ЗАБІЛА (Забелло) ПЕРМЕН ПЕТРОВИЧ (28.7(9.8).1830-1917) - український скульптор. Н. в с.Монастирищі (тепер Ічнянського р-ну Чернігівської обл.). В 1850-57 - навчався у Петербурзькій Академії Мистецтв, академіком якої став у 1869. До 1872 жив і працював в Італії. Кращі твори З.: погруддя Т. Шевченка (1869, 1872), В. Боровиковського, В. Маяковського, М.Гоголя для пам'ятника в Ніжині (1881), надмогильний пам'ятник О. Герцену в Ніцці (Франція). Помер у Лозанні (Швейцарія).

ЗАБІЛИ - український старшинський рід в 16-19 ст. на Чернігівщині. Засновник роду Петро Михайлович З. (1580-1689) - український державний діяч. Н. в м. Борзні (тепер Чернігівська обл.). Був адміністратором королівського майна в м. Борзні. В 1648 підтримав Б.Хмельницького. Учасник національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57. В 1649 і 1654-55 - полковник Борзненський. В червні 1654 очолював козацьку делегацію від наказного гетьмана І.Золотаренка до московського царя. Прихильник політики гетьмана І.Виговського. В 1663-69 - генеральний суддя в адміністрації гетьмана І.Брюховецького, з яким в 1665 їздив до Москви. В 1669-85 -генеральний обозний. В 1672 З., прагнучи захопити гетьманську булаву, очолив старшинську змову проти гетьмана Д.Многогрішного. Володів значними маєтностями в Ніжинському і Чернігівському полках. Найвизначніші представники роду З.: Костянтин Михайлович З. (рр.н. і см. невід.) - городовий отаман у Борзні (1664,1680,1683), брат Петра З. Іван З. (рр. н. і см. невід.) - козацький сотник. У 1655 учасник українського посольства до шведського короля Карла Х Густава, а в 1659 - посол гетьмана I. Виговського до Речі Посполитої. Степан Петрович Забіла (рр. н. і см. невід.) - український військовий і державний діяч, син Петра З. В 1672 їздив з посольством від гетьмана І.Самойловича до Москви. В 1678-83 - генеральний хорунжий, 1687-94 - полковник Ніжинський. Брав участь у Кримських походах 1687 і 1689. В 1687 був одним з організаторів змови проти гетьмана I. Самойловича. Степан З. (рр. н. і см. невід.) -український державний діяч, генеральний суддя (1729-39). В 1734 входив до складу Правління гетьманського уряду. До цього роду належали український поет В. Забіла і скульптор П. Забіла.

ЗАВИСНА (Завистна) ОЛЕНА (за ін. даними-Мар'яна; р. н. невід. - п. 1654) - героїня української національно-визвольної боротьби 1648-57. В листопаді 1654 польська армія під командуванням М.Потоцького і С.Чарнецького вступили на Поділля і Брацлавщину. Українське населення чинило героїчний опір загарбникам. Особливу мужність виявили захисники м. Буші Брацлавського воєводства (тепер село Ямпільського р-ну Вінницької обл.) - на чолі з козацьким сотником Гречкою. Після того, коли більшість захисників полягли у бою і польські жовніри захопили замок, дружина сотника Зависного Олена підпалила пороховий погріб. Внаслідок вибуху загинула сама і знищила багато ворогів. Героїчну оборону фортеці відобразив М.Старицький в історичній повісті “Облога Буші” та в історичній драмі “Оборона Буші”.

ЗАВИХВОСТСЬКА БИТВА 1205 - битва, яка відбулася в червні 1205 під Завихвостом (тепер Люблінське воєводство, Польща) між військами галицько-волинського князя Романа Мстиславича та загонами краківського князя Лєшка Білого і його союзника Конрада Мазовецького. Влітку 1205 Роман Мстиславич розпочав військовий похід на Польщу. Метою виступу стало намагання князя припинити напади польських князів на галицькі землі і зміцнити західні кордони Галицько-Волинської держави. В ході походу князівська дружина підійшла під Люблін, де і відбулася вирішальна битва. 19.6.1205 під час запеклого бою з ворожими загонами Роман Мстиславич загинув. Є дані, що тіло Романа Мстиспавича було відвезено у Галичину і поховано в Галичі.

ЗАГАЙКЕВИЧ ВОЛОДИМИР (1876-1949) -український громадський і політичний діяч, адвокат. На поч. 20 ст. брав активну участь в українському національному русі у Посянні, очолював культурні і громадські організації у Перемишлі. Будучи одним з відомих діячів Української Національно -Демократичної Партії, Б. в 1912 став депутатом австрійського парламенту. З жовтня 1918 - член Української Національної Ради ЗУНР-ЗОУНР. в листопаді 1918 очолював повітову раду Перемишля, за розпорядженням якої українські збройні відділи в ніч з 3 на 4.11.1918 зайняли місто. Після захоплення Перемишля польськими військами був заарештований і деякий час перебував в ув'язненні. Після завершення українсько-польської війни 1918-19 жив у Західній Україні. Належав до Українського Національно-Демократичного Об'єднання. В 1928-35 - посол до польського сейму, в 1928-30 - віце-маршал і голова Українського Сеймового Клубу. В 20-30 роках виступав оборонцем у багатьох політичних процесах, які польський окупаційний режим влаштовував над учасниками українського національно-патріотичного руху. Захищав під час Львівського процесу 1936 членів Організації Українських Націоналістів О.Мащака і В.Свєнціцьку. В 1939-44 - віце-президент Апеляційного суду у Кракові. В післявоєнний час жив у Німеччині (Баварія), де і помер.

ЗАГАЛЬНА УКРАЇНСЬКА РАДА - українська політична організація, яка утворилася 5.5.1915 у Відні. Виникла після розширення складу Головної Української Ради. Зміна назви пояснювалась тим, що ЗУР мала представляти інтереси не лише галицькі, а й загальноукраїнські. До складу ЗУР увійшов 21 представник від Галичини, 7 від Буковини, а також 3 члени Союзу Визволення України (В.Дорошенко. В.Козловський, О.Скоропис-Йолтуховський, пізніше. А.Жук і М.Меленевський). В програмних документах ЗУР зазначалась необхідність створення незалежної держави на всій українській етнічній території. Українські землі, які входили до складу Австро-Угорщини, мали отримати національно-територіальну автономію і об'єднатися в один автономний край. Провід ЗУР належав президії, до складу якої входили К.Левицький (голова УНДП), члени - М.Василько (УНДП, буковинський відділ), Є Петрушевич (УНДП), Л.Бачинський (УРП), М.Ганкевич (УСДП, буковинський відділ), О. Скоропис - Йолтуховський (СВУ), згодом - Я. Веселовський (УРП) і Темницький (УСДП). Після проголошення австро-угорським урядом в листопаді 1916 створення польського королівства та широкої автономії Галичини з політичною перевагою для поляків ЗУР втратила вплив на український політичний рух.

ЗАГАЛЬНА УКРАЇНСЬКА БЕЗПАРТІЙНА ДЕМОКРАТИЧНА ОРГАНІЗАЦІЯ (Загальна Українська Організація) - українське громадсько-політичне об'єднання, засноване в 1897 у Києві за ініціативою В.Антоновича і О.Кониського. Ставила собі за мету згуртувати всіх українських діячів в одній політичній структурі. До організації приєдналися всі Громади, що існували в 20 містах України. ЗУБДО заснувала літературне видавництво “Вік”, організувала у Києві велику книгарню, влаштовувала Шевченківські свята та ювілеї письменників, надавала допомогу українським діячам, яких переслідувала російська адміністрація, та ін. Поступово діяльність ЗУБДО почала набувати політичного характеру. В 1904 перетворилася на Українську Демократичну Партію, яка, об'єднавшись з Українською Радикальною Партією, утворила Українську Демократично-Радикальну Партію.

ЗАГРОДСЬКИЙ ОЛЕКСАНДР (1889 - р.см. невід.) - український військовий діяч, генерал-поручник Армії УНР. В лютому-березні 1918 -командир піхотного куреня Запорізького загону. Наприкінці березня 1918 призначений комендантом Запорізького ім. гетьмана П. Дорошенка піхотного полку. З листопада 1918 З. очолював Запорізьку дивізію у складі Запорізького Корпусу, з травня 1919 - командир 6 дивізії Запорізької Групи Армії УНР. В грудні 1919 -травні 1920 командував Волинською Групою Армії УНР під час першого Зимового походу (див. Зимові походи Армії УНР 1919-2011921)5 травні-листопаді 1920 - командир Волинської дивізії під час радянсько-польської війни 1920. В 1920 З. протягом деякого часу виконував обов'язки заступника командуючого Армії Української Народної Республіки ген. М.Омеляновича-Павпенка. В еміграції жив у Польщі, з 1949 - у США.

ЗАДУНАЙСЬКА СІЧ - організація колишніх запорізьких козаків, що існувала в 1775-1828 на території Османської імперії, в гирлі р. Дунаю. Після зруйнування російським урядом Запорізької Січі в 1775 значна частина запорожців, намагаючись уникнути переслідувань і закріпачення, переселилася у пониззя Дунаю, у Добруджу, на підвладну Туреччині територію. Турецький уряд надав запорожцям землі між Пд. Бугом і Дунаєм. В 1776 в гирлі Дунаю ними була заснована перша З. С., відома в історичних джерелах під назвою Усть-Дунайської. За деякими даними, вона була на міст сучасного, м. Вилково Одеської обл., за іншими - в околицях с. Караорман. В 1785 внаслідок конфлікту з козаками-некрасовцями частина козаків (7 тис. чол.) переселилась у місцевість Сеймени у Сілістрії. Решта задунайців (бл. 8 тис. чол.) на заклик австрійського імператора Йосифа II оселились на території Банату, де вони несли прикордонну службу на австро-турецькому кордоні. Однак бюрократизм і жорсткий контроль австрійських урядовців змусив їх в 1805 повернутись на турецьку територію у Сеймени. Навесні 1813 козаки перенесли місце розташування Січі у місцевість Катерлез (Катерлезька Січ). У 1815 у Верхньому Дунавці була заснована найбільш вдома З. С..- Дунавецька. Внутрішній устрій на З. С. був такий же, як і на Запорізькій Січі. Найвищим органом була військова рада, яка обирала кошову старшину - кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула. До кошової старшини належав і товмач-драгоман (перекладач). У військовій раді могли брати участь усі козаки. Козаки займались рибальством, мисливством, скотарством і хліборобством. На Січі існувала січова школа і бібліотека, де зберігалась література духовного та історичного змісту. На З. С. часто вжали селяни і козаки з України, які рятувались від посилення національного і соціального гніту. Задунайські козаки повинні були брати участь у воєнних операціях турецької армії, часто проти християнських народів - сербів (1815-16), греків (1821), румунів (1821-22), що суперечило їх переконанням. В травні 1828 під час російсько-турецької війни 1828-29 кошовий Й.Гладкий з невеликою групою козаків (6л. 1500 чол.), захопивши військову канцелярію та скарбницю, перейшов під Ізмаїлом на бік російських військ. Після закінчення війни російський уряд сформував з цих козаків Азовське козаче військо. Через зраду Й. Гладкого турецький уряд жорстоко розправився з задунайцями. Бл. 2 тис. козаків разом з наказним гетьманом І.Баланом було заарештовано і ув'язнено. Козаків, що перебували на Січі, було вбито, а січові укріплення та церкву зруйновано і спалено.

