ІБН БАТУТА (Абу Абдалах Мухамед Ібн Абдаллах аль Лавал ат Танджи: 24.2.1304-1377) -видатний арабський мандрівник. Бербер з Танжеру (Марокко). Протягом 1325-1349 подорожував по Аравії, Єгипту, Ірану, Малій Азії, з Сінопу, перепливши Чорне море, досяг Криму. Згодом І.Б. побував у Хорезмі, Бухарі, Афганістані, Індії та Китаї. В 1349 повернувся у Марокко. В 1352-53 мандрував по Судану, дійшов доТімбукту на р. Нігер. Останні роки свого життя провів у м.Фесі. Оповіді І.Б. про свої подорожі, які він продиктував секретарю місцевого султана, лягли в основу книги Подарунок споглядачам про дива міст та чудеса подорожей. Твір І.Б. є цінним джерелом з історії України.

ІБН-РУСТЕ (Ібн-Руста, Абу-Алі Ахмед; кін.9 -поч.10 ст.) - арабський географ, письменник і мандрівник. За походженням перс з Ісфагана. Бл. 903 написав великий твір енциклопедичного характеру - Книга дорогоцінних скарбів. Збереглася тільки сьома, остання частина твору, в якій подано цінні дані про стародавніх слов'ян.

ІБН ФАДЛАН (Ахмед ібн Аббас; рр.н. і см. невід.) - арабський письменник і мандрівник І пол. 10 ст. У 921-22 як секретар посольства багдадського каліфа Муктадіара (Мухтадіара; 908-32) подорожував з Багдаду через Середню Азію в Поволжя до царя волзьких булгар. І.Ф. -автор Книги, написаної у формі розповів про свою подорож, в якій подав цінні дані про природу, життя та побут хорезмійців, башкир, булгар, хозарів і русів. Текст цієї книги був втрачений. В 1923 новий рукопис цієї праці було знайдено в Мешхеді (Іран).

ІБН ХОРДАДБЕГ (Ібн Хурдазбіг Абуль- Касім Убейдаллаг Ібн Абдалах; бл. 820-бл. 912-913) -арабський географ, письменник і мандрівник. За походженням перс. Був управителем пошті полісі у провінції Джабаль, згодом придворний халіфа Аль-Мутаміда. Автор праці Книга шляхів і держав (844-848), в якій виклав геоцентричну систему Птолемея, описав торговельні маршрути руських купців до південних країн та згадував про їх перебування в Багдаді. І.Х. - найдавніший з відомих нам арабських письменників, що писав про русів і східних слов'ян.

ІВАН ВОДА ЛЮТИЙ (Івоня; Івон; Грозний; р.н. невід-п. 1574) - молдавський господар (1571-1574). За деякими даними, побічний син молдавського господаря Стефана Великого. В 1561 служив у великого маршалка Я.Фірлея в Польщі. Скинув з престолу Богдана Лопушана. Намагаючись змінити центральну владу, вів боротьбу з боярською опозицією. В 1574 розпочав боротьбу проти турецького гніту, закликав на допомогу козацькі війська на чолі з І.Свирговським. Українсько-молдавське військо завдало ряд серйозних поразок туркам та їх союзникам волохам під Браїловом, Тейною і Білгородом (тепер Білгород-Дністровський, Одеська обл.), захопило Бухарест. Проте через зраду хотинського баркалаба (коменданта - Авт.) Іремії Чарнавіча, козацько-молдавські частини були розбиті в боях біля Кагульського озера (9-11.6.1574). І.В.Л. потрапив у полон до турків і був убитий.

ІВАН ПІДКОВА (р.н. невід.- П.16.6.1578) -козацький отаман, молдавський господар (1577-78). Тривалий час жив на Запоріжжі, брав участь у козацьких походах. На поч. листопада 1577 І.П., назвавши себе братом Івана Води Лютого, при підтримці козацького загону на чолі з гетьманом Я.Шахом, почав боротьбу проти ставленика Туреччини, молдавського господаря Петра Мірчича Кривого. Козацьке військо розгромило загони П.Мірчича і 31.11.1577 звільнило Ясси. І.П., був проголошений молдавським господарем, а Я.Шах з козацьким загоном повернувся на Січ. В 1578 велике турецьке військо за наказом султана Мурада III розпочало наступ на Молдавію. Під натиском переважаючих ворожих сил козаки під керівництвом І.П. змушені були відступити на Україну. У Немирові (за ін. даними - Кам'янці-Подільському) І.П. був по-зрадницьки схоплений польськими жовнірами за наказом брацлавського воєводи Я. Збаразького і відправлений до Варшави. За рішенням польського сейму 16.6.1578 І.П. було страчено у Львові. Тіло І.П. козаки викрали і перевезли до Канева, де поховали у місцевому монастирі. Героїчній боротьбі І.П. присвятив свою поему Іван Підкова Т.Шевченко.

