, братські обіди, допомагали бідним і хворим братчикам, організовували шпиталі та ін. В 16 ст. Б. набули великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. Посилення національного гніту на українських землях, захоплених Річчю Посполитою, змушує Б. більш активно виступати на захист прав українського населення -звертатися зі скаргами на дії польської адміністрації до судів, посилати посольства до короля та ін. З часом Б. набирали дедалі більшого впливу, серед всіх верств українського населення: ремісників, цехових майстрів, купців, православної шляхти. Б. підтримували нечисленні українські магнати, такі як К.Острозький. А.Кисіль та ін. З кін. 16 ст. Б. розгорнули широку культурно-освітню діяльнсть. Вони викривали братські школи, друкарні, збирали бібліотеки. Найдавнішим і найвідомішим було Львівське братство, засноване бл. 1453. Наприкінці 16-на поч. -17 ст. Б. діяли в Києві, Луцьку, Острозі, Перемишлі, Рогатині, Тернополі, Судовій Вишні та інших містах України. В 17 ст. велику роль в національно-культурному житті України відіграло Київське братство, засноване в 1615 при Богоявленському монастирі. До числа його членів крім київських міщан і української шляхти вступило також і Запорізьке Військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. В 1632 Київську братську школу було об'єднано з Лаврською школою і створено Києво-Могилянську Колегію (див. Києво-Могилянська Академія). В числі провідних діячів Б. були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Характер своєї діяльності Б. зберегли до кін. 17 ст. На поч. 18 ст. Б. занепали і перетворилися на виключно церковні організації, які дбали про збереження церков відправу богослужінь.

БРАТСТВО ТАРАСІВЦІВ - українська таємна організація. Створена влітку 1891 (за іншими даними 1892) на могилі Т.Шевченка у Каневі. Засновниками Б.Т. була група українських студентів - Б.Грінченко, І.Липа, М.Міхноський, В.Боровик та ін.. Основні ідейні засади організації були викладені у “Декларації віри молодих українців” і опубліковані у квітні 1893 у львівській газеті “Правда”. Своїм основним завданням Б.Т. ставило боротьбу за національне визволення українського народу та досягнення повної автономії всіма народами, які були поневолені Російською імперією. Б.Т. зобов'язувалось вимагати поширення вживання української мови у школі, державних установах, родині і при всіх обставинах боронити інтереси українського народу. Тарасівці розгорнули широку діяльність по пропаганді своїх ідей серед студентства, шкільної молоді, селянства і робітництва. До літа 1893 основним осередком Б.Т. був Харків, але після арешту значної частини членів організації центр перенесено до Києва. Осередки Б.Т. з'явилися в Одесі, Полтаві, Лубнах та деяких інших містах України. До активних діячів Б.Т. належали В.Боржковський, М.Вороний, М.Дмитрієв, В.Самійленко, М.Кононенко, М.Коцюбинський, В. Степаненко, Б.Тимченко, О.Черняхівський, В.Шемет та ін. Б.Т. діяло в Україні до 1898. Під впливом ідей Б.Т. було засновано в 1897 Загальну Українську Безпартійну Демократичну Організацію та в 1900 - Революційну Українську Партію.

БРАТСТВО УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ -українська таємна організація, заснована навесні 1919 в Києві. Підтримувала зв'язки з урядом Української Народної Республіки за кордоном. Провідну роль у діяльності БУД відігравав С.Єфремов. В 1924 організація саморозпустилася.

БРАТСЬКІ ШКОЛИ - навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які заснували і утримували братства. Б.ш. були не тільки засобом освіти, але й однією з форм боротьби проти колонізаторської політики польського уряду. Перша школа була заснована в 1586 у Львові Львівським братством. За зразком Львівської братської школи викрились Б.ш. у Луцьку, Перемишлі, Галичі, Вінниці, Вільні, Мінську, Могилеві та інших містах. В 1615 була заснована Київська братська школа. Першим її ректором став вихованець Львівської братської школи, письменник І.Борецький. Робота Б.ш. визначалась статутом. Навчання в школі проводилось українською мовою, але велика увага приділялась вивченню грецької, латинської і польської мов. Учні Б.ш. вивчали також діалектику, риторику, поетику, арифметику, геометрію, астрономію, музику, а у деяких - теологію. В школах панувала сувора дисципліна. Очолював школу ректор. Крім того, братство виділяло двох спостерігачів (схолархів), які контролювали роботу вчителів і навчання учнів та розв'язували господарські проблеми. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки і доброї педагогічної підготовки. Б.ш., на відміну від єзуїтських колегій, мали демократичний характер. У них навчалися діти з різних суспільних станів: міщан, козаків, духовенства і шляхти. Сироти і учні з незаможних родин жили у бурсах. Б.ш. відігравали значну роль у поширенні освіти і культури в Україні, збереженні національної свідомості у абсолютної більшості українського суспільства.