ЗАДУШНИЙ ЧОЛОВІК - назва раба у Київській державі в 9-12 ст., якого власник відпускав на волю перед своєю смертю, як вважалося, для спасіння душі. Задушні люди перебували під опікою і юрисдикцією церкви та на її утриманні. Згадується в “Церковному Статуті” Володимира Святославича.

ЗАКАРПАТТЯ  - історична назва українських етнічних земель, розташованих на південних схилах Карпатських гір та в басейні р.Тиси. Сьогодні це територія Закарпатської обл. України. Межує з Румунією, Угорщиною, Словаччиною, Польщею, а також з Львівською та Івано-Франківською обл. України. Площа 12,8 тис. км2. Населення 1245,6 тис. чол. (1989). Землі З. були заселені ще в епоху пізнього палеоліту. Саме тут виявлено найдавнішу стоянку людини на землях України (с. Королево Виноградівського району), що датується 1 млн. -800 тис. рр. до н. е. Особливо активно процес заселення даного району відбувався в часи неоліту, епоху міді-бронзи та залізного віку.

    В останніх століттях до н. е. тут розселилися кельтські племена, здійснювали сюди набіги скіфи та сармати. У 2 ст. н. е. частина З. входила до складу римської провінції Дакії. В епоху т. зв. “великого переселення” ці землі стали найбільш активним районом колонізації. Тут проходили племена гуннів (4-5 ст.), аварів (6-7 ст.), а згодом угрів (9 ст.) Одночасно, вже з перших століть н.е. З. стало зоною розселення слов'янських племен. Найбільш відомими серед них були білі хорвати, землі яких у 10-11 ст. входили до складу Київської Русі. У 907 вони у складі війська князя Олега брали участь у поході на Константинополь, а у 993 сюди здійснив похід Володимир Великий. Саме тоді за цими землями закріпився термін “Русь” (згодом Угорська Русь, Підкарпатська Русь, Карпатська Русь).

    У I пол. 11 ст. почалося захоплення З. Угорщиною, яке остаточно завершилось у 13 ст. Відтоді аж до 20 ст. ці землі були північною прикордонною областю цього королівства. Проте в певні періоди частина З. була тісно пов'язана з іншими українськими землями. У II пол. 13 ст. м.Мукачів з округою було володінням князя Ростислава Михайловича, а згодом галицько-волинського князя Лева Даниловича. Згодом, у 1393-1414 наджупаном (управителем) Берегівського комбату (округу) був князь Федір Коріятович, який з значним військом прийшов сюди з Поділля.

    Впродовж 13-15 ст. землі З. колонізувалися волохами, німцями, словаками, угорцями. Місцеве українське населення було закріпачене, позбавлене будь-яких політичних прав і свобод. Зберегти національну самобутність йому вдалося в значній мірі завдяки релігійному фактору. В ці часи тут існувала власна православна церковна організація з центром у Мукачеві.

    У I пол. 16 ст. З. разом з частиною Угорщини перейшло під панування австрійських Габсбургів, які вели постійні війни з Туреччиною. Рівнинні райони З. зазнавали постійних руйнівних нападів татар та турків. 3 17 ст. тут розпочався опришківський рух, який особливого розмаху набув у 18 ст.

    З початку 17 ст. активізуються прагнення до укладення церковної унії між католицькою та православною церквами. У 1646 р. в Ужгороді відбувся церковний Собор, що схвалив укладення унії. Остаточно унію було запроваджено на З. у 1721. Населення краю брало активну участь у національно-визвольній боротьбі угорського народу, особливо у повстанні 1703-1711. Після його придушення австрійський уряд змушений був провести ряд реформ, ініціаторами яких були М. Терезія та Йосиф II (спроба скасувати кріпацтво, обмежити селянські повинності). Однак закінчилися вони невдало.

    Наприкінці Т8 - в I пол. 19 ст. спостерігається значне культурне відродження краю, чому сприяло налагодження тісних зв'язків з іншими українськими землями. Вихідцями із З. були професори Львівського університету П. Лодій та І.Земанчик, перший ректор Петербурзького ун-ту М.Балуг'янський, відомий діяч Ю.Гуца-Венелін та ін. Революційні події 1848-1849 мали відгомін і на З. Шовіністична політика угорського революційного уряду була причиною проавстрійської орієнтації більшості українських діячів З. У квітні 1849 закарпатський політик та публіцист А.Добрянський (1817-1901) обгрунтував проект об'єднання З. з Галичиною і утворення окремого коронного краю у складі Австрійської імперії. Після придушення угорської революції і утворення Австро-Угорщини всі здобутки українського населення З. були ліквідовані. Посилився процес мадьяризації краю, закривались українські школи, газети та журнали, розпускались культурно-просвітницькі товариства. У відповідь спостерігалось значне посилення москвофільського руху, зорієнтованого на Росію.

    Важким було і економічне становище на З. Постійний земельний голод, повільні темпи розвитку промисловості викликали масову еміграцію населення регіону, особливо до США та Канади. Після розпаду Австро-Угорщини більшість українського населення З. висловилася за об'єднання з Українською Народною Республікою. 2 делегати від З. були у складі УН Ради у Станіславі та на Трудовому Конгресі в Києві. Однак, 8.5.1919 утворена представниками ужгородської, пряшівської та хустської рад Центральна Руська (Українська) Народна Рада проголосила об'єднання З. з Чехо-Словаччиною. Значною мірою це рішення було викликане тиском закарпатської еміграції у США.

    Рішенням Паризької мирної конференції, на основі Сен-Жерменського мирного договору (10.9.1919) З. переходило до складу Чехо-Словаччини, у складі якої йому гарантувались права автономії. З. було виділене в окремий адміністративний край - Підкарпатську Русь, очолений губернатором. Празький уряд всіляко відтягував надання краю автономії, перший етап якої було проведено лише в 1937. Впродовж 20-х-30-х рр. відбулися значні зрушення в соціально-економічному та культурному розвитку регіону. Активно працювали українські товариства -“Просвіта” (у 1936 мало 14.філій, 233 читальні), “Учительська громада” (у 1925-1650 членів) та ін. Відомими українськими діячами були а.Волошин, М. та Ю.Бращайки, А.Штефан та ін.

    Під впливом міжнародних подій та з огляду на внутрішнє становище у жовтні 1938 уряд Чехо-Словаччини погодився на створення автономного уряду З., який 26.10.1938 очолив А. Волошин.

    Після віденського арбітражу 2.11.1938 південна частина З. перейшла до Угорщини, а уряд Карпатської України переніс столицю до Хусту. 12.2.1939 відбулися вибори до першого парламенту Карпатської України, на яких перемогу здобули представники Українського Національного Об'єднання.

    15.3.1939 зібрався Сейм Карпатської України, який проголосив незалежність країни, ухвалив її конституцію і обрав президентом А. Волошина. Однак, на основі рішення Гітлера, угорські війська, незважаючи на героїчний опір відділів “Карпатської Січі”, окупували землі Карпатської України і встановили жорсткий терористичний режим, який протримався до жовтня 1944.

    Після звільнення З. радянськими військами, 26.11.1944 у Мукачеві було зібрано з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України, який висловився за приєднання З. до УРСР. 29.6.1945 між урядами Чехо-Словаччини та СРСР було укладено договір про вихід З. в складу Чехо-Словаччини і включення його до складу України. У 1944-1945 влада перебувала в руках Народної Ради Закарпатської України, а 22.1.1946 утворено Закарпатську обл.

    Після встановлення радянської влади на З. було проведено репресії проти свідомої частини українського населення, у 1949 ліквідовано греко-католицьку церкву (вийшла з підпілля у 1989), проведено колективізацію сільського господарства (1949-1950). За післявоєнні роки відбулися значні зміни у економічному та культурному житті краю. У 1946 засновано Ужгородський ун-т.

ЗАКЕРЗОННЯ - науково-публіцистична назва українських етнічних територій, які знаходилися на захід від Керзона лінії і входили до складу Польщі. До цих земель належали Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина. Загальна площа З. становила бл. 19,5 тис. км2, на якій проживало 1,5 млн українців. За умовами радянсько-польського договору від 16.8.1945 (незначно змінені радянсько-польським договором 1951) ці споконвічні українські землі відійшли до Польщі. В 1947 польський комуністичний режим вчинив один з своїх найкривавіших злочинів проти українського населення З., провівши “Вісла” операцію, внаслідок якої бл. 150 тис. українців були насильно вивезені з батьківських земель на терени пн. і зх. Польщі. З антиукраїнським терором польського уряду рішуче боролося українське націоналістичне підпілля і Українська Повстанська Армія, яка вела бойові операції проти польських каральних частин у З. до кін. 1947.

ЗАКУПИ - категорія напіввільних селян у Київській державі в 11-12 ст. і в Україні в 14-16 ст. 1. В Київській Русі З. називалися люди, які брали у землевласника позику (“купу”) і за це були змушені виконувати феодальні повинності. За “Руською Правдою” З. мали майно, могли входити в договірні відносини. Землевласник мав право застосовувати проти З. фізичну силу, але не міг його вбити. За останнім запишалось право оскаржити дії феодала у княжому суді. З. дозволялось піти від феодала, щоб заробити гроші для сплати боргу. З. отримував від землевласника знаряддя праці і коня та був зобов'язаний працювати на його полі. Сплата боргу робила З. вільним, хоча умови виплати залишалися невідомими. За спробу втечі до сплати боргу З. могли перетворити на холопа. 2. В Україні в 14-16 ст. З. - збіднілі селяни і городяни, які брали позику грішми, зерном, тяглом тощо. До повернення позики мусили виробляти повинності на користь землевласника. Коли протягом 10 років З. не повертали боргу - феодал мав право перетворити їх на кріпаків.

ЗАЛІЗНИЙ ХРЕСТ - бойова нагорода Української Народної Республіки. Встановлена урядом УНР для визначення учасників першого Зимового походу Армії Української Народної Республіки (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). Відзначені йменувалися “Лицарями Ордену Залізного Хреста” (див. також Українські військові відзнаки).