ІВАН IV ВАСИЛЬОВИЧ  (ГРОЗНИЙ) (25.8.1530 -18.3.1584) - великий князь московський (з 1533), цар (з 1547). Син великого князя московського Василя III Івановича та О. Глинської, що походила з княжого роду, який мав значні володіння на Переяславщині та Чернігово-Сіверщині, а згодом його представники переїхали у Московщину. Олена Глинська, яка очолювала московський уряд в роки малолітства І.ІV В. (1533 -1538), була племінницею відомого в український історії князя М.Глинського. Після її смерті на великокняжому дворі панувало засилля боярських придворних угруповань (Шуйських, Бєльських, Глинських та ін.), які управляли від імені 1. IV В.

    У 1547 ІV В. вінчався на царство і став першим московським царем. Тоді. ж розпочав самостійно управляти державою. Впродовж 1549-60 важливу роль відігравала т. зв. Вибрана рада (А.Адашев, А.Курбський, протопоп Сільвестр). В цей період було проведено ряд реформ, спрямованих на зміцнення і централізацію Московської держави - ліквідовано систему кормлінь, створено єдиний централізований апарат управління, зміцнено органи державної влади на місцях, прийнято новий Судебник (1550), впорядковано відносини з церквою, запроваджено скликання Земських соборів та ін.

    Зовнішня політика І. IV В. була спрямована на розширення кордонів Московського царства шляхом завоювання нових земель. У 1547-52 було завойоване Казанське ханство, у 1556 -Астраханське. Залежність від Москви визнали сибірський хан Едигер (1555), Велика Ногайська Орда (1555), кабардинські та черкеські князі (1557). У роки правління I. IV В. розпочалося завоювання Зх. Сибіру. Прагнучи захопити українські та білоруські землі, а також здобути вихід до Балтійського моря, І.ІV В. втрутився у Лівонську війну 1558-83. яка, незважаючи на значні зусилля з боку Московської держави. закінчилась для неї безрезультатно. І. IV В. постійно боровся за зміцнення своєї самодержавної влади. У 1560 він розпустив т.зв. Вибрану раду, а у 1565 запровадив  режим  опричини,  який характеризувався надзвичайною жорстокістю, знищенням десятків тисяч невинних людей. У 1569 усунув з політичної сцени останнього удільного князя Володимира Андрійовича Старицького, а у 1570 жорстокі репресії було застосовано до жителів Новгорода та Пскова. 1. IV В. опирався на дрібнопомісне дворянство, в інтересах якого проводилось подальше закріпачення селянства. Одним з кроків у цьому напрямку було запровадження у 1581 т. зв. заповідних років, підчас яких взагалі заборонявся перехід селян від одного землевласника до іншого.

ІВАСЮК ВОЛОДИМИР МИХАЙЛОВИЧ (4.3.1949-22.5.1979) - відомий український поет і композитор. Один з основоположників української естрадної музики. Н. в м.Кіцмані Чернівецької обл. В 1973 І. закінчив Львівський медичний інститут. У 1973-79 навчався у Львівській консерваторії ім. В.Лисенка. Автор пісень Я піду в далекі гори (1968), Червона рута (1969), Водограй (1969), Пеня буде поміж нас(1971), Два перстені (1973) та ін. Загинув при нез'ясованих обставинах у Брюховицькому лісі недалеко від Львова. Похований на Личаківському цвинтарі. Похорон І. перетворився на масову акцію протесту проти існуючого комуністичного режиму в Україні. Деякий час у 80-х роках творча спадщина І. перебувала під забороною.