БРАЦЛАВЩИНА - історична область в Україні у 14-18 ст. Займала територію теперішньої Вінницької і частину Хмельницької обл. України. Назва походить від міста Брацлав - її адміністративного центру. В 1362 землі Б. були захоплені великим князем литовським Ольгердом. В 60-х роках 15 ст. на територіальній основі Б. було створене Брацлавське воєводство, яке після укладення Люблінської унії 1569 відійшло до Польщі. Населення Б. брало активну участь у національно-визвольних повстаннях проти польських загарбників під проводом К.Косинського. С.Наливайка. М.Жмайла, Т.Федоровича, П.Лавлюка. В 1648 на визволеній від польської шляхти Б. було створено нову адміністративну одиницю Брацлавський полк, козаки якого брали участь у всіх битвах української армії під проводом Б.Хмельницького. Після укладення Андрусівського перемир'я 1667, за умовами якого Україна була поділена між двома сусідніми державами (Річчю Посполитою і Московським царством), Б. мало відійти до Польщі. Проте наприкінці 17 - ПОЧ.18 ст. населення Б., як і всієї Правобережної України, продовжувало вести вперту боротьбу проти польських гнобителів під проводом гетьмана П. Дорошенка, полковників А.Абазика, С.Палія. В 1712 після підписання Прутського мирного договору 1711 Брацлавський полк було ліквідовано. Внаслідок другого поділу Польщі (1793) Б. була захоплена Російською імперією і на її територіальній основі (2(13).4.1793) було створено Брацлавське намісництво. В 1796 після ліквідації намісництв в Росії територія Б. ввійшла до складу Подільської і Київської губерній (див. Адміністративно-територіальний устрій України).

БРАЩАЙКО МИХАЙЛО (1883 - р.см. невід.) -український громадсько-політичний і культурний діяч у Закарпатській Україні. Брат Юрія Б. В 1918-19 Б., стоячи на позиціях українського національно-державницького руху, виступав за входження Закарпаття до складу Соборної Української держави. В січні 1919 разом з братом Юрієм Б. став організатором народних зборів (“Собору Русинів”) у Хусті, на яких було проголошено возз'єднання Закарпатської України з Українською Народною Республікою. 31919-член Центральної Руської (Української) Народної Ради. В 1922-38 один з лідерів Християнської Народної Партії. В 1932-38 Б. видавець і редактор суспільно-політичного двотижневика національно-демократичного напряму “Українське слово”. З лютого 1939 входив до складу сейму Карпатської України. Подальша його доля невідома.

БРАЩАЙКО ЮРІЙ (1879-1946) - український громадсько-політичний діяч у Закарпатті, адвокат. В 1918-19 разом з братом Михайлом Б. став організатором українського національного руху у Закарпатті. 21.1.1921 народні збори представників від усіх земель Закарпаття під керівництвом братів Бращайків проголосили возз'єднання Закарпатської України з Українською Народною Республікою. В 1919 - один з засновників Центральної Руської (Української) Народної Ради в Ужгороді. В 1922-38 Б. був одним з провідних членів Християнської Народної Партії, яка стояла на позиціях українського народовства. З лютого 1939 -депутат сейму Карпатської України, міністр республіканського уряду. В 1946 репресований НКВС.

БРИГАДА - тактичне з'єднання у збройних силах, яке складається з кількох полків. В Українській Галицькій Армії було 12 бригад: Українських Січових Стрільців, Коломийська, Бережанська, Золочівська, Сокальська, Равська, Льввська, Самбірська, Угнівська або Волзька, Янівська або Яворівська, Стрийська і Гірська. Б. УГА складалася з 3-5 куренів піхоти, гарматного полку і кінної сотні. У 1919 в армії УНР існували окремі Б. кінні, а в 1920 - Б. піхотні.

БРОДІЙ АНДРІЙ (р.н. невід-п.1945) -громадсько-політичний і державний діяч у Закарпатті. Дотримувався москвофільських поглядів. В 1929-38 - депутат чехо-словацького парламенту. 8.10.1938 Б. обраний прем'єр-міністром Карпатської України. Незабаром заарештований за участь у таємних переговорах з угорським урядом. В 1939 Б. стає членом угорського парламенту. У 1945 заарештований органами НКВС і засуджений до смертної кари.