ЗАЛІЗНЯК МАКСИМ (н. на поч. 40-х років 18 ст. - р. см. невід.) - український національних герой, один з керівників національно-визвольного повстання у Правобережній Україні в 1768 проти польського гніту, яке увійшло в історію під назвою Коліївщина. Н. в с. Медведівці (за ін. даними - с. Івківці недалеко від Медведівки на Чигиринщині (тепер Чигиринського р-ну Черкаської обл.). З тринадцяти років, після смерті батька, перебував на Запорізькій Січі, де був приписаний до Тимошівського куреня. Деякий час наймитував в Очакові. В 1767 перебрався на Київщину, де став послушником спочатку Онуфріївського, на поч. 1768 Мотронинського монастиря (поблизу Чигирина). Дії збройних сил Барської конфедерації 1768 на Поділлі, Київщині і Волині, що супроводжувалися катуванням і грабунками українського населення, привели до розгортання національно визвольного руху проти польських загарбників, який очолив З. Навесні 1768 З. зібрав у Холодному Яру. недалеко від Чигирина, гайдамацький загін, який наприкінці травня розпочав боротьбу проти польської шляхти. Незабаром здобули Жаботин, Смілу, Черкаси, Канів, Корсунь, Лисянку, Богуслав, Мошни. 9-10 (20-21).6.1768 повстанці на чолі з З. разом з козацьким загоном І.Гонти оволоділи Уманню. Рада повстанців проголосила З. гетьманом і князем смілянським. Гайдамацький рух охопив все Київське і Брацлавське воєводства, на території яких почали запроваджуватись козацькі порядки. Російський уряд, наляканий розмахом повстання, наказав своїм військам, які вели боротьбу проти загонів конфедератів, допомогти польській королівській армії придушити повстання. 27.6(8.7.).1768 під Уманню З. разом з I. Гонтою був підступно захоплений у полон військовими підрозділами під командуванням полковника Гур'єва. Російське командування, вважаючи З. царським підданим, засудило його до покарання батогами, таврування та заслання на довічну каторгу у Нерчинськ. Під час етапування у заслання в слободі Котельві (тепер село Котелевського р-ну Полтавської обл.) З. з кількома засудженими гайдамаками зумів втекти. Проте незабаром був знову схоплений і висланий у Нерчинськ, де і помер. Є дані, що З. робив спроби втечі з каторги і, можливо, брав участь у селянській війні під проводом О.Пугачова у Росії.

ЗАЛІЗНЯК МИКОЛА (1888-1950) -український громадсько-політичний діяч, публіцист і дипломат. Н. в Криму. Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів. В 1907 за участь в українському національному русі був заарештований царською владою. В цьому ж році втік з тюрми і приїхав до Львова. Активний учасник студентського руху в Галичині. В 1914 став одним з організаторів Союзу Визволення України. З кін. 1914, очолюючи Закордонний комітет УПРС у Відні, вів публіцистичну і видавничу діяльність. В січні-лютому 1918 у складі делегації Української Народної Республіки брав участь у виробленні умов і укладанні Берестейського миру 1918. В 1919-20 - посол УНР у Фінляндії., згодом жив у Відні. В 1945 З. був заарештований радянськими спецслужбами і засуджений до тривалого терміну ув'язнення. Помер у тюрмі.

“ЗАЛІЗО” - за “Руською Правдою” засіб очищення від вини при підозрі у вбивстві чи крадіжці. Випробування З. полягло у тому, що підозрюваний мусив тримати в руках розпечене залізо. Якщо опіків не було, то він визнавався невинним. У цьому випадку підозрюваний сплачував “залізне” - плату князеві, мечникові та дітському.

ЗАЛЬЦВЕДЕЛЬ - місто у Німеччині. В 1915-21 у З. знаходився табір для полонених українців, які служили в російській армії під час першої світової війни. Кількість полонених українців у таборі становила бл. ЗО тис. чол. Під керівництвом Союзу Визволення Украіни тут була організована культурно-освітня робота. В таборі до 1921 існувала друкарня, яка друкувала часопис “Вільне слово” (1916-19), “Селяни” (1918), “Шлях” (1919-20) і “Нове слово” (1920).

“ЗАПИСКИ НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА ім. Т.Шевченка” - видання Наукового Товариства ім. Т.Шевченка у Львові (тт. 1-155, Львів, 1892-1937; На 1994 видано 225 тт.). Перші 4 тт. вийшли в 1892-94 як неперіодичні збірники наукових статей з математики, біології, медицини під редакцією О.Кониського. В 1897-1913 “ЗНТШ” стали органом тільки історико-філософської і філологічної секції НТШ пд редакцію М.Грушевського. У них друкувалися монографії, дослідження, історичні документи, присвячені історії, філології, етнографії, подавалось багато бібліографії, вміщувалися огляди журналів, що виходили в Австро-Угорщині, Російській імперії та інших країнах. У “ЗНТШ” співпрацювали всі відомі українські вчені. З 1914 “ЗНТШ” почали виходити як неперіодичні збірники наукових праць, а з 1924 - поділені на видання окремих секцій - історико-філософської (редактор І.Крип'якевич) та філологічної (редактори -К.Студинський, Я.Гординський, В.Сімович). З 1948 почали видаватися за кордоном. З 1991 відновлено видання “ЗНТШ” в Україні. Редактор О. Купчинський.

“ЗАПИСКИ УКРАЇНСЬКОГО НАУКОВОГО ТОВАРИСТВА” - видання Українського Наукового Товариства у Києві. Виходили в 1908-18 (1-18 п.) за редакцією М.Грушевського). В серії “Записок” видавалися збірники на окремі теми (“Київ”, “Чернігів”), щорічники “Науковий збірник”, “Студії з історії України” та суспільно-літературний збірник “За сто літ” (1927-30 рр., 6 тт.).

ЗАПОРІЗЬКА ГРУПА АРМІЇ УНР - військове з'єднання Армії Української Народної Республіки, сформоване у квітні-травні 1919 з частин Запорізького Корпусу. Командиром З. Г. було призначено ген. В.Сальського (пізніше ген. М.Омеляновича-Павленка), начальником булави (штабу) став полк. М.Воскобойників. До складу З. Г. входили: 6-та дивізія під командуванням полк. В.Загродського (нач. булави - полк. М.Стефанів), 7-ма дивізія на чолі з полк. В. Осмоловським (нач. булави - полк. Ю.Шелест), 8-ма дивізія під командуванням полк. Г.Базилевського (нач. булави - В.Савченко). Загальна чисельність З. Г. в червні 1919 становила 3 тис. бійців. У серпні 1919 З. Г. брала участь у наступі Армії УНР і Української Галицької Армії на Київ. У вересні-листопаді 1919 вела важкі кровопролитні бої проти Добровольчої Армії ген А.Денікіна і більшовицьких військ. 3(6)12.1919 до 6.5.1920 З. Г. під командуванням ген. А.Гулого-Гуленка перебувала у першому Зимовому поході Армії УНР (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921). Після завершення походу групу було реорганізовано у Першу Запорізьку дивізію під командуванням ген. А. Гулого-Гуленка, а пізніше - ген. Г. Базилевського. Брала участь у радянсько-польській війні 1920. 21.11.1920 З. Г. у складі Армії УНР після тяжких боїв з більшовицькими частинами змушена була відступити за Збруч. На території Польщі бійців З. Г. було роззброєно і інтерновано у табори. В листопаді 1921 частина бійців З. Г. взяла участь у другому Зимовому поході Армії УНР (див. Зимові походи Армії УНР 1919-20 і 1921).

ЗАПОРІЗЬКА ДИВІЗІЯ АРМІЇ УНР - одна з перших регулярних військових частин Армії Української Народної Республіки. Сформована на поч. березня 1918 у Києві на базі Окремого Запорізького Загону. Командиром З. д. був спочатку А.Присовський, згодом - М.Шинкар. До складу дивізії входили три піхотні полки, по одному кінному, гарматному і інженерному полку, автопанцирний дивізіон та 3-й Гайдамацький піхотний полк (колишній Гайдамацький Кіш Слобідської України). В серед. березня 1918 З. д. виїхала на фронт. Командуючим З. д. було призначено ген. Натієва. Наприкінці березня 1918 переформована у Запорізький Корпус Армії УНР. ЗАПОРІЗЬКА СІЧ -див. Січ Запорізька.

 ЗАПОРІЗЬКИЙ КОРПУС АРМІЇ УНР -загальновійськове з'єднання Армії Української Народної Республіки, що діяло в 1918-19 під час українських національно-визвольних змагань 1917-21. Сформований у березні 1918 у Харкові. Командиром З. К. було призначено ген. Натієва, нач. булави (штабу) - підполк. В.Генденрайх. До складу корпусу входили: 1-й Запорізький ім. гетьмана П.Дорошенка піхотний полк (ком. полк. О. Загродський); 2-й Запорізький піхотний полк (полк. П.Болбочан), 3-й Запорізький ім. гетьмана Б. Хмельницького піхотний полк (полк. О.Шаповал). 3-й Гайдамацький піхотний полк (полк. В. Сикевич); 1-й Запорізький ім. кошового К. Гордієнка полк кінних гайдамаків (полк. В.Петрів), 1-й Запорізький інженерний полк (полк. О. Козьма);1-й Запорізький гарматний полк (полк. О. Парфенів); 1-й Запорізький автопанцерний дивізіон (сотн. О. Болдирів); Запорізький кінно-гірський гарматний дивізіон (полк. О.Алмазів), Запорізька повітряно-плавна ескадра (5 літаків, М. Баранів). Три Запорізькі полки і 3-й Гайдамацький піхотний полк було об'єднано у 1-шу дивізію під командуванням полк. П. Болбочана (нач. штабу - підполк. В. Генденрайх). Всі інші частини корпусу згодом мали створити 2-гу дивізію. У березні-квітні З. К. при підтримці окремих німецьких відділів визволив з-під більшовицької окупації Лівобережну Україну, Донеччину і Крим. В період Гетьманату З. К. було перйменовано в Окрему Запорізьку дивізію. В червні-листопаді 1918 З. К. охороняв східні кордони України. Під час повстання проти гетьмана П.Скоропадського перейшов на бік Директорії УНР. В листопаді -грудні 1918 до складу З. К. входили дві дивізії (командири - полк. О. Загродський і полк. В. Осмоловський). Командуючим З. К. Директорія УНР призначила командуючого республіканськими військами на Лівобережній Україні полк. П. Болбочана. В лютому-березні З. К. вів кровопролитні бої проти більшовицьких військ в р-ні Вінниці, Проскурова, Житомира. В ході наступу Бердичівської групи Червоної армії З. К. був відрізаний від основних сил Армії УНР. В цей період корпусом командував отаман О.Волох, а згодом полк. І.Дубовський. В результаті напружених боїв З. К. відступив на територію Румунії, де був майже повністю роззброєний і позбавлений військового майна. Наприкінці квітня 19193. К. залишив територію Румунії і, пройшовши через Галичину, приєднався на Волині до інших частин Армії УНР. У квітні -травні 1919 З. К. було реформовано в Запорізьку Групу Армії УНР під командуванням В. Сальського. Чисельний склад З. К. у різні періоди його існування становив від З до 15 тис. бійців.

