ЄВГЕНІЙ IV (1383 - 23.2.1447) - Римський Папа з 1431. Вів боротьбу проти Базельського собору (скликаний в 1431), який прагнув поставити собор вище папської влади і обрав в 1439 нового папу Фелікса V (антипапу). В 1438 Є. IV скликав новий собор у Феррарі (1438-39). Собор в 1439 був перенесений у Флоренцію (1439-42) і завершив свою роботу в Римі (1443-45). У роботі собору взяли участь візантійський імператор Іоанн VIII Палеолог, Константинопольський патріарх Йосиф II і митрополит Київський Ісидор, які після тривалих переговорів з Є IV уклали Флорентійську унію 1439. При підтримці володарів Європи Є. IV добився розпуску Базельського собору.

ЄВПРАКСІЯ ВСЕВОЛОДІВНА (1071-9.5.1109) -київська князівна, дочка великого князя київського Всеволода Ярославича, сестра Володимира Мономаха, німецька імператриця. В юному віці вийшла заміж за маркграфа Пн. Саксонії, але незабаром овдовіла. В 1088 була повінчана з німецьким імператором Генріхом IV під іменем Адельгейди. Завдяки цьому шлюбу Генріх IV намагався отримати підтримку київського князя у боротьбі проти саксонських володарів та сприяти об'єднанню православної і католицької церков. В кін. 1093 Є В.. не витримавши брутального поводження з нею зі сторони чоловіка, була змушена покинути Німеччину і відбула до Каносси (Пн. Італія). Церковні собори у Константі П'яченці (1095), на яких виступала Є. В., засудили поведінку Генріха IV. В 1097 виїхала до Угорщини, а звідти в Україну. В 1106 постриглася в черниці. Похована у соборі Успення Богородиці у Києві.

ЄЗУЇТИ - члени найбільш впливового католицького чернечого ордену. Заснований в 1534 іспанцем Іганnієм Лойолою у Парижі і затверджений Папою Римським Павлом III піц назвою Згромадження Ісуса 27.9.1540. Головною метою ордену стало проповідування ідей християнства, поширення впливу католицької церкви і зміцнення влади Папи Римського (за пропозицією Є. Ватіканський собор 1869-70 прийняв догмат про непогрішність Папи). Організаційні принципи ордену будувались на основі суворої дисципліни, безумовного підпорядкування лише генералові ордену (чорному папі), або Папі Римському. Члени ордену мали право ходити у цивільному одязі, вslмовлятися від клятв і здійснювати будь-які дії, що йшли на користь католицькій церкві. Деякі принципи діяльності Є, якими вони користувалися для досягнення своєї мети, дали підставу приписати їм девіз Мета виправдовує засоби. В 16-17 ст., намагаючись поширити свій вплив Є діяли 'в багатьох країнах світу, зокрема в Індії (з 1542), Японії (з 1549), Китаї (з 1563), на Філіпінах (з 1594) та ін. В серед. 16 ст. Є поширили свій вплив і на Україну. Спроби Є активно впливати на політичне життя європейських країн привели до заборони їх діяльності у Португалії, Франції, Іспанії і формальної ліквідації ордену Папою Климентом XIV в 1773. В 1814 орден був відновлений Папою Пієм VII. З 16 :т. для проповідування ідей християнства і виховання своїх прихильників створювались єзуїтські школи, які відзначались високим рівнем викладання. В Україні такі школи були створені у Львові (1608), Луцьку (1609), Києві (1690) та ін. містах. В 1661 грамотою польського короля Яна II Казимира Львівська єзуїтська колегія була реформована в університет. На українських землях в складі Російської імперії Є були змушені припинити свою діяльність в 1820, а в Західній Україні в 1939. На поч. 90-тих років 20 ст. діяльність ордену в Україні була відновлена.

ЄЛЕЦЬКИЙ УСПЕНСЬКИЙ МОНАСТИР - один з найстаріших монастирів в Україні, заснований в 1069. Згодом монастир став однією з фортець на підступах до Києва. В 1239 був зруйнований монголо-татарами, а в 1445-99 відбудований знову. Монастир мав велику бібліотеку. Найстарішою пам'яткою Єлецького монастиря є побудований у 11 ст. Успенський собор. Сьогодні монастир перетворено на музей-заповідник.