БРЮХОВЕЦЬКИЙ (Бруховецький) ІВАН МАРТИНОВИЧ (р.н.неви. - п. 8(18).6.1668) -гетьман Лівобережної України (1663-68). Н. біля Диканьки на Полтавщині. Вперше згадується в реєстрі Чигиринської сотні. Був старшим слугою (конюшим) у резиденції Б.Хмельницького. виконував деякі дипломатичні доручення гетьмана. В 1659 Б. під час гетьманських виборів їздив на Запоріжжя, щоб схилити запорожців підтримати кандидатуру Ю.Хмельницького. Залишившись на Запорізькій Січі, був обраний кошовим отаманом, а згодом і “кошовим гетьманом” (1659-63). Б., будучи вмілим оратором демагогом, висунувши утопічні соціальні лозунги (зменшити податки, обмежити старшинське землеволодіння), став поряд з Я. Сомком та І.Золотаренком кандидатом на гетьманство. В червні 1663 на Чорній Раді у Ніжині при підтримці запоріжців, селян, міщан і підтиском московського війська на чолі з Д.Великоганіним Б. було обрано гетьманом Лівобережної України. Спочатку проводив відверто промосковську політику. Виразу після обрання гетьманом Б. уклав з Московською державою Батуринські статті 1663, став першим з українських гетьманів, який поїхав до Москви. Під час перебування у вересні-жовтні 1665 у Москві Б. було надано титул боярина і передано у володіння Шептаківську волость на Чернігівщині. В грудні 1665 Б. пописав Московські статті 1665, які значно обмеживши державні права Гетьманщини, посилили її адміністративну і фінансову залежність від Московського царства. На поч. 1666 Б. повернувся в Україну, де за допомогою генерального підскарбія Р.Ракушки-Романовського впорядкував фінансові справи держави. Дуже скоро промосковська політика Б. принесла важкі наслідки для України. Майже у всіх великих українських містах розмістилися російські гарнізони, значно розширилися права царських воєвод, які зосередили в своїх руках ряд військових і фінансових функцій (наприклад збирання податків в царську казну, заготівля хліба для утримання московських військ, грошові збори з українських купців тощо). В 1666 було проведено майновий перепис населення Лівобережної України для визначення розмірів оподаткування. Все це викликало величезне незадоволення українського населення московською адміністрацією і особливо гетьманом, який призвів до її появи в Україні. Навіть та частина православного духовенства, яка підтримувала раніше промосковську орієнтацію гетьманів, відкрито запротестувала проти зростання московського впливу. Незадоволення досягло свого апогею після укладення між Польщею і Московською державою Андрусівського перемир'я 1667. В 1667-68 на Лівобережжі відбулося ряд великих виступів проти московських залог у містах. Б., відчуваючи загальне обурення діяльністю московської адміністрації в Україні, вирішив відкрито виступити проти Москви і очолити антимосковське повстання. У січні 1668 на старшинській рада Гадячі Б. висловився за ліквідацію московської влади в Гетьманщині та перехід України під турецький протекторат. Рада прийняла цю пропозицію. Одночасно Б. вступив у переговори з П. Дорошенком та вислав посольство у складі полковника лубенського Г.Гамалії, генерального обозного І. Безпалого і канцеляриста Кашперовича до Стамбулу. В травні 1668 війська Б., повиганявши московські залоги з частини українських міст, вирушили визволяти пограничне місто Котельву, яке обложила московська армія під командуванням боярина Г.Ромодановського. На поч. літа на Лівобережну Україну вступили правобережні полки під проводом гетьмана П. Дорошенка і пішли на зустріч з військами Б., які стояли військовим табором під Опішнею (тепер Полтавська обл.) Дізнавшись про підхід військ П.Дорошенка, лівобережні козаки виступили проти Б. і 8(18).6.1668 вбили його. Похований у Гадячі.

БУБЕЛА ПЕТРО (1889-1920) - український військовий діяч, отаман УГА. Н. в. с. Лисиничі біля Львова. Закінчив Академічну гімназію у Львові. З жовтня 1918 входив до складу Українського Генерального Військового Комісаріату, який готував Листопадове повстання 1918 у Львові. В 1918-19 - товариш державного секретаря військових справ ЗУНР. Влітку 1919 .Б. - член делегації Української Галицької Армії на переговорах з денікінцями. Розстріляний більшовиками в Одесі.

БУДЗИНОВСЬКИЙ ВЯЧЕСЛАВ (1868-лютий 1935) - український громадсько-політичний діяч, журналіст, історик. В 1890 разом з І.Франком, М. Лавликом, Є. Левицьким став одним з засновників Української Радикальної) Партії, редактором її друкованого органу “Громадський голос”. В 1899 вийшов зі складу УРП і став одним з організаторів Української Національно-Демо-кратичної Партії. В 1907-18 Б. - депутат австрійського парламенту. В 1927-30 очолював Українську Партію Праці, яка вистоювала радянофільські тенденції. Б. - автор праць на економічні теми (“Аграрні відносини в Галичині”, “Хлопська посілість”) та ряду історичних повістей і оповідань (“Осавул Підкова”, “Під одну булаву”, “ Пригоди запорізьких скитальців” ). Написав також двотомну “Історію України” (1924).

БУЖАНИ - одне з літописних племен, яке впродовж 8-10 ст. проживало на території західноукраїнських земель у басейні р. Західний Буг, від якої і походить його назва. Згадки про Б. містяться у давньоруських літописах (“Повість временних літ”) та іноземних хроніках (“Баварський анонім Х ст.”). Письмові джерела свідчать про існування на землях, заселених Б., близько 230 укріплених городищ. Є припущення, що Б. творили племінний союз, і разом з волинянами у більш ранніх джерелах згадуються під назвою дуліби. Головними центрами Б. були Буськ (літописний Бужеськ), Белз та ін. У 9-10 ст. землі Б. ввійшли до складу Київської держави, після того у письмових пам'ятках вони не згадуються.