“ЗАПОРОЖСКАЯ СТАРИНА” - фольклорна й історико-літературна збірка, яку видав І.Срезневський в 1833-38 у Харкові. Вийшло 6 випусків. В “З. С.” увійшли народні перекази, історичні пісні і думи, матеріали з історії козаччини. І.Срезневський редагував фольклорні матеріали, виправляв помилки різних текстів, зіставляв варіанти і відбирав найкращі. “З. С.” відіграла значну роль у розвитку української літератури, популяризації козацького минулого та українського історичного фольклору.

ЗАРИЦЬКА КАТЕРИНА (р.н. невід. - п. 29.8.1986) - українська політична діячка. Н. в Галичині. З поч. 20-х років брала активну участь в українському національному русі. Належала до Організації Україноських Націоналістів. З 1933 разом з Марією Кос, Д.Гнатківською. Вірою Свенціцькою, Галею Недзвецькою входила до складу розвідувальної групи ОУН. Брала участь у підготовці замаху на міністра внутрішніх справ Польщі Б.Пєрацького і допомагала виконавцеві замаху Г.Мацейкові перебратися у Чехо-Словаччину. Підчас Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 19363. була звинувачена у причетності до ОУН і антипольській діяльності та засуджена до тривалого строку ув'язнення. Після захоплення Польщі гітлерівськими військами звільнена з тюрми. В 1939 одружилася з М.Сорокою. Під час другої світової війни брала участь в українському русі Опору. З 1945 З. очолювала Український Червоний Хрест при Українській Повстанській Армії. В 1947 заарештована органами НКВС і в 1949 засуджена до 25 років ув'язнення. До 1969 перебувала у Володимирській тюрмі, згодом - у мордовських таборах для політв'язнів. Після звільнення З. було відмовлено у поселенні в Галичині. Жила у Житомирській обл. де і померла.28.9.1991 відбулось урочисте перезахоронення праху З. та її чоловіка М.Сороки на Личаківському цвинтарі у Львові.

ЗАРУБІН ОЛЕКСАНДР (1884-1931) -російський політичний діяч в Україні. Належав до партії російських есерів (соціалістів-революціонерів). У 1917 входив до складу Української Центральної Ради і Малої Ради. У вересні 1917 З. був призначений генеральним контролером, а на поч. листопада - генеральним секретарем пошти і телеграфу України. Не погоджуючись зі змістом Третього Універсалу УЦР, який проголошував утворення Української Народної Республіки, подав у відставку (див. Універсали Української Центральної Ради).

ЗАРУДНИЙ ОЛЕКСАНДР (1891-1918) -український політичний і державний діяч. Належав до Української Партії Соціалістів-Революціонерів (ліва течія). В 1917-18 входив до складу Української Центральної Ради. С поч. січня 1918 - генеральний секретар земельних справ. Розстріляний більшовиками разом з іншими відомими українськими діячами (Леонардом Бочковським, Ісааком Пугачем, Михайлом Орловським) у Києві після захоплення міста російськими військами під командуванням М.Муравйова.

ЗАСЛАВСЬКІ  - український князівський рід у 15-17 ст. Володіли великими маєтками на Волині і Поділлі. Засновник роду - Іван Острозький наприкінці 15 ст. став власником м. Заслава (тепер Ізяслав Хмельницької обл.), від якого походить прізвище З. На поч. 17 ст. прийняли католицтво. Представники роду З. займали важливі державні посади у Польщі. Найвдоміші представники: Єжи З. (1592 - р. см. невід.) - володимирський староста. Учасник Хотинської війни 1620-21. Брав участь у придушенні Жмайла повстання 1625 та разом з С. Конєцпольським - в укладанні з козаками Куруківського договору 1625. Януш З. (р. н. невід. - п. 1629) - воєвода підляський (1591) і волинський (1604,1620). В 1596 і 1614 входив до складу комісій, створених польським урядом для вироблення компромісних угод між козаками і польським урядом. Олександр З. (р. н. невід. - п. 1625) - каштелян волинський (1605), брац-лавський (1615) і київський воєвода (1628), син Януша З. Владислав - Домінік З. (н. не пізніше 1617 -п. 5. 4. 1656) - луцький староста, коронний конюший (з 1636), воєвода сандомирський (з 1645) і краківський (з 1649), син Олександра 3.3 9.6.1648 З. був головним з трьох командуючих (разом з О.Конєцпольським і М.Остророгом) польського війська, розгромленого українською армією на чолі з Б.Хмельницьким в Пилявецькій битві 1648. Б.Хмельницький з сарказмом називав З., відомого своєю розніженістю і лінивістю, -“периною”. В 1673 рід З. перестав існувати, їхні родові маєтності успадкував рід Любомирських.

ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ (27.7(8.8).1888 - 29.7.1938) - більшовицький державний і партійний діяч. Н. в с. Лисець Подільської губернії (тепер село Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.). В 1912 закінчив фізико-математичний факультет Київського ун-ту св. Володимира, з 1913 - викладав фізику в Київському політехнічномму ін-туті. З1905 належав до РСДРП. В 1917 - член крайового комітету РСДРП (б) і як представник від більшовиків разом з Ю.П'ятаковим входив до складу Малої Ради і Крайового Комітету для охорони революції на Україні. В грудні 1917 повністю підтримав агресію Росії проти Української Народної Республіки, увійшов як народний секретар освіти до складу Народного Секретаріату. З березня 1918 - голова більшовицького ЦВК в Україні. З. був одним з організаторів КП(б)У. В 1919-20 - член реввійськради різних більшовицьких армій та реввійськради Українського і Південно-Західного фронтів, які здійснювали окупацію території України. На поч. 1920 був призначений більшовицьким урядом відповідальним за реорганізацію і побудову Червоної Української Галицької Армії. В липні-вересні 1920 - голова Галицького Революційного комітету. В 1922-23 і 1933-38- нарком освіти УСРР. В 1925-27 секретар ЦК КП(б)У, в 1927-33 голова ЦКК КП(б)У. Займав керівні посади в інших більшовицьких державних і партійних органах в Україні. Знищений НКВС разом з дружиною.

ЗАХІДНА ОБЛАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (ЗОУНР) - назва Західно-Української Народної Республіки після об'єднання з Українською Народною Республікою в 1919-20. На підставі ухвали Українською Національною Радою ЗУНР-ЗОУНР та Державним Секретаріатом ЗУНР-ЗОУНР З. 1. 1919 у Станіславі про Злуку двох українських держав і Універсалу Директорії УНР від 22.1.1919 УНР і ЗУНР об'єднувалися в одну державу. 22.1.1919 на Софійській площі у Києві відбулося урочисте проголошення Акту Злуки ЗУНР (Галичина, Буковина і Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна ) в єдину соборну УНР. Трудовий Конгрес України 24.1.1919, затвердивши Акт Злуки, ухвалив “Закон про форму української влади”, згідно з яким ЗУНР було перейменовано в ЗОУНР із забезпеченням повної територіальної автономії. Остаточно справу об'єднання двох держав повинні були вирішити загальноукраїнські Установчі збори. ЗОУНР зберігала свої законодавчі і виконавчі органи влади. Для координації воєнно-політичної і економічної діяльності двох урядів було створено спільне воєнне командування, сформовано об'єднану делегацію на Паризьку мирну конференцію 1919-20, запроваджено єдину валюту. Президент Української Народної Ради (УНРади) ЗОУНР Є.Петрушевич був введений до складу Директорії УНР. 4.7.1919 Директорія УНР створила окреме міністерство у справах ЗОУНР. Проте з кін. 1919 внаслідок заяви місії УНР (голова А.Лівицький) на переговорах з представниками польського уряду у Варшаві про незацікавленість української сторони в території Галичини уряд ЗОУНР проводив цілком незалежну політику (див. також - Варшавський договір 1920). З поч. 1920 уряд ЗОУНР в еміграції та його делегація на переговорах в Парижі відновили вживання попередньої назви - ЗУНР.

ЗАХІДНА УКРАЇНА - 1. Публіцистична назва Західно-Української Народної Республіки. 2. В 1919-1939 назва всіх українських земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини і Румунії. З. Назва, вживана для означення всіх українських земель, приєднаних до УРСР в 1939-40. 4. Сьогодні термін З.У., вживається інколи для означення території Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей. Загальна площа -110,7 тис. км2, населення - 9,7 млн. чол. Питома вага українців у З.У. становить 89,2%, росіян - 5,1%.

ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) - українська держава, створена в листопаді 1918 на західноукраїнських землях, які входили до Австро-Угорської імперії. Напередодні першої світової війни значна частина українських земель - Східна Галичина, Буковина і Закарпаття - перебували у складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку у першій світовій війні та під могутніми ударами національно-визвольної боротьби поневолених народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. В цих складних обставинах рішучі заходи по створенню власної незалежної держави почали робити і українці на західноукраїнських землях. Наприкінці вересня 1918 у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат, який розпочав роботу по підготовці збройного повстання проти австрійської влади. В жовтні 1918 головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Д.Вітовського. 18.10.1918 у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду. (див. Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР). УНРада стала політичним представницьким органом українського народу в Астро-Угорській імперії. 19.10.1918 УНРада, спираючись на право народів на самовизначення, проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. На цьому засіданні було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Є.Петрушевич. 31.10.1918 у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28.10.1918 у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над цілим краєм і включити його до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині і Буковині. Проте австрійський намісник Галичини ген. К.Гуйн відповів на цю вимогу національно-демократичних сил категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УВГС 31.10.1918 було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом. В ніч з 31.10 на 1.11.1918 стрілецькі частини, очолювані сотником Д. Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті (див. Листопадове повстання 1918). 9.11.1918 утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13.11.1918 перетворений на уряд - Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР. 13.11.1918 було затверджено Конституційні основи новоствореної держави - “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої австро-угорської монархії”, згідно з яким вона отримала назву -Західно-Українська Народна Республіка. Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. км2 і нараховувала 6 млн чол. населення. Був затверджений герб держави - Золотий Лев на синьому тлі та прапор - балакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням (див. Конституція ЗУНР). Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів, спрямованих на становлення державно-політичного і економічного життя республіки, серед яких закон про організацію.

ЗАРУДНИЙ ОЛЕКСАНДР (1891-1918) -український політичний і державний діяч. Належав до Української Партії Софлістів-Революціонерів (ліва течія). В 1917-18 входив до складу Української Центральної Ради. С поч. січня 1918 - генеральний секретар земельних справ. Розстріляний більшовиками разом з іншими відомими українськими діячами (Леонардом Бочковським, Ісааком Пугачем, Михайлом Орловським) у Києві після захоплення міста російськими військами під командуванням М.Муравйова.