ЄЛЕЗАВЕТА ПЕТРІВНА (18(29).12.1709-25.12.1761 (5.1.1762). - російська імператриця з 25.11.1741, дочка Петра І і Катерини І. Вступила на престол внаслідок двірцевого перевороту і усунення від влади російського імператора Івана VI Антоновича. в 1744 вийшла заміж за молодого співака О. Розумовського. З поч. 1750-х років фактичне керівництво внутрішньою політикою держави здійснював П. Шувалов, зовнішньою - О. Бестужев-Рюмін і М. Воронцов. Складність зовнішньополітичного становища Російської імперії (загострення відносин з Туреччиною і Прусією) і намагання у зв'язку з цим царського уряду залучити на свій бік козацьку старшину, привело до відновлення Є. П. гетьманства. На Глухівській Раді 1750 гетьманом України було обрано К. Розумовського. За час правління Є. П. було здійснено ряд економічних і фінансових реформ, засновано Московський ун-т (1755) і Академію Мистецтв (1757). За царювання Є. П. Росія вела Семилітню війну 1756-63.

ЄЛИЗАВЕТА ЯРОСЛАВНА (р. н. невід. - п. 1076) - дочка великого князя київського Ярослава Мудрого. В 1044 вийшла заміж за норвезького принца Гаральда Гардрада. У 1046 Гаральд при підтримці Я. Мудрого став норвезьким королем. Шлюб Є. Я. зміцнив зв'язки Київської держави з Норвегією. Після загибелі Гаральда під час походу до Англії в 1067, Є. Я. стала дружиною короля Данії Свена Естрідсена.

ЄРЕМІЯ II (р. н. і см. невід.) - Константинопольський Патріарх (1572 - 79, 1580-84, 1589 - 95). Протягом 1587-89 двічі відвідав Україну. Перебуваючи на українських землях, провів ряд реформ: надав широкі права братствам, а Львівському Успенському братству надав право ставропігії (грудень 1586); зобов'язав митрополитів щорічно скликати церковні собори; позбавив сану всіх багатоженців, в т. ч. київського митрополита О. Дівочку, супрасльського архи-мандрита Т. Злобу; призначив київським митрополитом М. Рогозу та патріаршим екзархом луцького єпископа К.Терлецького. В1589 здійснив подорож до Москви. де був змушений погодитись на заснування патріархату. Реформи, проведені Є. II, особливо надання широких прав братствам, викликали незадоволення серед українських єпископів, і в певній мірі, дали поштовх до укладення Берестейської унії 1596.

ЄРОШЕВИЧ ПЕТРО (1870 - п. після 1945) -український військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР. Під час національно-визвольних боротьби 1917-21 командував 12 піхотною дивізією другого Подільського корпусу Армії Української Народної Республіки, згодом - командир першої Північної (Волинської) дивізії. Призначався заступником міністра військових справ, генеральним інспектором Армії УНР. Під час еміграції жив у Польщі. В 1945 заарештований радянськими спецслужбами. Дальша доля його невідома.

ЄСЬКОВИЧ МИХАЙЛО (Мисько, Черкашенин; 16 ст.) - козацький отаман. В 50-х роках 16 ст. перебував на Запоріжжі. В березні 1556 разом з отаманом Млинським за наказом гетьмана Д. Вишневецького очолив козацький загін (300 чол.), який здійснив спільно з московським військом на чолі з дяком Ржевським похід на турецько-татарські фортеці Іслам-Кермен, Очаків і Волам-Кермен. Після відступу московських загоне організував морський похід Азовським морем на Керч, а потім - у кримські володіння ширинських беїв. В 1557 за дорученням Д. Вишневецького їздив до польського короля Сигізмунда ІІ Августа і до московського царя Івана IV Васильовича.

ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ (6(18 ).10.1876 - п. після 1939; за н. даними -1937) -визначний український громадсько-політичний і державний діяч, літературний критик, історик літератури, академік Української Академії Наук (з 1919), дійсний член Наукового Товариства ім. Т. Шевченка у Львові. Н. в с. Пальчик Звенигородського повіту на Київщині (тепер Катеринопільський р-н Черкаської обл.) у родині священика. В 1891-96 навчався в Київській духовній семінарії, згодом закінчив юридичний факультет Київського університету св. Володимира. Політичну діяльність розпочав у студентські роки, ставши членом Загальної Української Безпартійної Демократичної Організації,

В кінці 1904 Є разом з Б. Грінченком, М.Левицьким, Ф.Матушевським та ін. створив Українську Радикальну Партію, яка в 1905 за його ініціативою об'єдналась з Українською Демократичною Партією, отримавши назву Українська Радикально-Демократична Партія. У 1905 очолив Селянський Союз. В 1908 Є. став одним з засновників і активним діячем Товариства Українських Поступовців. Співробітничав у багатьох українських періодичних виданнях -Зоря, Правда, Записки НТШ, Києвская Старина, Літературно-науковий вісник, Рада, Нова Рада, Україна та ін., друкував у них статті публіцистичного і історико-літературного характеру. В 1895-1918 один з керівників видавництва Вік. За гострі публіцистичні виступи на захист української національної культури і політичних свобод у дореволюційний період неодноразово заарештовувався російськими властями. В березні 1917 Є. увійшов до складу Української Центральної Ради, а в квітні 1917 на Українському Національному Конгресі обраний заступником голови УЦР і членом Малої Ради. Після створення 15(28 ).6.1917 першого українського уряду - Генерального Секретаріату УЦР-УНРЄ. займав у ньому пост генерального секретаря міжнаціональних справ. З вересня 1917 Є очолював Українську Партію Соціалістів-Федералістів. З квітня 1918 до травня 1920 Є. офіційних посад не займав. З встановленням радянської влади в Україні змушений перейти на нелегальне становище і переховуватися. Восени 1919 на прохання Української Академії Наук Є було амністовано. Позбавлений можливості займатися активною політичною діяльністю. Є, будучи віце-президентом (1922-28) і головою Управи (1924-28) УАН, проводив велику наукову і науково-організаційну роботу, очолював ряд наукових товариств і комісій, наприклад, Комісію для видання пам'яток новітнього письменства України, Комісію для складання біографічного словника діячів України, Історико-літературне товариство при УАН та ін. Залишаючись непримиренним противником більшовицького режиму, Є., на думку деяких дослідників (Н. Павлушкова, В. Плющ, В. Шмельов та ін.), в 1920-28 створив і очолив діяльність таємних опозиційних організацій Братство Української Державності і Спілку Визволення України, які послідовно відстоювали ідею української державності. В липні 1929 Є. було заарештовано і звинувачено в організації і керівництві СВУ. В квітні 1930 засуджений до 10-річного ув'язнення з суворою ізоляцією. Перші 7 років ув'язнення відбував у Ярославському політізоляторі, потім його переведено до Володимирської тюрми. 31939 доля Є. невідома. С. був одним з найвидатніших представників неонародництва в українській літературі. Є. вважав, що однією з провідних ідей в історії української літератури завжди була визвольно-національна ідея. Є. - автор монографічних нарисів про видатних українських письменників: Марко Вовчок (1907), Тарас Шевченко (1914), Співець боротьби і контрастів (1913) (у виданні 1926 - Іван Франко), Михайло Коцюбинський (1922), Іван Нечуй-Левицький, Іван Карпенко-Карий (1924), Панас Мирний (1928) та ін. Однією з найвизначніших праць Є. було видання Щоденника і Листування Т. Шевченка (1927-28). Історико-літературні погляди Є найповніше представлені в його фундаментальній двотомній праці Історія українського письменства (1911).

ЄФРЕМОВ СЕРГІЙ (1893 - р. см. невід.) -український військовий діяч, підполк. Армії УНР. З 1917 очолював Українську Військову Раду Катеринослав-щини, делегат всеукраїнських військових з'їздів 1917. В 1918 командував гайдамацьким полком в боях проти більшовиків на Катеринославщині (тепер Дніпропетровська обл.). 31921 перебував на Закарпатті. В березні 1939 був призначений головнокомандуючим збройними силами Карпатської України- Карпатською Січчю. Під час еміграції жив у США.