БУЗЬКЕ КОЗАЦЬКЕ ВІЙСЬКО - українське козаче військо в II пол. 18-поч. 19 ст. Його виникнення пов'язане з сформованим у 1769 ген. О.Прозоровим полком українських козаків, що брав участь у російсько-турецькій війні 1768-74. В 1775 козаків полку було поселено на прикордонних землях по р. Південний Буг. В 1797 б.к.в. було ліквідовано, а козаків перетворено на державних селян. Проте в 1803 військо було знову відновлено у складі трьох полків по 500 козаків. Центром війська став Вознесенськ. Бузькі козаки брали участь у війні проти Туреччини (1806-12) і Франції (1812-14). В 1817 Б.к.в. було остаточно ліквідоване, а козаків перетворено на військових поселенців. Скасування Б.к.в. і примусове перетворення козаків на військових поселенців викликало влітку 1817 повстання, яке було жорстоко придушене урядовими військами.

БУКОВИНА - історична назва українських етнічних земель, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту та Серету. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина - Чернівецька обл.) та Румунії (Південна Буковина - обл. Сучава та Ботошани Румунії). Свою назву, яка вперше зустрічається у 1392, Б. одержала від обширних букових лісів, що покривали значну частину її території. Перші сліди людини на Б. датуються епохою палеоліту (стоянки Бабин, Біла, Мліїв). В період неоліту тут розселялися племена трипільської культури (4-3 тис. до н.е.) (стоянки Дорошівці, Хлівище, Шитинці, Серет та ін.) У письмових джерелах землі Б. вперше загадані грецьким істориком Геродотом (5 ст.до н.е.), який вказував, що в цей час тут розселялися племена гетів. Згодом тут поселилися племена бастарнів, карпів, даків. У 1-3 ст. частина буковинських земель перебувала у складі римської провінції Дакії. Споконвічними жителями Б. були слов'янські племена, свідченням цього є численні досліджені стоянки зарубинецької (2 ст. до н.е. - 2 ст. н.е.) та черняхівської (2-7 ст.) археологічних культур. Це підтверджує автохтонність українського населення на землях Б. У 4-7 ст. вони входили до складу першого державного утворення слов'ян на українських землях - Антського племінного союзу. У I тис. через Б. переселялися кочові народи: готи, гунни. авари, угри та ін., а з II пол. тисячоліття тут розселилися слов'янські племена тиверців білих хорватів. Впродовж 10-11 ст. Б. перебувала у складі Київської Русі. в 12 - I пол. 14 ст. -Галицького князівства, а згодом Галицько-Волинської держави. В цей час центрами цих земель були міста Василів, Городок, Сучава, Онут та ін. Після монголо-татарської навали зв'язки Б. з галицько-волинськими землями послабились, що привело до утворення тут на початку 14 ст. окремої Шипинської землі, яка визнавала зверхність золотоординських ханів. У 40-50-х роках 14 ст. буковинські землі перебували під владою Угорщини, король якої Людовік призначив сюди намісником воєводу Драгоша, який сприяв переселенню на Б. румунського населення з Семигороддя (Трансільванії) та Мармарощини.

    У 60-х роках 14 ст. після утворення незалежного князівства Молдови, Б. увійшла до його складу, в якому перебувала до 1774. Впродовж 1387-1497 Молдова визнавала зверхність Польщі. В цей час Б. відігравала важливу роль в економічному та політичному житті князівства, яке охоплювало землі між Дністром, Карпатами та Чорним морем. У 15 ст. Молдова вела запеклу боротьбу проти турецької агресії, очолювану князем Стефаном Великим (1457-1504). Однак після його смерті, у 1514, Молдова потрапила у васальну залежність ви Османської імперії і зобов'язувалась платити щорічну данину султанові. Наприкінці 16 ст. її було перетворено на звичайну провінцію Туреччини. Тоді ж розпочалася активна румунізація буковинських земель, яка особливо посилилась після перенесення у 1564 р. столиці князівства з Сучави до Ясс. У 1490-1492 землі Б. та Галичини були охоплені повстанням під керівництвом Мухи (див. Мухи повстання 1490-1492). На протязі 16-17 ст. загони українських козаків часто вели воєнні дії на території Молдови проти турецько-татарських нападників. У 1570-х роках походи сюди очолював Іван Підкова.