ІВАСЮК МИКОЛА ІВАНОВИЧ  (1б(28).4.1865 -25.11.1937: за ін. данними - 1935) - український живописець. Н. в с. Заставні на Буковині (тепер Чернівецька обл.). В 1884-89 вчився у Віденській, а в 1890-96 - у Мюнхенській Академії Мистецтв. Працював і організовував виставки у Львові, Чернівцях і Києві. Створив першу художню школу в Чернівцях (1899-1908). І. - автор картин на історичні теми (Б.Хмельницький під Зборовом, 1893; Битва під Хотином, 1903: В'їзд Б.Хмельницького до Києва, 1912; Іван Богун під Берестечком, 1919), жанрових полотен (Козак з дівчиною біля криниці. Поцілунок, Очікування, Гуцулка під деревом, Буковинець, 1889: Мати, 1908), портретів Ю.Федьковича (1885), Т.Шевченка та І.Франка (1924). Репресований НКВС СРСР.

ІВАЩЕНКО (ім'я, по-батькові та р.н. невід-п.1925) - керівник українського повстанського руху проти більшовицької влади в 1923-24 на Лубенщині (Полтавська обл.). В 19241. з частиною повстанського загону потрапив в полон. За вироком суду, який проходив у Полтаві, і разом з чотирма своїми товаришами був страчений. Решта 73 повстанці були засуджені до тривалих строків ув'язнення.

ІГОР (р.н. невід-п. 945) - великий князь київський (913-945). І., будучи, за повідомленням літопису, нащадком Рюрика (сином або онуком), став фактичним засновником династії Рюриковичів. Продовжував політику свого попередника князя Олега, спрямовану на зміцнення Київської держави. Підкорив племена древлян, уличів та ін.. які відокремилися від Києва на початку його князювання. За І. відбулися перші напади печенігів на Русь (915,920), з якими було укладено мирну угоду. В 941 І. здійснив похід проти Візантії, під час якого київський флот був знищений за допомогою т.зв. грецького вогню. В 944 відбувся другий похід І. на Візантійську імперію, який завершився укладенням в 945 договору між Київською державою і Візантією. За умовами договору київський князь зобов'язався не нападати на володіння Візантії у Криму (Корсунь): не утримувати військових гарнізонів у гирлі Дніпра: Київська держава і Візантійська імперія зобов'язувалися надавати одна одній у випадку потреби воєнну допомогу; обумовлювалися правила торгівлі і обміну посольствами (посли повинні були мати золоті печатки, а купці-срібні: спеціальні князівські грамоти мали повідомляти прибуття кораблів з Києва, тощо) та ін. В 913 і 943 І. здійснив два походи на Кавказ, які дозволили київським купцям торгувати на Сході. Загинув під час Древлян повстання 945.

ІГОР ОЛЬГОВИЧ (р.н. невід.- п. 1147) - князь новгород-сіверський, великий князь київський з 1146. Син чернігівського князя Олега Святославича, засновника князівської династій Ольговичів. Спроба І.О. після смерті брата Всеволода утвердитись на київському престолі привела до повстання киян, невдоволених правлінням Ольговичів (див. Київське повстання 1146). Загинув під час повстання.

ІГОР СВЯТОСЛАВИЧ (1151-1202) - новгород-сіверський князь (з 1178) і князь чернігівський (1198). Син чернігівського князя Святослава Ольговича. В 1169 приймав участь у поході Андрія Боголюбського на Київ. У 1174 розбив орди половецьких ханів Кончака і Коб'яка під Переяславом. Після смерті брата Олега княжив у Новгород-Сіверському. Брав участь в міжусобній боротьбі за великокнязівський престол. В 1183 здійснив вдалий похід проти половців. В 1185 організував спільно з братом Всеволодом, путивльським князем Володимиром і князем рильським Святославом Ольговичем новий похід проти половців. Князівські дружини зазнали поразки від орди половецьких ханів Гзи і Кончака, а сам І.С. потрапив у полон, з якого потім зумів втекти. Похід І.С. на половців послужив сюжетною основою Слова о полку Ігоревім.

ІГНАТОВИЧ ЯКИМ (рр. н. і см. невід.) - кошовий отаман Нової Січі (1749,1751-52,1754).За деякими даними, обирався кошовим отаманом чотири рази.

ІГУМЕН - титул настоятеля (управителя) монастиря у православній церкві. Настоятелі великих монастирів називались архімандритами. В Українській Греко-Католицькій Церкві настоятелем всіх монастирів однієї провінції є протоєгумен. Настоятельки жіночих монастирів називалися єгуменями. В Україні І. користувався великим авторитетом і брав участь у соборах, виборах єпископа, на козацьких радах.