ЗАСЛАВСЬКІ - український князівський рід у 15-17 ст. Володіли великими маєтками на Волині і Поділлі. Засновник роду - Іван Острозький наприкінці 15 ст. став власником м. Заслава (тепер Ізяслав Хмельницької обл.), від якого походить прізвище З. На поч. 17 ст. прийняли католицтво. Представники роду З. займали важливі державні посади у Польщі. Найвідоміші представники: Єжи З. (1592 - р. см. невід.) - володимирський староста. Учасник Хотинської війни 1620-21. Брав участь у придушенні Жмайла повстання 1625 та разом з С. Конєцпольським - в укладанні з козаками Куруківського договору 1625. Януш З. (р. н. невід. - п. 1629) - воєвода підляський (1591) і волинський (1604,1620). В 1596 і 1614 входив до складу комісій, створених польським урядом для вироблення компромісних угод між козаками і польським урядом. Олександр З. (р. н. невід. - п. 1625) - каштелян волинський (1605), брацлавський (1615) і київський воєвода (1628), син Януша З.Владислав - Домінік З. (н. не пізніше 1617 -п. 5. 4. 1656) - луцький староста, коронний конюший (з 1636). воєвода сандомирський (з 1645) і краківський (з 1649), син Олександра 3.3 9.6.1648 З. був головним з трьох командуючих (разом з О.Конєцпольським і М.Остророгом) польського війська, розгромленого українською армією на чолі з Б.Хмельницьким в Пилявецькій битві 1648. Б.Хмельницький з сарказмом називав З., відомого своєю розніженістю і лінивістю, -“периною”. В 1673 рід З. перестав існувати, їхні родові маєтності успадкував ріц Любомирських.

ЗАТОНСЬКИЙ ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ (27.7(8.8).1888 - 29.7.1938) - більшовицький державний і партійний діяч. Н. в с. Лисець Подільської губернії (тепер село Дунаєвецького р-ну Хмельницької обл.). В 1912 закінчив фізико-математичний факультет Київського ун-ту св. Володимира, з 1913 - викладав фізику в Київському політехнічномму ін-туті. З1905 належав до РСДРП. В 1917 - член крайового комітету РСДРП (б) і як представник від більшовиків разом з Ю.П'ятаковим входив до складу Малої Ради і Крайового Комітету для охорони революції на Україні. В грудні 1917 повністю підтримав агресію Росії проти Української Народної Республіки, увійшов як народний секретар освіти до складу Народного Секретаріату. З березня 1918 - голова більшовицького ЦВК в Україні. З. був одним з організаторів КП(б)У. В 1919-20 - член реввійськради різних більшовицьких армій та реввійськради Українського і Південно-Західного фронтів, які здійснювали окупацію території України. На поч. 1920 був призначений більшовицьким урядом відповідальним за реорганізацію і побудову Червоної Української Галицької Армії. В липні-вересні 1920 - голова Галицького Революційного комітету. В 1922-23 і 1933-38- нарком освіти УСРР. В 1925-27 секретар ЦК КП(б)У, в 1927-33 голова ЦКК КП(б)У. Займав керівні посади в інших більшовицьких державних і партійних органах в Україні. Знищений НКВС разом з дружиною.

ЗАХІДНА ОБЛАСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ РЕСПУБЛІКИ (ЗОУНР) - назва Західно-Української Народної Республіки після об'єднання з Українською Народною Республікою в 1919-20. На підставі ухвали Українською Національною Радою ЗУНР-ЗОУНР та Державним Секретаріатом ЗУНР-ЗОУНР 3.1.1919 у Станіславі про Злуку двох українських держав і Універсалу Директорії УНР від 22.1.1919 УНР і ЗУНР об'єднувалися в одну державу. 22.1.1919 на Софійській площі у Києві відбулося урочисте проголошення Акту Злуки ЗУНР (Галичина, Буковина і Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну УНР. Трудовий Конгрес України 24.1.1919, затвердивши Акт Злуки, ухвалив “Закон про форму української влади”, згідно з яким ЗУНР було перейменовано в ЗОУНР із забезпеченням повної територіальної автономії. Остаточно справу об'єднання двох держав повинні були вирішити загальноукраїнські Установчі збори. ЗОУНР зберігала свої законодавчі і виконавчі органи влади. Для координації воєнно-політичної і економічної діяльності двох урядів було створено спільне воєнне командування, сформовано об'єднану делегацію на Паризьку мирну конференцію 1919-20, запроваджено єдину валюту. Президент Української Народної Ради (УНРади) ЗОУНР Є.Петрушевич був введений до складу Директорії УНР. 4.7.1919 Директорія УНР створила окреме міністерство у справах ЗОУНР. Протез кін. 1919 внаслідок заяви місії УНР (голова А.Лівицький) на переговорах з представниками польського уряду у Варшаві про незацікавленість української сторони в території Галичини уряд ЗОУНР проводив цілком незалежну політику (див. також - Варшавський договір 1920). З поч. 1920 уряд ЗОУНР в еміграції та його делегація на переговорах в Парижі відновили вживання попередньої назви - ЗУНР.

ЗАХІДНА УКРАЇНА - 1. .Публіцистична назва Західно-Української Народної Республіки. 2. В 1919-1939 назва всіх українських земель у складі Польщі, Чехо-Словаччини і Румунії. З. Назва, вживана для означення всіх українських земель, приєднаних до УРСР в 1939-40. 4. Сьогодні термін З.У., вживається інколи для означення території Волинської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Рівненської, Тернопільської та Чернівецької областей. Загальна площа -110,7 тис. км2, населення - 9,7 млн. чол. Питома вага українців у З.У. становить 89,2%, росіян - 5,1%.

ЗАХІДНО-УКРАЇНСЬКА НАРОДНА РЕСПУБЛІКА (ЗУНР) - українська держава, створена в листопаді 1918 на західноукраїнських землях, які входили до Австро-Угорської імперії. Напередодні першої світової війни значна частина українських земель - Східна Галичина, Буковина і Закарпаття - перебували у складі Австро-Угорщини. В жовтні 1918 в умовах воєнної поразки австро-німецького блоку у першій світовій війні та під могутніми ударами національно-визвольної боротьби поневолених народів Австро-Угорська імперія розпалася на декілька незалежних держав. В цих складних обставинах рішучі заходи по створенню власної незалежної держави почали робити і українці на західноукраїнських землях. Наприкінці вересня 1918 у Львові було сформовано Український Генеральний Військовий Комісаріат, який розпочав роботу по підготовці збройного повстання проти австрійської влади. В жовтні 1918 головою комісаріату було призначено сотника Легіону Українських Січових Стрільців Д.Вітовського. 18.10.1918 у Львові на зборах всіх українських депутатів австрійського парламенту, українських членів галицького і буковинських сеймів, представників політичних партій Галичини і Буковини, духовенства і студентства було утворено Українську Національну Раду. (див. Українська Національна Рада ЗУНР-ЗОУНР). УНРада стала політичним представницьким органом українського народу в Астро-Угорській імперії. 19.10.1918 УНРада, спираючись на право народів на самовизначення, проголосила Українську державу на всій українській етнічній території Галичини, Буковини і Закарпаття. На цьому засіданні було вирішено виробити демократичну конституцію та обрано президента Української Народної Ради, яким став Є.Летрушевич. 31.10.1918 у Львові стало відомо про приїзд до міста Польської ліквідаційної комісії (створена 28.10.1918 у Кракові), яка мала перебрати від австрійського намісника владу над цілим краєм і включити його до складу Польщі. УНРада поставила перед австрійським урядом питання про передачу їй всієї повноти влади у Галичині і Буковині. Проте австрійський намісник Галичини ген. К.Гуйн відповів на цю вимогу національно-демократичних сил категоричною відмовою. Тоді на вечірньому засіданні УВГС 31.10.1918 було вирішено взяти владу у Львові збройним шляхом. В ніч з 31.10 на 1.11.1918 стрілецькі частини, очолювані сотником Д.Вітовським, зайняли всі найважливіші урядові установи у місті (див. Листопадове повстання 1918). 9.11.1918 утворила свій тимчасовий виконавчий орган, який був 13.11.1918 перетворений на уряд - Державний Секретаріат ЗУНР-ЗОУНР. 13.11.1918 було затверджено Конституційні основи новоствореної держави - “Тимчасовий основний закон про державну самостійність українських земель бувшої. австро-угорської монархії”, згідно з яким вона отримала назву -Західно-Українська Народна Республіка. Закон визначав територію ЗУНР, яка включала українські етнічні землі і охоплювала Галичину, Буковину і Закарпаття. Територія ЗУНР становила 70 тис. км2 і нараховувала 6 млн чол. населення. Був затверджений герб держави - Золотий Лев на синьому тлі та прапор - балакитно-жовтий. Національним меншинам на території ЗУНР гарантувалися рівні права з українським населенням (див. Конституція ЗУНР). Тимчасовий Основний закон ЗУНР був з часом доповнений цілим рядом законів, спрямованих на становлення державно-політичного і економічного життя республіки, серед яких закон про організацію війська (13.11.1918), тимчасову адміністрацію (15.11.1918), тимчасову організацію судівництва (16.11 і 21.11.1918), державну мову (1.2.1919), шкільництво (13.2,1919), громадянство (8.4.1919), земельну реформу (14.4.1919). Наслідком активної зовнішньо-політичної діяльності ЗУНР стало відкриття посольств в Австрії, Угорщині і Німеччині і дипломатичних представництв у Чехо-Словаччині, Канаді, США, Бразилії, Італії та ін. До нової Української держави єврейське та німецьке населення поставились лояльно, а поляки розпочали воєнні дії проти української влади (див. Українсько-польська війна 1918-19). Одночасно румунські війська перейшли кордони ЗУНР і, незважаючи на опір населення. 11.11. зайняли Чернівці, а згодом всю Північну Буковину. 21.11.1918 внаслідок кровопролитних боїв польські війська захопили Львів. Уряд ЗУНР переїхав до Тернополя, а з кін. грудня УНРада і уряд ЗУНР знаходились у Станіславі (тепер Івано-Франківськ). 4.1.1919 було сформовано новий уряд на чолі з С.Голубовичем і створено Виділ УНРади (складався з 9 членів) під керівництвом Є.Летрушевича. 1.12.1918 делегація УНРади і представники Директорії УНР підписали у Фастові попередню угоду про об'єднання ЗУНР і УНР та остаточно схвалену вищим органом держави 3.1.1919. 22.1.1919 у Києві відбулося урочисте проголошення Акту про Злуку ЗУНР (Галичина, Буковина, Закарпаття) і УНР (Наддніпрянська Україна) в єдину соборну Українську Народну Республіку. Згідно з законом “Про форму влади в Україні”, прийнятим Трудовим Конгресом України, ЗУНР отримала назву Західна Область Української Народної Республіки. Проте внаслідок складної міжнародної і внутрішньої ситуації возз'єднання двох українських держав не було втілене у життя, і їх адміністративні органи продовжували діяти майже незалежно. УНРада вела активну законотворчу діяльність, спрямовану на становлення державно-політичного і економічного життя на території республіки. В січні-травні 1919, незважаючи на постійну нестачу зброї, боєприпасів і амуніції Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з території Галичини. В серед. лютого 1919 УГА з метою остаточного визволення території ЗОУНР розпочала Вовчухівську операцію 1919. Однак наприкінці лютого 1919 успішний наступ української армії був припинений на вимогу Паризької мирної конференції 1919-20, яка вислала до Львова місію для переговорів з урядом ЗОУНР про умови перемир'я з Польщею. Голова місії ген. Бертелемі (Франція), члени-полк. А. Віярд (Великобританія), проф. Лорд (США) і полк. Стабіле (Італія) виявили повне нерозуміння взаємовідносин ЗУНР і Польщі. Місія поставила вимогу негайного припинення воєнних дій і запропонувала демаркаційну лінію між двома сторонами, на підставі якої 40 відсотків Сх. Галичини (Львів і Дрогобицький нафтовий басейн) відходило до Польщі. Уряд ЗУНР цієї пропозиції не прийняв, після чого воєнні дії відновились. 13.5.1919 Найвища Рада країн Антанти зробила нову спробу укласти перемир'я між воюючими сторонами. На цей раз пропозиції міжсоюзницької комісії, яку очолював ген. Л.Бота, були прийняті українською стороною. Проте умови перемир'я, за якими Дрогобицький басейн залишався за ЗУНР, були викинуті польським урядом. В цих складних для польської сторони умовах 15.5.1919 на український фронту Галичині та Волині була кинута сформована і озброєна у Франції 80-тисячна польська армія ген. Й.Галлера, яка за вимогою Антанти призначалась тільки для боротьби проти більшовицьких військ. На поч. червня 1919 польські війська захопили майже всю Галичину, за винятком трикутника між Дністром, Збручем і Заліщиками. У зв'язку з критичним становищем ЗОУНР 9.6.1919 уряд С. Голубовича склав свої повноваження, а Виділ УНРади передав всю повноту військової і цивільної влади Є Петрушевичу, який отримав титул Диктатора Західної Області Української Народної Республіки. Для виконання покладених на нього функцій Є Петрушевич створив при собі тимчасовий виконавчий орган - Раду Уповноважених Диктатора і Військову Канцелярію. Начальним вождем було призначено ген. О.Грекова. 7-28.6.1919 УГА під командуванням О.Грекова провела Чортківський наступ 1919, внаслідок якого значна частина Галичини була визволена від польських загарбників. Проте нестача зброї і боєприпасів змусила УГА протягом червня-липня 1919 відступити на старі позиції. 16.-18.7.1919 УГА, ведучи кровопролитні ар'єргардні бої, виступила за р.Збруч. Територію ЗОУНР окупували польські війська. З липня до листопада 1919 місцем перебування Є.Петрушевича, Ради Уповноважених Диктатора і Начальної Команди УГА став Кам'янець-Подільський. Наприкінці листопада 1919 Є Петрушевич і уряд ЗУНР були змушені, переїхати до Відня, де продовжували активну міжнародну діяльність по захисту державних інтересів ЗУНР. Найвища Рада 25.6.1919 (за іншими даними 29.6), побоюючись наступу більшовицьких військ за Збруч, погодилась на тимчасову окупацію польськими військами Східної Галичини, залишивши юридичні права над цією територією за союзними державами. 21.11.1919 під тиском польської сторони було укладено “Договір між союзними державами і Польщею про Східну Галичину”, за яким Галичина входила до складу Польської держави, зберігаючи статус територіальної автономії. Після закінчення цього терміну, подальший статус цих земель визначався шляхом самовизначення місцевого населення. 8.12.1919 Найвища Рада Антанти, визнавши східним кордоном Керзона лінію, юридично затвердила окупацію споконвічних українських земель -Холмщини. Лемківщини, Полясся і Посяння -Польщею. Державно-правовий статус Галичини як окремого утворення був зафіксований у Севрському мирному договорі 1920. На протязі 1920-23 уряд ЗУНР і президент Є. Петрушевич постійно ставили перед Лігою Націй, Найвищою Радою і Радою Послів держав Антанти питання про ліквідацію польського окупаційного режиму на території республіки і відновлення незалежності ЗУНР. Однак лідери країн Антанти зацікавлені в існувані сильної Польської держави як противаги Радянській Росії, не наважувались прийняти справедливе рішення з цієї проблеми. В березні 1921 делегація ЗУНР (К.Левицький, Є.Брайтер, О.Назарук, Л.Мишуга) висловила рішучий протест проти укладення Ризького мирного договору 1921. В 1921 Рада Ліги Націй прийняла ухвалу про організацію в 1922 міжнародної конференції з проблеми міжнародно-правового статусу Галичини. В квітні-травні 1922 питання про долю окупованих Польщею українських земель обговорювалось на Генуезькій конференції. 14.3.1923 на засіданні Ради Послів держав Антанти були визнані фактичні кордони Польщі на Сході з умовою надання автономії для Східної Галичини. Намагаючись змінити рішення Ради Послів, з Пуанкаре зустрічався митрополит А.Шептицький, але безуспішно. 15.3.1923 припинив існування екзильний уряд ЗУНР, і склав свої повноваження Є Петрушевич. За умовами Сен-Жерменського мирного договору 1919. Севрського мирного договору 1920, Тріанонського мирного договору 1920 і Бесарабського протоколу (24.10.1920), незважаючи на протести українського населення, Буковина і частина Бесарабії були анексовані Румунією, а Закарпатська Україна передана до складу Чехо-Словаччини.