    В роки національно-визвольної війни українського народу під керівництвом Б.Хмельницького 1648-1657 у складі козацько-селянських військ перебувала значна частина буковинців, які утворили власний полк, що брав участь у облозі Львова (1648). У 1650 Б.Хмельницький очолив похід у Молдову, який завершився укладенням союзу з господарем В. Лупулом. Впродовж 16-18 ст. постійними були культурні зв'язки Б. з іншими українськими землями. Молдовські господарі були фундаторами багатьох церков в Україні (Успенська та П'ятницька церкви у Львові та ін.). Відбувався обмін культурними цінностями, насамперед друкованими книгами. Багато вихідців з Б. навчалися у школах та колегіях Києва, Львова та інших українських міст. У 17-18 ст. на буковинських землях розвивався опришківський та гайдамацький рухи, спрямовані на національне визволення українського народу.

    В результаті воєнних дій Росії та Австрії проти Туреччини у 1774 Б. була захоплена австрійськими військами. У складі Австрійської імперії (з 1867 -Австро-Угорщини) вона знаходилася до 1918. Протягом 1786-1849 Б. була у складі Галичини, а згодом її перетворено на окремий коронний край імперії. Під час революційних подій 1848-1849 населення Б. брало участь у ряді селянських повстань, які очолював Лук'ян Кобилиця, обраний депутатом австрійського парламенту. У 1848 в Б. було скасовано панщину, що сприяло піднесенню національно-культурного руху українського населення, який особливо посилився після утворення у 1869 т-ва “Руська Бесіда” у Чернівцях. Після визнання у 1862 Б. окремим коронним краєм Австрійської імперії, їй було надано адміністративну автономію. На чолі краю стояв президент, який управляв за допомогою крайового сейму та крайового виділу. Урядовою було встановлено німецьку мову. Україну увійшли до складу крайового сейму лише з 1890.3 80-х років 19 ст. на Б. розпочинається справжнє українське відродження, яке очолюють представники народовського напрямку в суспільному русі - С.Смаль-Стоцький, О.Попович, Є.Лігуляк, М.Василько. У 1885 почала виходити перша українська газета “Буковина”. В цей час українці активно боролися за культурно-національну автономію та поділ краю на українську та румунську частини. З 1875 у Чернівцях діяв університет з німецькою мовою викладання. Впродовж тривалого часу у ньому працював видатний український діяч проф. С.Смаль-Стоцький. На Б. жили і творили видатні українські письменники Ю.федькович і О.Кобилянська, які описували тяжке становище українського селянства. У зв'язку з несприятливими умовами масовою стала еміграція населення, головним чином до США та Канади. У 1891-1910 з Б. виїхало близько 50 тис. чол. В роки першої світової війни буковинські землі зазнали значних руйнувань ви воєнних дій і до липня-серпня 1917 були окуповані російськими військами. Після розпаду Австро-Угорщини і проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) Б. була включена до її складу. Влада перейшла до утвореного 25.10.1918 Українського Крайового Комітету, який організував 3.11.1918 велике народне віче у Чернівцях, що прийняло рішення про входження Б. до складу єдиної Української держави. 6.11.1918 було встановлено українську владу на землях Б., населених переважно українцями. Президентом краю було проголошено О.Лоповича. Однак вже 12.11.1918 румунські війська окупували Північну Буковину разом з Чернівцями. Тут 28.11.1918 було сфабриковане рішення т. зв. Генерального Конгресу Буковини, що складався виключно з румунів, про об'єднання Б. з Румунію.

    Згідно з Сен-Жерменським мирним договором 1919 за Румунію було визнано Південну Буковину, а за Севрським мирним договором 1920 — і Північну Буковину. Проти таких рішень рішуче протестували офіційні представники ЗУНР, УНР та УСРР. У період румунської окупації Б. (1918-1940) були скасовані всі автономні права Б., її перетворено на звичайну провінцію Румунії. У 1918-1928 і 1937-1940 тут існував надзвичайний стан. Румунізація краю досягла апогею. Було заборонено вживання української мови, закрито учбові та культурно-просвітницькі заклади, газети та журнали. Українські назви населених пунктів та прізвища змінювали на румунські. Переслідувалась українська церква. Інтереси українського населення Б. захищала Українська Національна Партія (1927-1938) на чолі з В.Залозецьким, якій вдалося здобути декілька місць у румунському парламенті. За умов важкого національного, соціального та економічного гноблення на Б. посилювався національно-визвольний рух українського населення, як легальний так і нелегальний (діяльність УВО - ОУН).

    В результаті таємних домовленостей між СРСР та Німеччиною і ультиматуму СРСР до Румунії румунські власті 28.6.1940 залишили Північну Буковину, яка була окупована радянськими військами. Згдно з рішенням Верховної Ради СРСР від 2.8.1940 було утворено Чернівецьку область у складі Української РСР. Після встановлення радянської влади відразу ж розпочалися масові репресії проти національне свідомої частини українського населення. З перших днів радянсько-німецької війни у червні 1941 на Б. була встановлена місцева українська влада, яка виразу ж була ліквідована румунським окупаційним режимом. Румуни утворили концентраційні табори, провели масові судові процеси проти українських діячів, відновили насильницьку румунізацію краю. Для боротьби з румунськими окупантами вже з кінця 1943 у гірських районах Б. почали формуватися повстанські загони. У березні-квітні 1944 Чернівецька область була звільнена від румунської окупації і знову включена до складу УРСР. Мирний договір, укладений союзниками з Румунією у Парижі 10.2.1947, затвердив кордон між СРСР і Румунією станом на 28.6.1940.