ІЗАПАРОВИЧ ГРИГОРІЙ (рр. н. і см. невід.) -козацький гетьман (1606). Відомий своїм універсалом до польського уряду, в якому повідомляв про підготовку татар до походу в Україну.

ІЗБОРНИК СВЯТОСЛАВА - найдавніші пам'ятки писемності у Київській Русі - два збірники статей, написані в 1073 і 1076 для київського князя Святослава Ярославича. Ізборник 1073 відкритий К.Калайдовичем у Воскресенському Новоєрусалимському монастирі під Москвою. Зберігається в Московському історичному музеї. Ізборник 1073 є списком збірника, створеного у Болгарії для царя Симеона. Містить твори переважно церковно-релігійного характеру, а також матеріали з граматики, риторики, логіки і поетики, перекладені з болгарської на старослов'янську мову. Ізборник 1076 належав у 18 ст. російському історику Щербатову, тепер рукопис зберігається в Публічній бібліотеці ім.М.Салтикова-Щедріна у Петербурзі. Ізборник 1076 включає публіцистичні твори руських письменників, які містять загальноморальні повчання, зокрема Слово про користь читання, а також тлумачення Святого Письма.

ІЗГОЇ - категорія неповноправних людей у Київській державі в 11-12 ст., які вийшли з свого звичайного суспільного середовища у зв'язку з різними обставинами. За Церковним статутом. кн. Всеволода Мстиславича (12 ст.) І. ставали: попович, який не вивчив грамоти; холоп, що викупився, але не мав засобів на життя; купець, що заборгував; князь, позбавлений уділу. В 14 ст. І. як окрема категорія людей перестали існувати.

ІЗМАЙЛОВ АНДРІЙ (рр. н. і см. невід.) -. московський державний діяч, стольничий. В 1709 призначений Петром І міністром-резидентом при гетьмані І.Скоропадському. Отримав від царя інструкцію відносно своєї діяльності в Україні. В інструкції, яка складалась з 10 пунктів, говорилось про те, що І. має стежити, аби запорожці не селились поблизу кордонів Гетьманщини, іноземних послів гетьман повинен приймати в присутності міністра-резидента, а всю привезену кореспонденцію негайно пересилати до Москви; слідкувати за тим, щоб гетьман не замінював генеральної і полкової старшини та не позбавляв чи надавав маєтностей старшині без узгодження з московським урядом; щоб гетьманський уряд повідомляв про всі свої прибутки: резиденція гетьмана мала знаходитися у Глухові. В таємній частині інструкції І. доручалось стежити, щоб гетьман і старшина не вступали в переговори з турками, татарами, шведами, поляками і зрадником І.Мазепою, дізнатись про розмір військового скарбу і прибутків, які поступали в українську казну за гетьмана І.Мазепи; вивідувати настрої серед старшини і козаків: утримувати при гетьманові два російські полки, які б знаходились під безпосереднім командуванням царського міністра-резидента. Незабаром І. змінив на посту міністра-резидента Ф.Протасьєва.

ІЗЯСЛАВ МСТИСЛАВОВИЧ (р.н. невіц. - п. 1154, прожив бл. 60 років) - великий князь київський (1146 - 1154), онук Володимира Мономаха,   другий   син   Мстислава Володимировича. У 1132 одержав у володіння Переяславське князівство, однак вже в тому ж році був змушений на короткий час переїхати у Полоцьк. Згодом став княжити у Турові та Пинську. Внаслідок міжусобної війни у 1134 одержав Волинь. У 1142-46 - І.М. знову Переяславський князь. Після смерті київського князя Всеволода Ольговича у серпні 1146 здобув Київ. Вів довгі війни з Юрієм Довгоруким, які проходили з перемінним успіхом. Однак в кінцевому підсумку  перемогу здобув І.М. Опирався на Київщину,  Переяславщину, Волинь, смоленські та турово-пинські землі. І.М. був прихильником незалежності Київської митрополії від Константинопольських Патріархів. На церковному соборі 1147 під його впливом всупереч волі патріарха митрополитом було обрано русича Клима Смолятича. Підтримував тісні зв'зки з правлячими династіями сусідніх країн. Був тестем угорського короля та свояком польського князя і чеського короля. Помер 14.11.1154 у Києві.

ІЗЯСЛАВ ЯРОСЛАВИЧ (1024-1078) - великий київський князь (1054-1078, з перервами). Згідно із заповітом свого батька Ярослава Мудрого одержав у володіння значну частину земель Київської держави: Київську, Новгородську, Псковську, Турово-Пинську та Древлянську волості. У 1057 поширив свою владу на Волинь.