ЗБАРАЗЬКА ОБЛОГА 1649 - облога в м. Збаражі (тепер Тернопільська обл.) польського війська українською армією на чолі з гетьманом Б.Хмельницьким.Зазнавши поразки 16(26).5.1649 під Староконстянтиновом і Меджибожем, польське військо, очолюване Я.Вишневецьким, відступило доЗбаража.30.6(10.7) під Збараж підійшли головні козацькі сили і татарський загін хана Іслам-Прея III, який прийшов на допомогу Б. Хмельницькому. На поч. липня розпочалась облога повністю оточеної фортеці. На протязі місяця українські частини провели 6 штурмів (в т. ч. 27.7(6.8) -генеральний наступ, внаслідок чого польське військо опинилося в безнадійному становищі. В ході боїв за місто загинув корсунський наказний полковник Н:Морозенко, був тяжко поранений вінницький полковник І.Богун. На допомогу обложеним у фортеці, виступив з-під Любліна польський король Ян ІІ Казимир з 30-тисячним військом. Б. Хмельницький, залишивши під Збаражем частину козацьких полків під командуванням генерального обозного І.Черняти, з головними силами рушив назустріч королівській армії під Зборів (див. Зборівська битва 1649). Тільки підписання Зборівського договору 1649 врятувало від повного розгрому польські війська, оточені у Збаражі.

ЗБАРАЗЬКІ - український князівський рід в II пол. 15 ст. - I пол. 17 ст., власники великих маєтностей на Волині і Поділлі. Прізвище походить від м. Збаража (тепер Тернопільська обл.), яким володів з серед. 15 ст. засновник роду Дениско Мокосійович. В 16 ст. З. ополячилися. Стефан З (р. н. невід. - п. 1586) - вітебський і трокський воєвода. Учасник Лівонської війни 1558-83. Януш (Ян) З. (р. н. невід. - п. 1608) - воєвода брацлавський. В 1575 розбив татарську орду під Збаражем. В 1577 переконав Івана Підкову поїхати у Немирів на переговори з представниками польського короля С.Баторія, за наказом якого його було заарештовано і страчено у Львові. Разом з С.Жолкєвським командував польськими військами під час придушення Наливайка повстання 1594-96. Криштоф З. (р.н. невід. - п. 1626) - краківський каштелян. Брав участь в Хотинській війні 1620-21. Юрій З. (1580-1631) -краківський каштелян, син Януша З. Ярий противник козачини. Після смерті Юрія З. рід З. припинив існування. В 1636 значна частина маєтностей перейшла до князів Вишневецьких.

ЗБОРІВСЬКА БИТВА 1649 - переможна битва української армії, очолюваної Б.Хмельницьким з польським військом піц командуванням короля Яна II Казимира під Зборовом (тепер Тернопільська обл.) в серпні 1649. Після тяжких поразок протягом 1648 польська армія, порушивши перемир'я, навесні 1649 рушила в Україну. Польське командування вирішило одночасно напасти на українські війська з фронту і з тилу. З цією метою литовський князь Я.Радзивілл дістав наказ рухатися через Білорусію і зайняти Київ. Українське козацьке військо в червні 1649 розпочало наступ у двох напрямках: основні сили під проводом Б. Хмельницького йшли на Захід, а частина козацьких полків на чолі з полк. С- М.Кричевським виступила на Полісся, щоб запобігти фланговому удару литовського війська. На допомогу Б. Хмельницькому прибув загін кримських татар на чолі з ханом Іслам-Гіреєм ІІІ.

    В червні 1649 козаки завдали поразки передовим частинам польської армії, які очолював Я.Вишневецький, і оточили залишки ворожих військ у фортеці Збараж (тепер Тернопільська обл.). На підмогу обложеним .з-під Любліна вирушило 30-тисячне військо, очолюване королем Яном II Казимиром. Залишивши частину військ під командуванням генерального обозного І.Черняти під Збаражем, Б. Хмельницький з головними силами виступив назустріч королівській армії. Основні сили українських і польських військ зустрілися під Зборовом на р.Стрипі. 5-6(15-16).8 відбулася запекла битва, в якій польські війська зазнали великих втрат. Королівська армія опинилася в катастрофічному становищі. В цій ситуації польський король пішов на таємні переговори з кримським ханом, обіцяючи татарам велику грошову винагороду, дозвіл брати ясир і грабувати українські землі на шляху до Криму. Хан Іслам-Гірей III, не будучи зацікавленим у перемозі української армії і зміцненні України, поставив вимогу, щоб Б. Хмельницький припинив битву. Немаючи змоги одночасно воювати проти поляків і татар, гетьман підтиском хана змушений був розпочати переговори та укласти невигідний для України Зборівський договір 1649.

ЗБОРІВСЬКИЙ МИРНИЙ ДОГОВІР 1649 -мирний договір, укладений між гетьманом України Б.Хмельницьким і польським королем Яном ІІ Казимиром 8.(18).8.1649 у м. Зборові (тепер Тернопільська обл.) після перемоги української армії у Зборівській битві 1649. Договір був підписаний під тиском кримського хана Іслам-Гірея III, який, намагаючись не допустити державного посилення України, підтримав польські домагання на укладення перемир'я. За умовами З. м. д. Українська держава -Гетьманщина - визнавалась польським урядом у межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Волинь та Поділля залишались під владою польського короля. У Гетьманщині влада належала гетьману (звідси і назва держави), резиденція якого знаходилась у Чигирині. Коронне польське військо на цю територію доступу не мало. Водночас на території козацької держави зберігалась польська адміністрація, хоча на всі відповідальні пости король мав право призначати тільки православних шляхтичів. За З. м. д. зберігались Вольності Війська Запорізького, число реєстрових козаків встановлювалося у 40 тис. чол. (насправді їх було значно більше) і проголошувалась амністія всім учасникам національно-визвольної війни. Католицька і православна шляхта зрівнювалася у правах, а православний київський митрополит мав увійти до польського сенату. Питання про унію передавалось на розгляд сейму. Незважаючи на ряд невигідних для України умов (обмеження території, повернення польської адміністрації, заведння реєстру), в цілому З. м. д. дав можливість Б. Хмельницькому зміцнити становище Української держави.