Після відновлення радянської влади на Б. знову розпочалися масові репресії проти місцевого населення, було проведено колективізацію сільського господарства, яка в основному завершилась у 1949, відбулися і певні позитивні зрушення у економічному та культурному розвитку регіону.

“БУКОВИНА” – українська газета, що видавалася у Чернівцях в 1885-1915 та 1918 (з перервою, 1911-12; за іншими даними - 1885-1910) і Відні (1915-17; за іншими даними 1910-18). Орган буковинських народовців. Періодичність різна - ви 2 разів на місяць (1885-92) до щоденної (1896-98). Редагували газету Ю.Федькович (1885-88), О.Попович (1885-92, співредактор і редактор), Павло Кирчів (1888), С.Дашкевич (1888-94, співредактор і редактор), 0. Маковей (1895-97), Л.Турбацький (1897-99), Л. Когут (1898), О.Луцький (1907-13), В.Щурат. В.Федорович та ін. Газета публікувала багато цінних матеріалів з історії та культури буковинського краю, формувала і розвивала українську національно-демократичну думку на Буковині,

БУКОВИНСЬКА УКРАЇНСЬКА САМО-ОБОРОННА АРМІЯ(БУСА) - українське збройне формування, яке утворилося восени 1943 на Буковині і у Бессарабії для боротьби проти гітлерівських окупантів. Влітку 1944 БУСА складалася з трьох бойових виділів. Командиром повстанської армії був Луговий. В 1944 виділи БУСА Об'єдналися з частинами Української Повстанської Армії і стали складовою частиною УПА-Захід.

БУКОВИНСЬКИЙ КУРІНЬ - українська добровольча військова частина, утворена в 1919. Сформована М.Топущаком з біженців з Буковини. які рятувались ви терору румунських військ. Б.К. воював проти більшовицьких військ у складі Залізної дивізії Армії Української Народної Республіки. Командував Б.К. Омелян Кантимір.

БУКШОВАНИЙ ОСИП (1888, за ін. даними -1.6.1890 - п. після 1933) - український військовий діяч, отаман УСС. Н. в с. Жаб'є (тепер Івано-Франківська обл.). Вчився в Коломийський гімназії, після її закінчення - студент Львівського політехнічного ін-ту. З поч. першої світової війни очолив сотню Легіону Українських Січових Стрільців у складі куреня отамана Г.Коссака. У травні 1915 був поранений в р-ні Лісович і потрапив у російський полон. Будучи засланим в Сибір, втік через Туркестан у Персію. У горах Б. очолив загін курдів, які воювали проти урядових військ за створення Курдської держави. Згодом Б. перебрався до Туреччини. Відзначений за хоробрість німецькими і турецькими бойовими нагородами. Наприкінці 1916 повернувся в полк УСС і знову очолив стрілецьку сотню. Восени 1917 Б. був обраний старшинами командиром Легіону УСС. Під час українсько-польської війни 1918-19 з січня 1919 Б. командував Першою бригадою УСС у складі УГА. Брав участь у розробці плану Чортківського наступу 1919. З лютого 1920 перебував в Червоній Українській Галицькій Армії. Після переходу ЧУГА в квітні 1920 на бік Армії УНР залишився на службі в Червоній армії. В 1933 Б. разом з іншими галичанами, які співпрацювали з більшовиками, був заарештований і засланий на Соловецькі острови. Подальша його доля невідома.

БУЛАВА -1. Вид холодної зброї, що виникла у найдавніші часи і мала форму палиці, на одному з кінців якої була закріплена головка у формі кулі, восьмигранника, шестигранника та ін. Руків'я Б. виготовлялося найчастіше з дерева, рідше -металу, а головка - з металу або каменю.

    2. Один з клейнодів у реєстровому козацькому війську, на Запорізькій Січі та Гетьманщині, що був ознакою влади гетьмана (кошового отамана). Вперше Б. разом з іншими клейнодами була надана козацтву польським королем Стефаном Баторієму 1576 і вигоді стала посійним атрибутом влади в Україні. Найчастіше Б, виготовляли в срібла, часто була позолочена і прикрашена дорогоцінним камінням. У 1648 після обрання Б.Хмельницького гетьманом йому була вручена майстерно зроблена срібна позолочена Б., прикрашена коштовним камінням, що зберігалася у скарбниці Запорізької Січі. У 17-18 ст. козацтво часто одержувало клейноди, в т.ч. Б., від різних володарів - польських королів турецьких султанів, російських царів. У 18 ст. клейноди в Україну присилали Петро І, Єлизавета Петрівна, Катерина ІІ. Після скасування гетьманства в Україні (1764) та ліквідації Запорізької Січі (1775) Б. разом з іншими клейнодами було конфісковано і вивезено до Росії. Б. та інші клейноди використовувалися українським козацтвом і на Задунайській Очі, після ліквідації якої у 1828 кошовий отаман Й. Гладкий передав їх російським властям. Після Лютневої революції 1917 Тимчасовий уряд Росії прийняв рішення про повернення в Україну клейнодів. що зберігалися переважно у Москві та Петербурзі. Однак це рішення не було виконане, і подальша доля цих пам'яток невідома.