    У 1068 військо І.Я. та його братів Святослава та Всеволода було розгромлене половцями на р.Альті. Після цього у Києві відбулося народне повстання, в ході якого І.Я. було вигнано. Повернувся він за допомогою збройних загонів свого родича - польського князя.

    Бл. 1073 р. І.Я. разом з братами уклав Правду Ярославичів - доповнення до першого збірника давньоруського права Руської Правди. У цьому ж році між ними розпочалася міжусобна війна, під час якої І.Я. був переможений дружинами Святослава та Всеволода Ярославичів, після чого вдруге залишив Київ і виїхав за кордон. Побував у Польщі та Німеччині, де вів переговори з німецьким імператором Генріхом ІV.За допомогою свого сина Ярополка І.Я. підтримував зв'язки з Римським Папою Григорієм VII. Після смерті Святослава Ярославича І.Я. повернувся на Русь і у липні 1077 втретє став князем київським. В ході нової міжусобної війни з синами Святослава загинув у жовтні 1078 над Десною, недалеко від Чернігова. Похований в Києві у Десятинній церкві.

ІКОНА - живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Ісуса Христа, Богородиці, святих і подій Святого Письма. Виникли в 2 ст. н.е. Культ І. був офіційно прийнятий в 787 на 7 Вселенському соборі в Нікеї. І. виконували спеціальною технікою за традиційними приписами: липову, дубову або кипарисову дошку закріпляли тонким полотном і покривали кількома шарами левкасу (алебастр з клеєм), шліфували і за певним порядком виконували малюнок, золочення, розпис яйцевою темперою, а в кінці покривали покостом (оліфою). Перші І. в Україні були візантійського походження. Серед іконописців Україні 11-12 ст. найбільше славився Алімпій. Найстарші І., які збереглися до нашого часу, датуються 11-12 ст. Деякі І. були в Україні  особливо шановані, славилися як чудотворні і часто ставали предметом воєнної здобичі або дарування. Найвідоміші з них: Вишгородська (Володимирська, 11 ст.), Ігоревська (11 ст.), Чернігівська (12 ст.). Печерська (14 ст.), Холмська, Зарчаницька, Самбірська, Марії Повч, Покрови з Січової церкви на Запоріжжі та ін.

ІКОНОСТАС - стіна з ікон у православному храмі, яка відокремлює вівтар від центральної частини. Має царські та двоє бічних дияконських дверей (воріт). І. стоїть на підвищенні-солеї, за царськими воротами має завісу. В Україні збереглося багато І., які мають велику художню цінність: у Львові в церкві св. П'ятниці (кін.16 ст.), у Рогатині (1649), в Києві в Андріївській церкві (1747-53) та ін.

ІЛАРІОН (рр.н. і см. невід.) - київський церковний діяч і письменник 11 ст., перший митрополит з руських (з 1051). Був священиком в князівському с.Берестові під Києвом. В 1051 за бажанням Ярослава Мудрого, який прагнув звільнитися від прямого втручання Візантії в київські церковні справи, собор руських єпископів висвятив І. київським митрополитом. Даних про його митрополитство після 1055 немає І. - автор видатного церковно-богословського твору Слово про закон і благодать, написаного між 1037 і 1050. Основним змістом Слова було прославлення Володимира Святославича за запровадження християнства на Русі, возвеличення рідної землі і церкви, незалежність якої від Візантії відстоював І. Був прихильником політичної і культурної самостійності Київської держави.

ІНОКЕНТІЙ IV (1195-1254) - Папа Римський (з 1243). Вів боротьбу проти німецького імператора Фрідріха II Штауфена та його наступників. В 1245 скликав Вселенський собор у Ліоні, на якому брав участь архієпископ руський Петро Акерович. На соборі вирішено організувати оборону Сх. Європи ви монголо-татарської навали. І. IV робив спроби приєднати до Риму православну церкву, вислав послів до Монголії, Суздаля і в Україну. У 1246-47 листувався з князем Данилом Романовичем Галицьким з метою створення антитатарської коаліції та відновлення церковної єдності. В 1253 передав Данилові Галицькому королівську корону, видав буллу в закликом до боротьби проти монголо-татар. Хрестовий похід, який організовував І. IV, не відбувся.