ЗБОРОВСЬКИЙ САМІЙЛО (Самуель; р. н. невід. - п. 26.5.1584) - український козацький гетьман (1581). Походив з польської шляхти, син краківського каштеляна. Володів м. Золочевом Львівського повіту. Деякий час перебував при королівському дворі. Навесні 1583 (за іншими даними -1581) прибув на Томаківську Січ. де був обраний гетьманом..Вів переговори з турками і татарами про спільний похід у Персію. На чолі двохтисячного козацького загону здійснив похід проти турків в р-н Буго-Дністровського лиману.

    Через деякий час повернувся до Польщі, де був схоплений Я. Замойським і за наказом короля С.Баторія страчений у Кракові.

ЗБРУЧ - ліва притока Дністра. Довжина 244 км, площа басейну 3395 км2 . В 1772-1917 З. був прикордонною рікою між Австро-Угорщиною і Російською імперією. В І пол. 1919 по З. проходив фронт Армії Української Народної Республіки (відділи М.Шаповала і П.Шандрука) та Східний фронт Української Галицької Армії (група “Підволочиськ” отамана А.Ляєра і група Марти-новича) проти більшовицьких військ. 16-187.1919 відбувся перехід УГА через 3., чим завершилась українсько-польська війна 1918-19. В 1921-39 по З. проходив державний кордон між УРСР і Польщею.

ЗЕЛЕНСЬКИЙ (Зелінський) ВІКТОР (1867-1940) - український військовий діяч, ген.-полк. Армії УНР. В березні 1918 у містечку Голобів на Волині сформував, а згодом і командував Синєжупанників дивізією. Очолював українську військову місію у Варшаві. В еміграції жив поблизу Данціга (тепер Гданськ, Польща) де і помер. Автор споминів “Синєжупанники”.

ЗІБЕР МИКОЛА ІВАНОВИЧ (10(22)3.1844-28.4(10.5).1888) - визначний український економіст і соціолог, громадський діяч. Н. в м. Судаку (Крим). Походив з швейцарсько-українського роду. В 1876 закінчив юридичний факультет Київського ун-ту. В 1873-75 працював доцентом, згодом професором політекономії і статистики. З. був членом київської Громади і Південного-Західного Відділу Географічного Товариства. Приятелював з М.Драгомановим, після звільнення якого з Київського ун-ту на знак протесту також залишив цей навчальний заклад. З 1875 проживав за кордоном у, Швейцарії. Співпрацював у інформаційно-публіцистичних збірниках “Громада”, які видавав у Женеві М. Драгоманов, мав тісний зв'язок з віденською “Січчю”, дописував до журналів “Знання” і “Вісник Європи” та ін. З. був великим прихильником кооперативного руху, одним з його організаторів в Україні. Найвизначніші праці: “Теорія цінності і капіталу Д.Рікардо” (1871), “Нариси первісної економічної культури” (1883), “Давід Рікардо і К.Маркс в їх суспільно-економічних дослідженнях (1885) та ін.

ЗІЛЬБЕРФАРБ МОЙСЕЙ (1876 - р.см.невід) -єврейський політичний діяч в Україні. З березня 1917 - член Української Центральної Ради від Єврейської Об'єднаної Соціалістичної Партії, член Малої Ради. 27.7.1917 увійшов до складу Генерального Секретаріату УЦР-УНР як товариш генерального секретаря міжнаціональних справ С.Єфремоеа від євреїв. 7.11.1917 З. було обрано до складу Крайового Комітету для охорони революції в Україні. В січні 1918 З. призначений міністром єврейських справ УНР.

З'ЇЗД НАРОДІВ РОСІЇ 1917 - відбувся 8-15(21-18).9.1917 (за ін., даними - 10-15(23-28).9.1917) у Києві. Скликаний за ініціативою Української Центральної Ради. У роботі з'їзду взяли участь представники народів колишньої Російської імперії- білоруси, буряти, грузини, донські козаки. естонці, євреї, латиші, литовці, молдавани, татари і українці. Від Тимчасового уряду на засіданнях з'їзду був присутній український письменник М.Славінський. Делегати з'їзду висловилися за побудову майбутньої Російської держави на федеративних принципах. З'їзд прийняв ряд резолюцій, в яких відзначалась необхідність надання розпорошеним по всій Росії народам, наприклад євреям, права територіально-персональної автономії, а національностям, які складали меншість у певному регіоні -національно-персональної автономії. Постанови з'їзду задекларували право козаків на створення самостійної групи населення, яка мала увійти до всеросійської федерації окремим повноправним членом; проголошувалась свобода функціонування всіх мов: визнавалось право литовського народу створити незалежну державу та ін. З'їзд постановив створити Раду Національностей при Тимчасовому уряді, а також було обрано Раду Народів з місцем перебування у Києві, яку очолив М. Грушевський.

ЗИМОВІ ПОХОДИ АРМІЇ УНР 1919-20 і 1921 -визначні бойові рейди військових з'єднань Армії Української Народної Республіки по тилах більшовицьких військ і денікінців в 1919-20 і 1921 у Правобережній Україні. Перший З. п. тривав з 6.12.1919 до 6.5.1920 (за іншими даними 5.5.1920).

    В грудні 1919 Червона армія захопила значну частину Правобережної України. Добровольча армія ген. АДенікіна зайняла Південь України, а польські підрозділи окупували Волинь і Західне Поділля. Армія УНР контролювала незначну територію в р-ні Чорториї над р. Случ на Волині, оточена з усіх боків більшовицькими, польськими іденікінськими військами. В таких складних умовах продовжувати боротьбу регулярними військовими силами було неможливо. 4.12.1919 на нараді членів уряду Української Народної Республіки і командуючих частин Дієвої Армії у Чорториї (тепер Житомирська обл.) було вирішено ліквідувати регулярний фронт і воєнні сили зосередити на веденні партизанської боротьби в тилу ворога. 6.12.1919 з'єднання Армії УНР пд командуванням ген. М.Омеляновича-Павленка вирушили в перший 3. п.

    Участь у поході взяв і голова Ради Міністрів УНР Іс.Мазепа. Бойова група була сформована з трьох дивізій: Запорізька (ком. ген. А.Гулий-Гуленко), Київська (ком. ген. Ю.Тютюник), Волинська (ком. ген. О.Загродський). Начальником штабу було призначено А.Долуда. Загальна кількість учасників походу сягала бл. 10 тис. бійців. В грудні 1919 - січні 1920 українські війська, знищуючи ворожі гарнізони у населених пунктах і окремі армійські підрозділи, пройшли по Єлисаветградщині, в лютому форсували Дніпро і вийшли в р-н Золотоноші (тепер Черкаська обл.). В ході рейду частини Армії УНР, ведучи важкі бої за Липовець, Умань, Черкаси, Канів, Смілу, Золотоношу і Балту, подолали бл. 2,5 тис. км по окупованій ворогом території України. В квітні 1920 рейдуючі з'єднання за наказом Головного отамана С.Летлюри почали пробиватись на Захід, щоб об'єднатись з українськими частинами на польсько-радянському фронті (див. Польсько-радянська війна 1920). 6.5.1920 в р-ні Ямполя ( тепер Хмельницька обл.) відбулось з'єднання всіх частин Армій УМР. Учасників першого 3. п. нагороджено вдзнжою “Залізний Хрест”. Другий 3. п. (Листопадовий рейд) відбувся в листопаді 1921. В листопаді 1920 частини Армії УНР, які перейшли р.Збруч, були за наказом польського уряду інтерновані у таборах для військовополонених. В цей період продовжували боротьбу з більшовиками українські повстанські загони, що активно діяли на Поділлі, Київщині, Катеринославщині і Полтавщині. Їх чисельність наприкінці 1920 становила бл. 40. тис. чол. В жовтні 1921 командуванням Армії УНР та Повстанчою Командою було розроблено план, який передбачав надання воєнної допомоги партизанському рухові в Україні. Активні дії повстанських загонів повинні були перешкодити вивезенню продовольства з України в Росію і тим самим врятувати населення від голоду. Стратегічним завданням операції було підняття всенародного повстання і повалення більшовицького режиму в Україні.

    Таємно від польської влади з інтернованих у табори українських козаків та старшин була сформована Повстанська Армія (інша назва -Українська Повстанська Армія). Вона складалась з трьох груп: Волинської (800 бійців, ком. Ю.Тютюник), Бессарабської (бл. 300 бійців, ком. А.Тулий-Гуленко) і Подільської (400 бійців, ком. підполк. М.Палій), пізніше-полк. С.Чорний). Загальне командування Повстанською Армією здійснював ген. Ю.Тютюник, начальником штабу було призначено полк. Ю.Отмарштейна. Всі три групи перейшли радянський кордон у різних місцях. Першою прорвалась на Правобережну Україну група ген. АГуленка-Гулого. Проте ряд несприятливих обставин змусив Бессарабську групу виступити на територію Румунії. Подільська група вирушила в похід 25.10.1921 з м. Гусятина на Тернопільщині. В перших боях група розбила кілька червоноармійських загонів і сама стала кінною групою. З важкими боями загін пройшов все Поділля і вийшов в р-ні Бородянки (60 км від Києва). Тут, втративши надію з'єднатись з Волинською групою, що було передбачено оперативним планом, подільський загін був змушений повернути на захід. 29.11.1921 Подільська група перейшла польський кордон. 4.11.1921 в рейд вийшла Волинська група і 7.11.1921 здобула Коростень. Проте під натиском переважаючих сил противника українські частини змушені були відступити на Захід. В р-ні Базару (тепер Житомирська обл.) група була оточена більшовицькою кавалерією Г.Котовського. 17.11.1921 в бою під с. Малі Міньки повстанці були розбиті. Частина учасників другого З. п. потрапила в полон, і після рішучої відмови перейти на службу до Червоної армії 359 бійців Повстанської Армії 23.11 (за іншими даними - 21.11) 1921 було розстріляно під с.Базаром. Тільки невеликий загін з 150 бійців Волинської групи зумів прорвати оточення і 20.11 перейти польський кордон. Другий З. п. частин Армії УНР став останньою спробою українських національно-державних сил збройним шляхом завоювати незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-21.

ЗИМІВНИК - назва хутора у запорізьких козаків у I пол. 16-18 ст. З. являв собою велике господарство, в якому козаки займалися скотарством, землеробством, бджільництвом тощо. З. засновували, як правило, 3-4 сімейні запорожці. В кожному З. було 2-3 хати і різні господарські будівлі. Офіційно козаків, що жили в З., називали сиднями або гніздюками. Ці запорожці займали підлегле становище щодо січових козаків. Їх кликали у воєнний похід лише у виняткових випадках пострілом з гармати на Січі або через спеціальних гінців. Головним завданням власників З. було забезпечення січових козаків продуктами.