БУНД (з ідишу Bund - союз; “Загальний єврейський робітничий союз в Литві, Польщі і Росії”) - єврейська політична партія. Виникла у вересні 1897 на установчому з'їзді єврейських соціал-демократичних груп у Вільнюсі (Литва). Вела соціалістичну пропаганду, переважно в Україні, Білорусії і в західних губерніях Росії. В 1898-1903 і 1906-12 входив як автономна організація в РСДРП. Після Лютневої революції 1917 в Росії підтримував політику Тимчасового уряду. В 1917-18 представники від БУНДу (А.Золотарьов, М.ЛІбер (Гольдман), М.Рафес входили до складу Української Центральної Ради, Малої Ради та займали відповідальні пости в Генеральному Секретаріаті УЦР-УНР. В листопаді 1917 М.Рафес був обраний до складу Крайового комітету для охорони революції в Україні. БУНД негативно поставився до ідеї створення незалежної української держави. Представники організації в УЦР і Малій Раді різко засуджували підготовку законів, спрямованих на забезпечення державної самостійності України, і голосували проти прийняття III і IV Універсалів УЦР (див. Універсали УЦР). В період Директори УНР члени БУНДу, незважаючи навіть на відновлення національно-персональної автономії для національних меншин (закон Ради Народних Міністрів УНР від 24.1.1919), постійно виступали проти української державності. В березні 1921 на 13 конференції в Мінську частина членів БУНДу проголосила про входження в РКП(б), решта -продовжила свою політичну діяльність за кордоном.

БУНЧУК - військова регалія у вигляді палиці з кулею або вістрям на верхньому кінці, під якими прикріплювалися китиці чи волосся з кінського або турячого хвоста. Б. були в ужитку давніх племен і народів, що проживали і на українських землях: скіфів, сарматів, половців, монголо-татар. Широко використовувався Б. як військова регалія на Запорізькій Січі та Гетьманщині. Козаки запозичили його від турків та татар, які використовували Б. замість прапора чи військового знака. Це була пофарбована чорною фарбою палиця, довжиною 4,5 аршина (бл. 325 см.), на верхній кінець якої насаджувалась мідна або позолочена куля, під яку вкладали мальоване біле чи чорне волосся з кінського хвоста з чотирма або шістьма косами поверх волосся. У 1763 російська цариця Катерина II надала Запорізькій Очі клейноди, серед яких був і Б. з срібною ручкою, а вміщене на ньому волосся було обшите срібною ниткою та парчею. Б. був ознакою влади гетьмана (кошовогоотамана) інадавався всьому Війську Запорізькому. Б. носив і був відповідальним за його збереження бунчужний (бунчуковий товариш), а за часів Гетьманщини - генеральний бунчужний. Після скасування гетьманства в Україні (1764) і ліквідації Запорізької Очі (1775) Б. разом з іншими клейнодами було конфісковано і вивезено до Росії. У Преображенському соборі в Петербурзі зберігалося З Б. Подальша доля цих сторичних пам'яток українського народу невідома.

БУНЧУКОВИЙ ТОВАРИШ (підбунчужний) -в українському козацькому війську в 17-18 ст. -помічник генерального бунчужного. Б. т. у військових походах виконував обов'язки ад'ютанта при гетьмані, а на урочистих церемоніях носив за ним малий бунчук. Посаду Б, т. було скасовано в 1764.

БУРЛАКА” - відомий український хор у Великобританії. Виник у 1945 в Італії, з 1947 - у Великобританії. Популяризує українське хорове мистецтво в країнах Європи і Америки. В 1990 “Б.” вперше виступав в Україні.

БУРЛІЙ (Бурляй, Бурлай) КІНДРАТ ДМИТРОВИЧ (рр.н. і см, невід.) - гадяцький полковник (1648-49), дипломат, сподвижник Б.Хмельницького. Походив з козацької родини. На чолі козацьких загонів здійснив ряд вдалих морських похода, а в 1624 здобув Сіноп. Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. Виконував важливі дипломатичні доручення гетьмана. Наприкінці березня-квітня 1648 разом з Б.Хмельницьким вів переговори з кримським ханом Іслам-Преєм III про утворення українсько-татарського воєнного союзу для боротьби проти Речі Посполитої. У березні-травні 1653 В. і С.Мужиловський вели дипломатичні переговори з царським урядом у Москві. В 1655 спільно з С.Мужиловським та Д.Греком очолював українське посольство до Швеції, яке вело переговори з шведським королем Карлом X Густавом. Декілька раз призначався наказним гетьманом. Подальша доля невідома.