ІСКРА ЗАХАР ЮРІЙОВИЧ (р.н. невід.- п. бл. 1730) - український військовий діяч, полковник корсунський (1684-1707). В 1683 брав участь у боях польсько-українських військ під командуванням Яна ІІ Собеського проти турецької армії під Віднем. У 1686-87 у складі козацьких полків здійснив похід проти турків у Молдавію. В 90-х роках 17 ст. разом з С.Лалієм. С.Самусем, А.Абазином очолив національно-визвольну боротьбу на Правобережній Україні проти польського панування. Став одним з керівників Палія повстання 1702-04. В жовтні-листопаді 1702 Корсунський полк на чолі з І. розгромив польські війська під Немировом і Бердичевом (26.10) і примусив капітулювати шляхетську залогу у Білій Церкві. Під натиском переважаючих військових сил під командуванням польного гетьмана А.Сенявського, змушений зі своїм полком відступити на Лівобережжя. Після укладення Прутського трактату 1711 обіймав відповідальні посади в полковій адміністрації Стародубського полку.

ІСКРА ІВАН ІВАНОВИЧ (р.н. невід. п. 14(25)7.1708, за ін. даними - 15.(26)7.1708 -полтавський полковник (1696-1703). Наприкінці 17-поч. 18 ст. керував козацькими військами під час спільних українсько-московських походів на турецько-татарські фортеці Кизи-Кермен, Іслам-Кермен, Шин-Прей на півдні України та в боях проти шведської армії у Лівонії (1700). Належав до антигетьманської опозиції, яку очолював В.Кочубей і підтримував промосковську орієнтацію частини козацької старшини. Восени 1707 разом з Кочубеєм возив донос у похідну царську канцелярію на І.Мазепу, в якому повідомлялось про таємні переговори гетьмана з польським королем С.Лещинським і шведським королем Карлом XII. Московський цар Петро І не повірив повідомленню І. і Кочубея. Заарештований у Вітебську. Страчений разом з Кочубеєм за наказом царя у липні 1708 у козацькому таборі під Борщагівкою (тепер село Погребищенського р-ну Вінницької обл.).

ІСКРА ІВАН ЯКОВИЧ (р.н. невід.- п. січень 1659) - козацький полковник. На поч. 1658 приєднався до Пушкаря і Барабаша заколоту 1657-58. За наказом М.Пушкаря їздив з доносами на гетьмана І.Виговського до Москви. Наприкінці 1658 взяв участь у повстанні проти гетьмана, яке за допомогою московських воєвод організував І.Безпалий. За свяченнями Г.Граб'янки І. сам намагався захопити гетьманську булаву. Загинув у бою проти гетьманських військ.

ІСЛАМ-ГІРЕЙ III (Іслам Герай III; 1604-1654) -кримський хан (1644-54), син хана Селямет-Гірея. В 1644 турецький султан призначив І.-Г. ханом замість його молодшого брата Мухаммед-Гірея. В 1648 уклав воєнний союз з гетьманом України Б.Хмельницьким, спрямований проти Польщі. Проте зацікавлений у тривалій війні і взаємному виснаженні України і Речі Посполитої, І.-Г. III віроломно порушував союз. Боячись зміцнення України, І.-Г. III в Зборівській битві 1649, Берестецькій битві 1651, Жванецькій облозі 1653 зраджував Б.Хмельницького. За І.-Г. III татарські загони часто нападали на Україну, грабували міста і села, брали ясир. За українськими народними переказами І.-Г. III отруїла невільниця-українка, яка помстилася за нищення України татарськими ордами.

ІСТОРІЯ РУСІВ - найвизначніший історичний твір в Україні у кін. 18-поч. 19 ст. Вперше І.Р. в 1846 опублікував у Москві О.Бодянський. Автор І.Р. - невідомий, хоча авторство приписувалося багатьом особам (Г.Кониський, Г.Полетика, кн. О.Безбородько, кн. М.Репнін та ін) Автор І.Р. подає картину історичного розвитку України з найдавніших часів до 1769, приділяючи головну увагу козаччині, національно-визвольній війні українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. Гетьманщині. Основна ідея твору - право кожного народу на самостійний державно-політичний розвиток. Боротьба українського народу проти іноземних поневолювачів складає основний зміст твору І.Р.. Її використовували при написанні своїх історико-літературних творів Т.Шевченко, Є.Гребінка,  І.Срезневський,  М.Гоголь, М.Костомаров.