ЗНАЧКО-ЯВОРСЬКИЙ МАТВІЙ КАРПОВИЧ (у чернецтві - Мельхіседек; бл. 1716-14.6.1809) -український церковний діяч II пол. 18 ст. Н. в м. Лубнах (тепер Полтавської обл.) Походив з козацької родини Лубенського полку. Закінчив Київську Академію. В 1753-68- ігумен Мотронинського Троїцького монастиря, з 1761 - управитель православних громад Київщини. Відстоював інтереси української православної церкви у Правобережжі.

    Сприяв розгортанню гайдамацького руху у Правобережній Україні. підтримував зв'язки з М.Залізняком. Після придушення Коліївщини усунений російським урядом від церковних справ. Деякий час був настоятелем Переяславського, потім Глухівського монастиря.

ЗНАЧКОВИЙ ТОВАРИШ - почесне звання, запроваджене у Гетьманщині в II пол. 17 ст. -наприкінці 17 ст. Надавалося гетьманом або Генеральною Військовою Канцелярією козацькій старшині і козакам, З.т. були вилучені з-під влади сотенної адміністрації і підлягали в адміністративному і судовому порядку полковнику. З.т. берегли полкові прапори та сотенні корогви, а також за дорученням полковників керували окремими військовими загонами. Кількість З.т. у полках була сталою - 30-50 чол. В 1783 у всіх полках Лівобережної України було 403 З.т. Ранг З.т., як і всі інші старшинські звання, скасовані російським урядом в 1785.

ЗОЛОТА ОРДА - татарська держава, яка існувала в 13-15 ст. на території Середньої Азії і Східної Європи. В східних джерелах називалась Улус Джучі, або Синьою Ордою, в руських - 3.О. Виникла на поч. 40-х років 13 ст. внаслідок завойовницьких походів хана Батия. До складу З.О. входила територія від басейну р. Обі і р-ну нижньої Сирдар'ї на Сході до р. Дністра на Заході. Руські князівства територіально не входили до складу З.О., а перебували у васальній залежності - платили данину, зобов'язувались надавати монголо-татарам військову допомогу та ін. Центром З.О. було нижнє Поволжя, де за Батия засновано столицю - Сарай-Бату поблизу сучасної Астрахані (тоді Хаджи-Тархан). За правління хана Узбека столиця була перенесена в Сарай-Берке (місто засноване братом Батия ханом Берке, 1255-1266) побл. сучасного Волгограду. В 50-х роках 13 ст. З.О. стала повністю незалежною від Монгольської імперії. На чолі З.О. стояв хан з роду Чингісхана. Для вирішення найважливіших питань хан скликав з'їзд з членів династії - курултай. Політичний лад З.О. мав напіввійськовий характер, що позначилося на адміністративному устрої. З.О. поділялася на улуси, області, округи-тумани, тисячі, сотні, десятки. На чолі адміністративно-територіальних одиниць стояли беки, темники, тисячники, сотники, десятники, які були одночасно правителями і воєначальниками. В 40-х роках 13 ст. боротьбу проти монголо-татарського іга у пд.-зх. землях Київської держави очолив галицько-волинський князь Данило Романович Галицький. Проте через деякий час був змушений визнати владу золотоординського хана, хоча залежність Данила Романовича Галицького від З.О. була набагато меншою, ніж інших руських земель. З II пол. 14 ст. внаслідок посилення визвольної боротьби підкорених і залежних народів, а також загострення внутрішніх суперечностей могутність З.О. почала занепадати. Влітку 1362 литовський князь Опьгерд, скориставшись ослабленням З.О.,  розбив на р. Сині Води монголо-татарські війська і захопив частину українських земель (Чернігово-Сіверщину, Київщину, Поділля), які перебували під владою татарських ханів. Поступове відокремлення від З.О. самостійних ханств -Сибірського ханства (кін. 15 ст.). Ногайської Орди (40-і роки 15 ст.), Казанського ханства (1438), Кримського ханства (1443) та інших привело наприкінці 15- на поч. 16 ст. до її остаточного розпаду.

ЗОЛОТАРЕНКО ВАСИЛЬ НИКИФОРОВИЧ (р.н. невід. - п. 18(28).9.1663) - ніжинський полковник (1655-56; 1659-63). Брат І.Золотаренка. Походив з міщан Корсуня. В 1654-55 разом з братом брав участь у поході українських військ у Білорусію. Призначався наказним гетьманом. Деякий час підтримував гетьмана І.Виговського. У вересні 1659 З., зрадивши гетьмана, приєднався до частини промосковськи настроєної старшини, яка готувала змову проти І.Виговського. Восени 1659 З. разом з Я.Сомком допоміг московським військам під командуванням кн. Трубецького захопити Лівобережну Україну і склав у Ніжині присягу на вірність царю Олексію Михайловичу. Намагаючись захопити гетьманську булаву, З. разом з ніжинським протопопом М. Филимоновичем посилав доноси до Москви на наказного гетьмана Я.Сомка. Був одним з кандидатів на гетьманство на Чорній Раді 1663. В вересні 1663 страчений разом з Я.Сомком за наказом новообраного гетьмана І.Брюховецького у м. Борзні на Чернігівщині (тепер село Чернігівської обл.).

ЗОЛОТАРЕНКО ІВАН НИКИФОРОВИЧ (р.н. невід- п.7(17).10.1655) - український військовий діяч, корсунський (з 1652) і ніжинський полковник, наказний гетьман (1654-55). Брат В.Золотаренка і дружини Б.Хмельницького - Ганни. Походив з міщан Корсуня. В серпні-жовтні 1651 у складі українського посольства (Л.Мозиря, М.Гунашевський, С.Савич) вів переговори .з царським урядом у Москві. Брав участь у Батозькій битві 1652.3 поч. 1652- полковник корсунський, а з 1653 (за іншими даними - з липня 1652) -полковник ніжинський. У травні 1654 призначений Б.Хмельницьким сіверським наказним гетьманом. З. очолив 20-тисячну українську армію, яка воювала проти польсько-литовських військ у північно-українських землях і в Білорусії. У червні-вересні 1654 козацькі полки піц командуванням З. визволили Гомель, Черчеськ, Новий Бихів. Активні воєнні дії козаків З. примусили об'єднані польсько-литовські сили під командуванням Я.Радзивілла і Гонсевського відмовитись від наступальних операцій в районі Могилева. В червні-липні 1655 українські і московські війська, які діяли також у Білорусії, зайняли Мінськ і столицю Великого князівства Литовського - Вільно. На визволених з-під польської влади білоруських землях З. за згодою і підтримкою місцевого населення запроваджував козацький устрій, що привело до конфлікту з московським командуванням. В серпні-вересні 1655 українські війська під проводом З., продовжуючи наступ, перейшли Німан і здобули Ліду, Новогрудок та Несвіж. 7(17).17.1655 під час одного з боїв піц Старим Биховом З. було смертельно поранено. Похований у Корсуні.

ЗОЛОТІ ВОРОТА - головна брама Києва за часів Київської держави. Збудовані за князювання Ярослава Мудрого в 1037 в міських укріпленнях на південному заході міста. Будівельним матеріалом служила цегла та камінь. Над проїзними воротами була збудована невелика церква Благовіщення. Припускають, що ворота або купол церкви були позолочені. Звідси, мабуть, і назва. В 1240 З.в. частково зруйнували монголо-татари. В 1648 через них урочисто в'їхав Б.Хмельницький на чолі української армії. В 1743-50 під час фортифікаційних робіт З.в. були засипані землею. В 1832 український археолог К.Лохвиць-кий розкопав руїни З.в., а в 1837-38 їх було укріплено новою цеглою, а площадку обнесено чавуном. Реконструйовані у 80-х роках 20 ст.

ЗОРЬКА САМІЙЛО (рр.н. і см. невід.) -український козацький літописець серед. 17 ст. За твердженням С.Вепичка походив з Волині Служив писарем на Запорізькій Січі В 1648 став особистим секретарем Б.Хмельницького. В 1648-57 вів діяріюш, в якому детально описував події національно-визвольної війни українського народу під проводом Б.Хмельницького 1648-57, дипломатичні відносини України з іноземними державами (Польщею, Туреччиною. Швецією, Московією, Кримським ханством), а також політичну діяльність Б.Хмельницького. С.Беличко посилався на діяріюш З. як основне джерело для написання свого твору “Сказаніє войне козацкой с поляками...” В “Сказаніі...” С.Беличко подав зворушливу промову З. на похороні Б.Хмельницького. Радянська історіографія піддавала сумніву існування З. та його діяріюша. Українські історики (М.Максимович, М.Костомаров, Д.Багалій, Д.Дорошенко та ін.) вважали вірогідним твердження С.Величка про З. як реальну історичну особу.

“ЗОРЯ” - літературно-науковий і громадський двотижневий часопис. Виходив у Львові 1880-97. З 1885 став органом Літературного Товариства ім.Т.Шевченка (згодом - Наукового Товариства їм. Т.Шевченка). Редакторами “З” були О.Партицький (1880-85), Омелян Калитовський (1886), Григорій Цеглинський (1887-88), Олександр Борковський (1889; за іншими даними 1886-97, можливо співредактор), Володимир Левицький (псевдонім Василь Лукич, 1890-97; за іншими даними -1890-93), О.Маковей(1894-95), Кость Паньківський (1896). В 1883-86 у редагуванні журналу брав участь І.Франко. У часописі друкувалися твори та літературно-критичні статті Б.Грінченка. Миколи Вороного, Ольги Кобилянської, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки, І.Франка, М.Грушевського. А.Хримського. В.Щурата та ін. У 1883-85 (за іншими даними -1884-86) виходила “Бібліотека “Зорі” (в 11 тт.). З 1898 “З” перетворено на “Літературно-Науковий Вісник”.

“ЗОРЯ ГАЛИЦЬКА” - перша українська щотижнева газета, яка виходила з 1848 до 1857 у Львові. Перший номер “ЗІ” датований 15.5.1848. До 1851 була органом Головної Руської Ради. “З.Г.” проголошувала ідеї окремішності і єдності українського народу. В газеті друкувалися твори М.Шашкевича, М.Устияновича, О.Духновича та ін. З 1851 перейшла на московофільські позиції, друкувалась на “язичії”. З 1853 перетворилася на літературний журнал. Редакторами “З.Г” були А.Лавенцький (1848-50), М.Коссак (1850), І.Гушалевич (1850-53), Б.Дідицький (1853-54), С.Шехович (1854), П.Костецький (1855-56), М.Савчинський (1857). В 1857 перестала виходити через фінансові труднощі.

ЗОЛОТНИК (златник) - в Київській державі-назва золотої візантійської монети і одночасно міра ваги (маси), рівна 4,226 г. або 1/96 фунта.