БУРСА - гуртожиток для бідних студентів при середньовічних університетах, який утримувався частково за кошти університету, частково за пожертвування, зібрані студентами. В Україні -гуртожиток для учнів, переважно сиріт і дітей бідних батьків. Б. існували при Львівській братській школі, Києво-Могилянській Академії у 18 ст. при Покровській церкві на Запорізькій Січі була школа з Б. В 17-18 ст. бурсаки з метою залучення коштів на утримання Б. у містах і на ярмарках ставили вистави і виконували духовні і народні пісні. В 1787 така форма збору пожертвувань на Б. була заборонена царським урядом. Згодом назва “Б.” вживалась для означення гуртожитків при духовних навчальних закладах, в яких учні утримувались за державний кошт. Картини життя учнів у Б. яскраво змальовано у творах М.Гоголя і в романі А.Свидницького “Люборацькі”.

БУРУНДАЙ (Бурандай, Борундай, Борондай; р.н. і см. невід.) - монголо-татарський воєвода, темник хана Батия. Наприкінці 30 – на поч. 40-х років 1З ст. Б. брав участь у завойовницьких походах монголо-татар на Київську державу та інші країни. В 1258 призначений намісником Правобережної України. В 1259-60 напав на Волинь і примусив Данила Романовича Галицького зруйнувати міські укріплення Володимира, Кременця, Луцька і Львова, а волинського князя Василька Романовича - взяти участь у походах на Литву (1258), Польщу (1259).

БУХАРЕСТСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1812 -договір між Туреччиною і Російською імперією. підписаний 16(28).5.1812 у Бухаресті. Завершив російсько-турецьку війну 1806-12. Б.д. складався з 18 статей, дві з яких були таємними. За умовами договору встановлювався новий російсько-турецький кордон по р. Прут (замість Дністра), внаслідок чого до складу Російської імперії увійшли українські землі з фортецями Ізмаїл, Кілія, Акерман, Хотин та населенням 200 тис.чол. Росія отримала право торгового судноплавства по всьому Дунаю і воєнного - до гирла р.Прут. Росія повертала Туреччині всі області, захоплені її військами в ході воєнних операцій на Кавказі (Анапу, Поті, Ахалкалакі), а також Молдову і Волощину. Західна Грузія залишилася в складі Російської імперії. Османська імперія зобов'язувалася надати автономію Сербії у справах внутрішнього управління.

БУЧАЦЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1672 -мирний договір між Річчю Посполитою і Османською імперією укладений 18(28).10.1672 в м.Бучачі (Тернопільська обл.) Навесні 1672 розпочалась польсько-турецька війна 1672-76. Завдавши ряд поразок польським військам під командуванням коронного гетьмана Яна Собеського влітку 1672, турецько-українська армія на чолі з султаном Магометом IV і гетьманом П.Дорошенком здобула фортецю Кам'янець-Подільський і розпочала наступ на Галичину. На поч. вересня почалася облога Львова турецько-українськими військами. За цих умов польський уряд був змушений укласти Б.д. За умовами договору Польща віддавала Туреччині Поділля. Брацлавщина і пд.Київщина переходили під владу гетьмана П.Дорошенка. Польща зобов'язувалася сплатити Туреччині контрибуцію за зняття облоги Львова і щорічно платити 22 тис. злотих данини. В квітні 1673 польський сейм відмовився затвердити Б.д., і польсько-турецька війна тривала до укладення Журавненського договору 1676.

БУЧМА АМВРОСІЙ МАКСИМІЛІАНОВИЧ (14.3.1891-6.1.1957) - видатний український актор і режисер. Н. в м.Львові. Акторську діяльність розпочав у театрі товариства “Руська бесіда”.

    Воював на фронтах першої світової війни. Потрапив у полон. Згодом вчився у Київському музично-драматичному театрі ім.М.Лисенка і працював актором у театрі М.Садовського. В 1919 став одним з організаторів “Нового Львівського театру”, а у 1920 брав участь у створенні драматичного театру ім.І.Франка у Києві. В 1923-26 працював у театрі “Березіль”. В цей час створив ряд яскравих сценічних образів: Джіммі Хіггінс у п'єсі за однойменним романом А.Сінклера, Пузир в “Хазяїні” І.Карпенка-Карого, Лейба в “Гайдамаках” за Т.Шевченком, Задорожний в “Украденому щасті” І.Франка, Блазень у “Макбеті” В.Шекспіра та ін. У 1926-30 працював у кінематографії як актор і режисер, створивши образи Миколи Джері. Тараса Трясила, Т.Шевченка, Сашка-музиканта в однойменних фільмах. У 1930-36 Б. знову активно працює в “Березні”. В 1936-54 - актор і режисер Київського театру ім. І.Франка, багато знімався в кіно. Режисерські роботи Б.: кінофільм “За стіною” (1928), вистави “Назар Стодоля” (1942), “Наталка Полтавка” (1953) та ін.